1. 3а предметом посягання (видом злочину) знаряддя розрізняються на:
а) знаряддя злому; б) знаряддя вбивства; в) знаряддя підпалу тощо.
2. За характером впливу знаряддя діляться на:
а) знаряддя механічної дії; б) вогнепальна зброя, вибухові пристрої; вибухові речовини; в) знаряддя термічної дії; г) знаряддя, дія яких ґрунтується на використанні енергії електричного розряду, властивостей радіоактивного розладу, світлових і рентгенівських променів; д) знаряддя хімічного впливу; е) знаряддя, дія яких ґрунтується на використанні декількох процесів одночасно.
3.3а ступенем складності знаряддя поділяються на:
а) прості; б) складові; в) складні; г) машини; д) автоматичні пристрої.
4.3а призначенням (функціями) предмети класифікуються на:
а) предмети чи речовини, спеціально приготовлені для використання під час вчинення злочину; б) зброя; в) предмети, інструменти, пристосування і речовини,які використовуються у виробничій,науковій чи іншій діяльності.
Ця класифікація є досить повною і розширює знання про об'єкти матеріального світу як знаряддя злочину.
Другу групу речових доказів складають предмети, які зберегли на собі сліди злочину. Термін "сліди" може використовуватись як в широкому значенні, так і в вузькому. В українській мові термін"слід" вживається в декількох значеннях:
а) відбиток ноги на якій-небудь поверхні;
б) подряпина, рубець, пляма і ін., залишені чим-небудь; знак від чогось;
в) те, що уціліло, збереглося від руйнування, нищення, загибелі тощо [13].
На предметах можуть залишитися відбитки слідів злочину - це сліди рук, ніг, зубів, взуття, крові та інших виділень людини. Сюди потрібно віднести також сліди різних речовин (фарби, мастильних речовин), мікрочасток.
Таким чином, вказані предмети пов'язані зі злочином не безпосередньо, а через зазначені сліди. Як справедливо відзначають А.І.Вінберг та Р.С.Бєлкін, процесуальним джерелом доказів в цьому випадку буде сам об'єкт матеріального світу (предмет), а сліди (властивості) - доказами. Якщо ці "властивості - докази" складають суть предмета, а його якості невіддільні від нього, тоді сам предмет виступає як носій доказової інформації.
Необхідно відзначити, що нерідко матеріальні сліди неможливо відділити від поверхні предмета. В такому разі сліди виступають разом з предметами, на яких вони містяться, або з частинами цих предметів. Якщо ж це не вдається, тоді виготовляються копії цих слідів. Цілком зрозуміло, що насамперед це стосується: слідів транспортних засобів, слідів злому, слідів ніг, пальців рук тощо. Для цього застосовуються різноманітні криміналістичні засоби – р дактилоплівка, гіпсовий матеріал, спеціальні пасти тощо.
Копії цих слідів необхідно вважати похідними доказами, а їх носіїв – похідними речовими доказами, оскільки первинними доказами будуть сліди ( властивості ) на перше виявленому предметі, а сам предмет відповідно - первинним процесуальним джерелом доказів.
В окремих випадках сліди можуть бути відокремлені від предмета без зміни їх суті (сліди крові, фарби). В такому разі в якості носія доказової інформації буде відокремлений об'єкт матеріального світу.
Деякі науковці до речових доказів відносять зразки, які відбираються для порівняльного дослідження (ст. 199 КПК України) . Інші, не визнаючи зразки речовими доказами, вважають, що вони несуть самостійну доказову інформацію і за своєю природою наближені до речових доказів. Ще частина вчених переконані, що зразки для експертного дослідження є самостійними засобами доказування, оскільки їх одержання передбачено законом як самостійна слідча дія.
Відразу хотілось би уточнити, що відібрання зразків для експертного дослідження є процесуальною дією і за своєю природою не може виступати як слідча дія. Однак щодо статусу зразків для експертного дослідження, то вони не є ні речовими доказами, ні особливою доказовою інформацією, ні тим більше засобами доказування.
Це досить переконливо аргументує М.О.Селіванов, відзначаючи, що думка про ототожнювання зразків і речових доказів не узгоджується з правовою і гносеологічною природою речових доказів. Визнання предмета речовим доказом передбачає наявність зв'язку між цим предметом і обставинами справи, що з'ясовуються. Вони пов'язані з розслідуванням, але не з розслідуваною подією і характеризують певного суб'єкта чи об'єкт незалежно від його відношення до кримінальної справи. Допомагаючи здійснювати ідентифікацію, зразки виступають по суті інструментами пізнання, і в цьому відношенні їх можна порівняти з приладами, пристроями, матеріалами та іншими технічними засобами, які використовує експерт, здійснюючи дослідження речових доказів, або ж наявними в літературних джерелах довідковими та науковими даними, на які дослідник опирається в своїх висновках.
