Тому, підсумовуючи, можна сказати, що класифікація доказів і їх джерел у працях вчених розуміється по-різному.
Згідно з чинним кримінально-процесуальним законодавства джерелами доказів є:
Показання свідків, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого
Висновок експерта, речові докази
Протоколи слідчих та судових дій
Протоколи відповідних додатків, що складені уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів
Інші документи
Цей перелік міститься у ч. 2 ст. 65 КПК і є вичерпним.
1.2 Поняття та природа речових доказів
Роль і значення речових доказів при розслідуванні та розкритті злочинів взагалі, а особливо злочинів проти життя особи, – дуже велика. Цілий ряд кримінальних процесів, особливо у справах, заснованих на побічних доказах, показують, що по таких справах відсутні, як правило, свідки-очевидці, мовчить жертва злочину, і тільки повне детальне вивчення речових доказів дає можливість з’ясувати подію злочину та його обставини (винність особи, мотиви злочину тощо). « Німі свідки » (речові докази) можуть зберігати таємницю злочину навіть протягом десятки років,якщо на них не було своєчасно звернено уваги. [5]
Речові докази займають самостійне місце в системі інших процесуальних джерел доказів, а їхнє використання в кримінально-процесуальній діяльності зростає. Це пов'язане з постійним розвитком науки та техніки, що дозволяє дослідити властивості та значення різних об'єктів, а також криміналістики, яка розробляє на базі наукових досягнень різні прийоми і методи щодо збирання та дослідження речових доказів. Як відзначає С.С.Степичев, обсяг інформації, що одержується від речових доказів, зростає мірою вдосконалення способів їхнього дослідження. Досягнення криміналістики та інших наук, які використовуються з цією ж метою, дозволяють сьогодні виявити, зафіксувати та використати як речові докази те, що ще вчора неможливо було ні виявити, ні зафіксувати. Тому значення речових доказів та їхня роль у доказуванні постійно зростають. При цьому цілком зрозуміло, що мова йде не про заміну речовими доказами інших процесуальних джерел, а про розширення можливостей збирання речових доказів за рахунок застосування засобів і способів, якими раніше не володіли органи розслідування та суду .
Інші процесуалісти вважають, що речові докази - це будь-які предмети матеріального світу, які були знаряддям злочину чи зберегли на собі сліди злочину, на які були спрямовані злочинні дії, а також інші предмети і документи, які можуть служити засобом для виявлення злочину та встановлення обставин кримінальної справи . Автори цього визначення більше конкретизують об'єкти матеріального світу, що можуть виступати в якості процесуального джерела - речові докази.
Діючий КПК України ще повніше називає предмети як носії доказової інформації. Так, у ст. 78 Кримінально-процесуального кодексу зазначено: "Речовими доказами є предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винуватих або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності". Це визначення найбільш орієнтує практичних працівників органів досудового слідства та дізнання на виявлення і використання об'єктів матеріального світу як речових доказів.
В той же час з тексту закону чітко простежується, що законодавець не прагне дати вичерпний перелік предметів, які можуть бути речовими доказами, а лише називає ознаки, за наявності хоча б однієї з яких предмет стає речовим доказом.
Такий підхід видається дуже слушним, оскільки неможливо передбачити всі об'єкти матеріального світу, які можуть виступати як речові докази у конкретних кримінальних справах.
У проекті нового КПК України завершальна частина визначення поняття речових доказів виглядає ще більш лаконічною і логічно викладеною. Зокрема, в ч. 1 ст. 160 проекту (станом на 13 грудня 2007 року) вказано, що: "Речовими доказами є предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, здобуті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які придатні для з'ясування обставин, що підлягають доказуванню".[6]
У частині другій цієї статті підкреслено: "Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, вказані в частині першій цієї статті".
Для визнання предмета речовим доказом необхідно встановити його зв'язок зі злочином. Відсутність у кримінальній справі відомостей про походження предмета, який визнаний речовим доказом, розриває ланцюг причинно-наслідкового зв'язку, котрий дозволяє зробити висновок про належність певного предмета до розслідуваної події. А іноді породжує сумніви щодо зв'язку цього матеріального об'єкта і вчиненого суспільно небезпечного діяння.
