Ст. 30 Закону “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” встановлює наступні правила, що обмежують права володільця патента:
1) якщо винахід, корисна модель не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років від дня офіційної публікації про видачу патенту або від дня, коли використання патенту було припинено, будь-яка особа, що виявляє бажання і готовність використовувати винахід (корисну модель), може звернутись до суду з заявою про надання їй дозволу на це на умовах невиключної ліцензії. До заяви про це слід надати докази відмови власника від укладення ліцензійного договору. Якщо власник об’єкта інтелектуальної власності не надасть доказів наявності поважних причин невикористання чи недостатнього використання цього об’єкту, суд виносить рішення про надання заявникові невиключної ліцензії. В рішенні суду визначається обсяг використання, строк дії дозволу, розмір і порядок виплати винагороди власнику патенту. Таке ж правило сформульоване в ст. 23 Закону “Про охорону прав на промислові зразки” стосовно промислових зразків. Належить враховувати, що ст. 5 Паризької конвенції про охорону промислової власності встановлюється поряд з зазначеним строком чотирьохрічний строк від дня подання заявки на патент. Повинен застосовуватись такий строк, що спливає пізніше.
2) на власника патенту покладається обов’язок дати дозвіл на використання винаходу (корисної моделі) власнику пізніше запатентованого винаходу (корисної моделі), якщо цей останній призначений для досягнення іншої мети або має значні техніко-економічні переваги, але не може використовуватись без раніше запатентованого винаходу (корисної моделі). Подібне правило стосовно промислових зразків сформульоване в ст. 23 Закону “Про охорону прав на промислові зразки”;
3) за умов воєнного або надзвичайного стану Кабінет Міністрів, виходячи з інтересів суспільства, має право дозволити використання винаходу (корисної моделі) визначеній ним особі, на умовах невиключної ліцензії з виплатою власникові патенту компенсації;
4) якщо власник патенту на секретний винахід чи корисну модель не може досягти згоди з особою, визначеною Державним експертом, про умови надання цій особі дозволу на використання секретного винаходу (корисної моделі), Кабінет Міністрів має право дозволити цій особи використання такого об’єкта інтелектуальної власності на умовах невиключної ліцензії.
148. Право интеллектуальной собственности на коммерческую тайну
Комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Кабінет Міністрів України прийняв постанову “Про перелік відомостей, що не становлять комерційній таємниці” (7,13). Ця постанова формально не скасована, але в звязку з введенням в дію нового Цивільного кодексу чинність втратила, оскільки тільки законом відомості можуть бути визнані такими, що не можуть становити комерційної таємниці. На цей час не існує спеціального закону, якій би визначав перелік відомостей, що становлять комерційну таємницю. Але в окремих законах є положення, що передбачають можливість вільного доступу до певної інформації. Так, ст. 17 Закону “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” визначає відомості, які мають міститись у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а ст. 20 того ж Закону встановлює, що відомості, які містяться в зазначеному Реєстрі, є відкритими і загальнодоступними, за винятком ідентифікаційних номерів фізичних осіб-платників податків. У випадках, коли закон не передбачає вільного доступу до інформації, власник комерційної таємниці на свій розсуд визначає, яка інформація, котрою він володіє, є комерційною таємницею. Зокрема, до комерційної таємниці можуть бути віднесені дані, що включаються до змісту державної звітності, дані про обсяги обєктів оподаткування та суми податків, сплачених чи таких, які підлягають сплаті, інформація про платоспроможність, про розміри заробітної плати тощо.
У ч. 1 ст. 505 ЦК вказується на такі ознаки комерційної таємниці: 1) вона в цілому чи в певній формі чи сукупності складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з таким видом інформації; 2) вона має комерційну цінність; 3) вона була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності.
Комерційна таємниця може мати перш за все технічний зміст. Така таємниця може виражатись в обєктах права промислової власності на які не було належне оформлене, в звязку з чим це право не може захищатись законодавством, що стосується відповідних обєктів інтелектуальної власності.
Як комерційна таємниця може кваліфікуватись і інформація про технічні рішення, що не відповідають вимогам, які ставляться до обєктів інтелектуальної власності.
Будь-який досвід організації виробництва і праці, що має комерційну цінність, може захищатись як комерційна таємниця
Визначення таємниці як комерційної не означає, що субєктом права інтелектуальної власності на комерційну таємницю можуть бути тільки особи, що здійснюють комерційну господарську діяльність, як вона розуміється в ст. 42-51 ГК. Субєкти некомерційної господарської діяльності (ст. 52-54 ГК) також можуть бути субєктами права інтелектуальної власності на комерційну таємницю. Юридичні особи, що фінансуються із бюджетів, в тому числі і державні органи, також можуть субєктами права інтелектуальної власності на комерційну таємницю, якщо вони проводять конкурси, тендери, прилюдні борги з метою укладення договорів у межах наданих їм повноважень. Фізичні особи, що не є субєктами господарювання, не можуть бути субєктами права інтелектуальної власності на комерційну таємницю. Їх право на інформацію захищається на підставі ст. 302, 306 ЦК.
