Молекулярна спектроскопія (стр. 1 из 2)
ПЛАН
Спектроскопія
Спектри поглинання, випромінювання і розсіювання
Основні характеристики енергетичних рівнів і молекулярних систем
Населеність енергетичних рівнів
Квантування моментів кількості руху і їх проекцій
Форма, положення і інтенсивність смуг в молекулярних спектрах
Види руху у молекулі і типи молекулярних спектрів
Спектроскопія
Спектроскопія – це розділ фізики, що вивчає закономірності взаємодії електромагнітної радіації з речовиною, яка супроводжується процесом поглинання, випромінювання і розсіювання світла.
Із спектроскопічних даних можна одержати інформацію, як про структуру і властивості молекул, так і про сили міжмолекулярної взаємодії, а відповідно про будову речовини в цілому.
В розвитку спектроскопії як методу дослідження речовин можна виділи два основних етапи – до і після 1913 р.
Перший етап – це період емпіричного накопичення фактів – розкладання білого світла у спектр, зв’язок між поглинаючою і випромінюючою властивістю речовини (Кіргоф, 1895 р.), вплив на спектральні лінії зовнішніх магнітних і електричних полів (Зеєман, 1896 р.), а також спроб теоретичного опису і інтерпретації експериментальних залежностей (класична теорія поглинання і дисперсії) – друга половина ХІХ ст.
Другий етап, що розпочався після формулювання Бором в 1913 р. квантових постулатів і бурхливого розвитку квантової теорії, що послідувала після. В цей період спектроскопія поставлена на міцну наукову базу.
Стаціонарні стани, рівні енергії і переходи між ними. Сучасна спектроскопія повністю базується на квантовій теорії, в основі якої лежать фундаментальні квантові закони, що визначають властивості атомів і молекул. У відповідності з першим постулатом Бора, будь-яка атомна або молекулярна система є стійкою лише в певних стаціонарних станах, яким відповідає деяка дискретна (перервна або неперервна) послідовність енергії Е системи. Будь-яка зміна цієї енергії зв’язана із скачкоподібним переходом системи з одного стаціонарного стану в інший. Для конкретних систем послідовність значень енергії Е може бути або цілком дискретною, або цілком неперервною, або частково дискретною і частково неперервною.
По аналогії з поняттям потенціальної енергії тіла піднятого на різну висоту (рівень) в квантовій механіці і спектроскопії прийнято використовувати термін – рівень енергії, або ”енергетичний” рівень. Це поняття можна проілюструвати графічно так (мал. ).
Е ______________ Еn
______________ En–1
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ Мал. . Схема енергетичних
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ рівнів системи.
______________ E3
______________ E2
______________ E1
Найнижчий рівень енергії називається основним або нормальним, всі інші – збудженими рівнями.
Переходи атомної або молекулярної системи з одного стану в інший пов’язаний, або з одержанням, або з віддачею енергії. Такі переходи можуть бути двох типів.
1. Радіаційні переходи – при яких атом або молекула поглинають, випромінюють або розсіюють електромагнітну радіацію.
2. Нерадіаційні переходи – при яких проходить обмін енергії даної системи з якими-небудь іншими системами.
Ці процеси зручно представляти графічно з допомогою стрілок: радіаційні переходи – прямими стрілками, нерадіаційні – вигнутими або хвильовими.
Мал. . Схема зображення радіаційних і нера-діаційних переходів.
Предметом вивчення у спектроскопії є радіаційні переходи.
Електромагнітне випромінювання пов’язане з переходом атомної або молекулярної системи з одного стаціонарного стану в інший є монохроматичним. Його частота визначається співвідношенням:
,h – стала Планка; Еі і Еj – енергії комбінуючих рівнів.
Це співвідношення дозволяє визначити першу важливішу характеристику квантового переходу – положення відповідної спектральної лінії або поділки в шкалі енергій переходів. У зв’язку з цим можна дати таке визначення спектроскопії: спектроскопія – це фізичний метод дослідження, який дозволяє одержати відомості про стаціонарні стани атомів і молекул на основі вивчення переходів між цими станами.
Так, в залежності від природи комбінуючих енергетичних рівнів при квантових переходах може змінюватись характер різних видів в молекулі: її обетання як цілого, взаємного розміщення атомів у молекулі (коливний рух) і розподіл електронної густини (рух електронів).
Спектри поглинання, випромінювання і розсіювання
При розгляді переходів між енергетичними рівнями атома або молекули ми нічого не говорили про фізичний зміст напрямку стрілок, що описують ці переходи. В той же час це питання має важливе значення.
