Більшість відповідей педагогічних працівників говорять про те, що фізичні покарання у школі-інтернаті не застосовуються. Переважно повідомляється про проведення бесід педагогів з учнями, роз’яснень, переконань, попереджень.
Про проведення бесід, лекцій, роз’яснень, розмов з вихователями, усні зауваження згадують й багато вихованців і випускників шкіл-інтернатів. Є й така відповідь, хоча це й рідкість: «нагадують про статут школи де все написано».
Лише в одному випадку ми зустрілись з такою відповіддю педагога: «…фізичні покарання є, але є й заохочення - відпустити до дому». Слід зазначити, що якщо, як приклад заохочення «поїздка до дому» може існувати, то покарання обмеженням можливості відвідати дім, батьків або родичів є неприпустимим.
Позицію одного із вихователів щодо питання застосування покарань у школах-інтернатах демонструє його (або її) відверта відповідь: «якби можна було карати, то карали б».
На відміну від відповідей педагогічних працівників, вихованці повідомляють про факти застосування тілесних (фізичних) покарань частіше: «Стояла на колінах» (2 подібні відповіді); «фізично» (2 подібні відповіді); «розкажуть, щоб більше так не робив, за вухо потягають»; «поб’ють» (2 подібні відповіді). Про подібні факти повідомляють й випускники шкіл-інтернатів, які брали участь в опитувані: «Били» (2 подібні відповіді); «роздягали до трусів, забирали одяг і не віддавали, щоб не міг вийти»; «Ременем по …».
Є такі відповіді педагогічних працівників, з яких важко зробити висновок, наприклад: «покарання тільки в моральному плані (моральні методи покарання)», «словесні методи», - адже жорстоке поводження може мати й психологічні форми.
Досить велику кількість подібних відповідей ми почули й від вихованців і випускників шкіл-інтернатів: «такими словами, щоб таке більше не траплялося»; «словами»; «розмова з директором»; «сварять (посварять)»; «виховують морально»; «морально (моральне виховання)»; «попросять повторити правила техніки безпеки».
Говорячи, можливо, з певною підозрою щодо наведених прикладів відповідей представники „М’Арту” роблять це лише виходячи із тої позиції, що дитина, особливо, яка з перших днів виховувалась в атмосфері поганого поводження іноді може сприймати, як нормальне явище ті ситуації, які для інших дітей спричинили б психічні страждання. До того ж, деякі педагогічні працівники, маючи усталену «традицію» впливу на дітей через постійне підвищення голосу під час таких «розмов», приниженням можуть називати такі міри «моральним» вихованням. Не можна дати чітку оцінку й, наприклад, таким відповідям: «за домашніми принципами». Саме тому не можна зробити висновків із наведених прикладів на відміну від тих про які йде мова далі.
Як реакцію педагогічних працівників школи-інтернату на порушення порядку чи режиму, вихованці і випускники наводять, зокрема наступні приклади: «сильно кричать (можуть накричати)»); «поганими словами»; «приниженням».
Створення почуття остраху (не плутати з почуттям відповідальності) є також досить поширеною формою виховання, про що свідчить наведений приклад відповіді педагога: «крик, оцінок не бояться…».
Наступна категорія відповідей педагогічних працівників, претендує на залучення дітей до процесу прийняття рішень, регламентацію таких процедур у статуті школи-інтернату («розглядається стан справ на класних учнівських зборах»; «винесення питання на лінійку, на засіданні учкому, коли розглядаються питання в центрі дисципліни і порядку»; «розглядається на лінійці, виноситься рішення, узгоджується з дитиною і впроваджується»; «школярі самі вирішують»; «Записуємо в особові справи зауваження, догани, повідомляємо опікунів, розглядаємо поведінку на загальношкільних зборах»), але названі методи також мають вагомий рівень небезпеки, оскільки саме поширення інформації про проступок, його загальне обговорення у деяких випадках може також вчинити шкоду дитині і погіршити ситуацію.
Відповідь: «обговорення на профілактичній раді» є досить традиційною і для будь-якої загальноосвітньої школи. «Ради профілактики» - досить поширений спосіб «впливу» на дитину, яка порушує правила. Але, знаючи на практиці, як проходить така «рада профілактики», експертна група моніторингу вважає цю процедуру такою, що є порушенням прав людини. Процедура фактично полягає у тому, що кілька дорослих (вчителі, директор, заступник директора з виховної роботи, міліціонер, можуть бути представники інших служб) «відчитують» дитину за її проступок. Аналогічним методом є й такий (відповідь педагога): «при всьому пед. колективі розповідають…», - при цьому зазначено: «…рукоприкладства немає». Подібний психологічний тиск на дитину у більшості випадків дає більше негативних результатів ніж користі [24].
Правоохоронці відзначають, що в окремих інтернатах, де навчаються діти-інваліди, не забезпечуються навіть елементарні санітарні норми: відсутнє холодильне обладнання, діти змушені користуватись старим столовим посудом, котрий давно потребує заміни, немає умов для додержання особистої гігієни дітей. У Меджибізькому будинку-інтернаті для дітей-інвалідів не відкрили рахунок для учениці, через що дівчинка не отримувала пенсію. В іншій школі-інтернаті не подбали про те, щоб стягнути в примусовому порядку аліменти на шістьох дітей з батьків, позбавлених батьківських прав [23].
У доповіді правозахисних організацій «Права людини в Україні – 2005» (розділ «Права дитини») уже наголошувалось на існуванні тенденції відправлення вихованців шкіл-інтернатів до психіатричної лікарні. У 2006 році можна було спостерігати появу додаткових фактів щодо існування проблеми й уже певні кроки реагування державних органів [37].
Так, наприклад, 8 лютого 2007 року прокурор міста Севастополь Володимир Дереза повідомив, що у 2006 році близько 60 дітей-сиріт – вихованців дитячих будинків і шкіл-інтернатів протягом місяця незаконно перебували у міській психіатричній лікарні. Як повідомив прокурор, за даним фактом було порушено кримінальні справу. Прокурор висловив припущення, що окремим дітям саме така медична допомога була потрібна, водночас він висловив подив з приводу того, що в психіатричній лікарні формально підійшли до юних пацієнтів та наголосив: «Лікарі зобов`язані були одразу повернути тих дітей, кому не потрібен стаціонар» [28].
На жаль, на сьогоднішній день слід констатувати, що немайнові права неповнолітніх в школах-інтернатах не мають достатнього правового захисту.
Розглянувши вищевказані проблеми, слід вказати такі можливі шляхи вирішення проблем цивільно-правового захисту неповнолітніх в школах-інтернатах з урахуванням міжнародно-правового досвіду:
1) Органам державної влади та іншим державним установам, що працюють в інтересах дітей, запровадити постійний механізм оцінки щодо дотримання прав дитини в Україні. Принаймні, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту повинні щорічно звітувати про стан дотримання прав дитини в Україні. Відповідь громадських організацій та ЗМІ на ці звіти, їх широке громадське обговорення могли би створити ґрунт для конструктивного демократичного діалогу, спрямованого на покращення ситуації з дотриманням прав дитини. Нажаль, сьогодні такого конструктивного діалогу не існує за відсутності як політичної волі відповідальних органів державної влади, так і зазвичай за відсутності прямого невиконання ними власних повноважень.
2) Базові знання з прав дитини повинні мати всі спеціалісти, які працюють з дітьми. Система підготовки та підвищення кваліфікації професійних груп, які працюють з дітьми і в інтересах дітей, повинна орієнтуватися на цей принцип. Зокрема, працівники дитячих медичних закладів повинні проходити спеціальну підготовку стосовно правових стандартів надання медичної допомоги й особливостей роботи з пацієнтами – дітьми.
3) Необхідно негайно припинити практику незаконного поміщення дітей зі шкіл-інтернатів та дитячих будинків у психіатричні лікарні та забезпечити ефективний механізм реагування на подібні випадки з боку правоохоронних органів.
4) Окрім загальних принципів щодо рівності прав та заборони дискримінації повинні існувати спеціальні механізми, передбачені законодавством стосовно захисту від дискримінації окремих найбільш уразливих груп серед дітей.
5) Негайно зробити доступними (здійснити офіційний переклад і опублікувати в офіційних виданнях) існуючі державні доповіді до Комітету ООН з прав дитини, існуючі рекомендації Комітету ООН з прав дитини.
6) Необхідним є розширення й удосконалення процесуальних можливостей для дітей брати участь у процесі прийняття рішень у справах, що торкаються їх інтересів.
7) Уведення в дію нормативних актів стосовно заборони тілесних (фізичних) покарань необхідно супроводжувати широкими просвітницькими та інформаційними заходами, тренінгами серед професійних груп, які працюють з дітьми та в інтересах дітей, батьків або осіб, які їх замінюють.
8) Вирішення конфліктних ситуацій та методи виховання в закладах системи освіти мають відповідати стандартам дотримання прав дитини.
9) «Статусні» покарання, тобто такі, за яких неповнолітні можуть бути покарані за проступок, скоєння якого дорослою людиною не тягне за собою юридичної відповідальності й, відповідно, покарання, не повинні існувати, як на рівні законодавчо закріплених норм, так і в практиці превентивного виконання.
10) Документація навчальних закладів, яка не є індивідуальною, не повинна містити інформацію про стан здоров’я та медичні діагнози особи.