Підставами для віднесення матеріального об'єкта до числа речових доказів можуть служити:
1. відображення на ньому ознак, що характеризують особистість учасників події (які вказують на конкретну особу), на знаряддя (зброя), що застосовувались ними;
2. відображення на ньому умов, в яких проходила подія (обстановка місця події);
3. наявність на ньому (в ньому) змін, пов'язаних з подією;
4. належність певній особі, якщо цей факт має значення для справи;
5. використання учасниками події;
6. виявлення в певному місці чи в певний час, якщо цей факт має значення для справи.[7]
1.3 Види речових доказів
Діючий кримінально - процесуальний закон України ( ст.78 КПК ) передбачає декілька видів речових доказів:[8]
предмети, які були знаряддям вчинення злочину;
предмети, які зберегли на собі сліди злочину;
предмети, що були об'єктом злочинних дій;
гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом;
інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винуватих або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності.
В той же час необхідно відзначити, що зазначений поділ речових доказів на види має дещо умовний характер, оскільки нерідко одні й ті самі предмети можуть мати відразу декілька ознак. Потрібно пам'ятати, що, здійснюючи таку класифікацію ознак об'єктів матеріального світу, законодавець ставив за мету зорієнтувати працівників органів досудового слідства і дізнання на можливі напрямки пошуку і виявлення предметів - носіїв доказової інформації.
Розглянемо кожен з цих видів речових доказів. Так, перший з них - це предмети, які були знаряддям вчинення злочину. В українській мові термін "знаряддя" означає: а) пристосування, прилад, за допомогою якого виконується певна дія; б) те, що служить засобом у якійсь дії.[9]
Тобто як бачимо, під знаряддям вчинення злочину потрібно розуміти будь-які предмети чи інші об'єкти матеріального світу, спеціально виготовлені, пристосовані для вчинення злочину чи за допомогою яких були скоєні суспільно небезпечні діяння.
Необхідно підкреслити, що використання знарядь вчинення злочину суттєво підвищує ступінь суспільної небезпеки діяння. Саме цим пояснюється включення законодавцем вказаних ознак в об’єктивну сторону окремих складів злочину чи віднесення їх до обставин, що посилюють кримінальну відповідальність.
Наприклад, вчинення хуліганських дій із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, визнає це хуліганством особливо злісним. Відповідно воно підлягає кваліфікації по ч. 4 ст. 296 Кримінального кодексу України.
Про це прямо говориться в Постанові пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про хуліганство" від 28 червня 1991 р. № 3 (зі змінами, внесеними постановами від 4 червня 1993 р. № 3 та від 3 грудня 1997 р. № 12). В ній зокрема вказується, що, вирішуючи питання про розмежування особливо злісного хуліганства від злісного, судам треба мати на увазі, що застосування чи спроба застосування при вчиненні хуліганських дій вогнепальної зброї, будь-яких ножів, кастетів чи іншої холодної зброї, а так само інших предметів, спеціально пристосованих для заподіяння тілесних ушкоджень, є підставою для кваліфікації злочину за частиною 4 ст. 296 КК України не лише в тих випадках, коли винуватий за їхньою допомогою заподіяв або намагався заподіяти тілесні ушкодження, а й тоді, коли використання зазначених предметів у процесі хуліганських дій створювало реальну загрозу для життя або здоров'я громадян[10]
Цією самою Постановою пленум роз'яснює, що слід розуміти під спеціально пристосованими предметами для заподіяння тілесних ушкоджень. Ними слід визнавати такі предмети, які були пристосовані винуватим для згаданої цілі заздалегідь або під час вчинення хуліганських дій. А так само предмети, які хоч і не піддавались будь-якому попередньому обробленню, але були спеціально підготовлені винуватим для тієї самої цілі. За наявності вказаних обставин предмети господарсько-побутового призначення, спеціальні засоби, як-то: гумовий кийок, газовий пістолет з балончиком, ручна газова граната, а також інші подібні засоби, якими можливе заподіяння тілесних ушкоджень, відповідно до частини 4 ст. 296 КК України можуть бути визнані предметами, спеціально заготовленими для нанесення тілесних ушкоджень.[11]
Оскільки як знаряддя злочину можуть бути використані надто різні предмети, С.М.Сирков пропонує поділити їх ще на декілька груп:[12]