Якщо в процесі квантового переходу енергія передається від поля електромагнітної радіації до системи, що вивчається, то енергія системи зростає, тобто відбувається поглинання енергії атомом або молекулою. Навпаки, якщо при переході проходить віддача кванта енергії системою електромагнітному полю, то проходить процес випромінювання енергії. Поглинання енергії на схемі позначається вертикальними стрілками, направленими вверх, а випромінювання – аналогічними стрілками, направленими вниз. Схема переходів показана на мал. .
Мал. . Схема переходів: а – поглинання енергії; б – випромінювання енергії.
Слід відмітити, що для спостереження процесів поглинання достатньо помістити досліджувану речовину в поле електромагнітної радіації відповідної частоти, тоді як для спостереження процесів випромінювання необхідно попередньо перевести частину молекул у збуджений стан (останнє може бути досягнуто як оптичним збудженням, так і іншими методами).
Крім поглинання і випромінювання до радіаційних переходів належать і переходи пов’язані з комбінаційним розсіюванням. Суть цього явища полягає в тому, що будь-яка речовина має властивість частково копіювати радіаційне випромінювання з частотою n0, що падає на неї. Причому серед розсіяних квантів присутні кванти не тільки з частотою n0, але і інших частот nс (стоксове) і nас (антистоксове).
Розсіювання, що не супроводжується зміною енергії кванта, називають пружним, або релеєвським. Процеси, що приводять до розсіювання квантів, енергія яких відрізняється від збуджуючого, називається непружним або комбінаційним розсіюванням. На схемі енергетичних рівнів всі вказані процеси, як правило, зображають нахиленими прямими стрілками (мал. ).
Вся сукупність переходів з нижніх рівнів на верхні (поглинання), із верхніх рівнів на нижні (випромінювання) приводить до появи відповідно спектрів поглинання і випромінювання. Аналогічним шляхом проходить, як показано, утворення спектрів релеєвського і комбінаційного розсіювання. Тому під спектром розуміють розподіл енергії, що поглинається, випромінюється або розсіюється системою в шкалі частот або довжин хвиль. Частоти nсназиваються стоксовим комбінаційним розсіюванням nс < n0 і nас – антистоксове (nас > n0).
Розділи спектроскопії, спектроскопічні одиниці вимірювання. В залежності від віддалі між комбінуючими рівнями, що головним чином визначаються їх природою, спектральна лінія або смуга, що відповідає даному переходу, може попасти в принципі в будь-яку область шкали електромагнітних хвиль (мал. ).
Спектральні області
| Радіочастотна | Оптична | Рентгенівська | γ-випромінювання |
103 1012 1017 102 0 n, гц
Мал. . Шкала електромагнітних хвиль.
Оптичну область принято підрозділяти на три частини: інфрачервону, видиму і ультрафіолетову, а інфрачервону і ультрафіолетову, крім того, на ближню і дальню (мал. ).
Інфрачервона область Ультрафіолетова область
| Дальня | Ближня | Видима | Ближня | Дальня |
1012 1014 4·1014 7·1014 1,5·1014 1017 n, гц
Мал. . Оптична область спектра.
Поряд з приведеною класифікацією спектроскопію підрозділяють по типу руху в молекулі, який вона вивчає: на обертову, коливну і електронну, маючи на увазі, що обертові смуги розміщуються, як правило, в дальній інфрачервоній, коливні – в ближній інфрачервоній, а електронні – у видимій і ультрафіолетовій областях спектра.
При графічному зображенні спектрів по осі абсцис відкладають або частоту n або довжину хвилі λ. На практиці під частотою розуміють, як правило, не звичайну частоту коливань, що вимірюється в герцах
, де с – швидкість світла, а хвильове число 
, яке теж називають частотою. Хвильове число 
вимірюють в обернених сантиметрах (см–), довжину хвилі – в сантиметрах (см), нанометрах (нм), мікронах (мкм), або ангстремах (Å).Інтенсивність випромінювання і розсіювання відкладаються по осі ординат у вигляді так званих відносних квантових інтенсивностей, пропорційних відносному числу квантів різних частот, випромінених або розсіяних системою за одиницю часу.
При побудові спектрів поглинання базуються на основному спектрометричному законі, який називається законом Бугера-Ламберта-Бера. Згідно цього закону інтенсивність монохроматичних світлових потоків, що падають на плоскопаралельний зразок (І0) і тих, що пройшли через нього (І), зв’язані між собою наступним співвідношенням: