Що ж стосується лісових, водних суспільних відносин, а також відносин, що виникають при використанні та охороні надр, тваринного та рослинного світу, атмосферного повітря та інших природних ресурсів, то вони регулюються відповідним природноресурсовим законодавством (лісовим та водним кодексами, кодексом про надра, законами «Про тваринний світ», «Про рослинний світ» тощо).
Завдання земельного законодавства в сфері регулювання земельних відносин
Земельне законодавство складає вся сукупність законодавчих та підзаконних нормативних актів, які регулюють земельні відносини. Разом вони складають систему земельного законодавства.
Основним спеціальним актом земельного законодавства на території України є Земельний кодекс. Його особливістю є те, що він покликаний стати інтегруючою і цементуючою основою для розвитку вітчизняного земельного законодавства.
Цей кодекс відповідає вимогам ринкової економіки та цивілізованого суспільства і водночас зберігає соціальну спрямованість Він конкретизує конституційне положення щодо права власності на землю, гарантії цього права, закріплює цілу низку нових положень, поява яких пов'язана з ринковими умовами та ін.
Конституцією України (ст. 92) встановлено, що найбільш важливі екологічні відносини, в тому числі і земельні, відносини повинні регулюватися виключно законами. Зазначені конституційні норми є висхідними положеннями для прийняття відповідного земельного законодавства з конкретних питань. Так, поряд з Земельним кодексом діють Закони України «Про оренду землі», «Про плату за землю» та ін.
Передбачається, що в подальшому правове регулювання на законодавчому рівні окремих положень повинно здійснюватися шляхом прийняття пакету законів («Про охорону землі», «Про ринок землі», »Про землеустрій», «Про оцінку землі», «Про консервацію земель», «Про правовий режим земель охоронних зон» та ін.).
Самостійне місце серед нормативно-правових актів у галузі земельних відносин займають постанови Верховної Ради України. Серед них, наприклад, постанова «Про земельну реформу» від 18 грудня 1990 р., постанова «Про основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» від 5 березня 1998 р. та ін.
Завдання земельного законодавства полягає в регулюванні земельних відносин з певною метою. Такою метою є, по-перше, забезпечення на землю права громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, по-друге, раціональне використання та охорона земель.
Розрізняються самостійні права на землю: право власності на земельну ділянку і право користування земельною ділянкою. Відповідні земельно-правові приписи, що регулюють зазначені права, складають правові інститути: право власності і право землекористування..
Регулюючи земельні відносини, Земельний кодекс закріплює права власників земельних ділянок і землекористувачів, їх обов'язки, правила та порядок використання земель, охорону земельних прав тощо.
Відомо, що земля використовується для різних цілей, тому в ст. 4 мова йде про мету правового регулювання земельних відносин. Таких цілей як мінімум дві: раціональне використання та охорона земель.
Раціональне використання земель — це таке використання, яке здійснюється на підставі науково-технічних правил, є ефективним, але не призводить до погіршення земель (зниження їх родючості чи виникнення деградації ґрунтів), а забезпечує підвищення їх родючості.
Раціональне використання земель в першу чергу означає строго цільове їх призначення. Нецільове використання землі не тільки нераціональне, але й незаконне. Для забезпечення раціонального використання землі власники земельних ділянок і землекористувачі повинні запроваджувати прогресивні системи землеробства, більш повно використовувати досягнення науково-технічного прогресу. При раціональному використанні землі її якість повинна покращуватися.
Раціональне екологічне збалансоване землекористування забезпечує збереження і покращання як землі, так і інших природних ресурсів. Нераціональним вважається таке використання землі, яке здійснюється з порушенням зазначених вимог.
Забезпечення охорони земель — самостійна мета правового регулювання земельних відносин. Охорона земель включає систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необгрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. З метою посилення охорони земель згідно закону можуть розроблятися та прийматися
Література
1. Конституція України.
2. ЗК України 2002 р.
3. Коментар до ЗК України 2007 р.