Аналогічної позиції дотримується М.М.Михеєнко.
Третю групу речових доказів складають предмети, які були об'єктом злочинного посягання. Під ними необхідно розуміти конкретні об'єкти матеріального світу, які були предметом злочину. Не слід ототожнювати об'єкт злочинних дій і об'єкт злочину, це різні правові інститути. Об'єкт злочину - значно ширше поняття. Об'єкт злочинних дій - це, як вказано вище, конкретні предмети, на які спрямовано злочинне посягання . Сюди може бути віднесено крадене майно, автомашини, гроші, цінності, відеоапаратура, комп'ютерна техніка тощо.
Ще одним видом речових доказів є гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом. Гроші та цінності, нажиті злочинним шляхом, за загальним правилом вказують безпосередньо на спосіб вчинення злочину. їх наявність не звільняє органи дізнання, слідчого, прокурора і суд від обов'язку доказування самого факту злочинної діяльності, а також його зв'язку з подальшим придбанням цінностей.
В процесі розслідування слідчий зобов'язаний за допомогою слідчих дій встановлювати зв'язок між злочинною діяльністю обвинуваченого й одержанням у результаті цієї діяльності грошей, придбанням на ці гроші дорогоцінних предметів, речей. Вказані гроші та цінності визнаються речовими доказами тільки після встановлення факту придбання їх злочинним шляхом, що має бути підтверджено зібраними у справі доказами.
Доказове значення грошей і цінностей, нажитих злочинним шляхом, полягає насамперед в тому, що наявність у обвинуваченого певних цінностей ( гроші, дача,автомашина тощо) розмірі, що перевищує його законні трудові доходи, підтверджує сам факт злочинної діяльності.
Відмежування цінностей, які були предметом злочинного посягання, від тих, які нажиті злочинним шляхом, відіграє певну роль у кримінальній справі. Адже перші можуть бути повернуті їх власнику, а другі підлягають звертанню в доход держави (п. 4 частини 1 ст. 81 КПК України).
І нарешті, п'ятий вид речових доказів - це всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винуватих або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності.
Наявність цього виду речових доказів свідчить про розуміння законодавця щодо неможливості передбачення усіх об'єктів матеріального світу, які можуть виступати як речові докази у кримінальному судочинстві. До названого виду речових доказів можна віднести особисті речі підозрюваного чи обвинуваченого, які вони загубили на місці злочину, виявлений в певному місці недопалок, залишений тим же підозрюваним чи обвинуваченим тощо.
Необхідно пам'ятати, що для речових доказів як процесуального джерела характерним є таке:
Змістом речових доказів є відомості у вигляді певних властивостей та ознак об'єктів матеріального світу, на підставі яких встановлюються обставини, що мають значення у справі.
Зміст речового доказу - це ті властивості і ознаки предмета, які можуть бути безпосередньо сприйняті органами досудового слідства, дізнання і судової влади.
Формою речового доказу є процесуальні засоби закріплення відомостей про факти, одержаних від певного предмета чи документа. Тільки при дотриманні цієї форми об’єкт матеріального світу набуває значення процесуального джерела доказів.
До речових доказів відносяться не будь-які предмети чи документи, а лише ті, які мають зв'язок з кримінальною подією, що досліджується.
Речовий доказ - це єдність об'єкта матеріального світу і відомостей про факти, носієм яких він є.
Для визнання об'єкта матеріального світу речовим доказом необхідне дотримання таких умов:
Складання протоколу виявлення і огляду речового об'єкта (протокол огляду місця події, протокол обшуку тощо).
Наявність самого речового об'єкта.
3.Винесення постанови про приєднання предмета чи документа як речового доказу до кримінальної справи.
У проекті нового КПК України останнє положення, яке вказане вище, доповнено такою новелою: "Якщо речові докази з якихось причин не можуть бути вилучені, вони можуть бути передані для зберігання. Особа, яка здійснює дізнання, слідчий самі або за допомогою спеціаліста можуть зняти з них відтиски, встановити зліпки, фотозйомки, діапозитиви, голограми, відеозаписи, кінофільми чи встановити із них копію, зображення або відтворення іншим способом, які додаються до справи".
Уявляється, що доповнення статті 78 діючого КПК України цим положенням було б позитивним моментом і сприяло б кращому урегулюванню роботи з речовими доказами.
Розмежування речових доказів і документів у кримінальному процесі
Сучасний законодавець виділяє речові докази й документи як самостійні джерела доказів (ч. 2 ст. 65 Кримінально-процесуального кодексу України). Стаття 83 Кримінально-процесуального кодексу України визначає документ самостійним джерелом доказів у випадку, якщо він не має ознаки речового доказу.[14] Це дає можливість у процесуальному аспекті ділити документи на письмові (самостійне джерело доказів) і речові докази.