Ч. 1 ст. 506 ЦК визначає щодо комерційної таємниці той набір майнових прав інтелектуальної власності, який встановлюється стосовно більшості обєктів інтелектуальної власності.
Субєкт права інтелектуальної власності вправі в будь-який спосіб, не порушуючи прав інших осіб, використовувати комерційну таємницю. Він може передати іншій особі для використання останньою цієї інформації в її діяльності, зберігаючи чи не зберігаючи при цьому права на використання комерційної інформації у власній діяльності. Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю виникає за умови, що власник відповідної інформації визначив її як таку, що є комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, визначаються субєктом господарювання відповідно до закону (ч. 1 ст. 36 ГК). Але спеціальні положення щодо цього законами не встановлювались. За таких умов зазвичай таке визначення комерційної таємниці здійснюється наказом чи рішенням виконавчого органу юридичної особи. Але немає перешкод для того, щоб визначити статус інформації як комерційної таємниці в інший спосіб: шляхом письмового повідомлення осіб, яким така інформація відома чи може стати відомою, про те, що відповідна інформація є комерційною таємницею. Таке повідомлення може бути зроблено і усно. Важливо тільки, щоб у разі спору особа, що володіє комерційною таємницею, могла надати докази того, що відповідна особа була належне поінформована про те, що певні відомості складають комерційну таємницю. Невизначеності з цього приводу можуть бути усунені, якщо види інформації, яка складає комерційну таємницю, будуть перелічені у відповідному наказі, а особи, що мають доступ до такої інформації, своїм підписом підтвердять факт ознайомлення з наказом.
Особа, що порушила право інтелектуальної власності на комерційну таємницю, несе відповідальність, яка встановлена законом або договором. Зазвичай така відповідальність полягає у відшкодуванні шкоди.
149. Право интеллектуальной собственности на торговую марку
Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів. В раніше прийнятих нормативно-правових актах вживається термін “знак для товарів і послуг”. В новому Цивільному кодексі використовується термін “торговельна марка”, що є синонімом терміну “знак для товарів і послуг”. В міжнародних документах використовуються терміни “товарні знаки” (знаки, що відносяться до товарів) та “знаки обслуговування” (знаки, що відносяться до послуг). Торговельна марка - це позначення або комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, будь-які комбінації таких позначень. Цей перелік позначень, що можуть отримати характер торговельної марки, не є вичерпним.
Ч.1 ст. 5 Закону встановлює найбільш загальне правило, відповідно до якого правова охорона може бути надана лише знаку, який не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі. Ст. 492 ЦК допускає визнання торговельною маркою лише таких знаків, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. В звязку з цим не можуть бути зареєстровані як торговельні знаки такі позначення: 1) які не мають розрізняльної здатності; 2) є загальновживаними як позначення товарів або послуг певного виду; 3) вказують на вид, якість, кількість, властивості, призначення, цінність товарів або послуг, а також на місце і час виготовлення чи збуту товарів або надання послуг; 4) є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, що виробляє товар чи надає послугу; 5) є загальновживаними символами чи термінами. Але позначення, за винятком оманливих та таких, що можуть ввести в оману, можуть бути внесені до торговельного знака як елементи, що не охороняються (ч. 2 ст. 6 Закону). Не можуть бути зареєстровані як торговельні знаки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з: 1) знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на імя іншої особи для однорідних товарів і послуг; 2) знаками інших осіб, що охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасниками яких є Україна, або ч. 3 ст. 494 ЦК; 3) фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання заяви на торговельний знак для однорідних товарів і послуг; 4) найменуваннями географічного зазначення, крім випадків, коли вони включені до торговельного знаку як елементи, що не охороняються, і зареєстровані, на ім'я суб'єкта, що подав заявку на реєстрацію торговельної марки, 5) сертифікаційними знаками, зареєстрованими у встановленому порядку. Як торговельні знаки не можуть бути зареєстровані позначення, які зображують: 1) державні герби, прапори, емблеми; 2) офіційні назви держави; 3) емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій; 4) офіційні, контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки; 5) нагороди та інші відзнаки. За умови наявності згоди відповідного компетентного органу чи власника такі позначення можуть бути включені до торгового знака як такі, що не охороняються законодавством про торговельні знаки. Не можуть бути зареєстровані як торговельні знаки відтворення: 1) промислові зразки, права на які належать іншим особам; 2) назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва, або цитати і персонажі із них, твори мистецтва та їх фрагменти без згоди власників авторського права та їх правонаступників; 3) прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні осіб без їх згоди.