Перевірку доказів не можна розуміти таким чином, що спочатку всі докази збираються, а потім починається їх перевірка. Таке спрощене трактування може призвести до і мої ці я та помилок на практиці. Докази перевіряються в порядку їх збирання, а не тільки після того, як вони всі будуть зібрані.
Перевірці доказів на стадії досудового розгляду властиві такі особливості: її провадження здійснюється при відсутності у дізнавача, слідчого та прокурора цілісного уявлення про вчинення злочину, тобто в умовах певної пізнавальної невизначеності; вона відбувається в умовах обмеження дії окремих принципів кримінального процесу (безпосередність, змагальність, рівноправність сторін та гласність); вона здійснюється особою, яка проводить дізнання, дізнавачсм, слідчим, прокурором, які не є самостійними та незалежними у тій мірі, яка властива суду, оскільки на зміст результати їх діяльності по перевірці доказів можуть впливати начальники органів дізнання та розслідування, вищий за рангом прокурор; вона здійснюється органами, основним змістом діяльності яких є реалізація функції кримінального переслідування; зміст та результати діяльності по перевірці доказів не є остаточними та обов'язковими для суду.
Тому найбільш сприятливими для перевірки доказів є умови на стадії судового слідства. Вони обумовлені низкою факторів, до яких необхідно віднести: здійснення перевірки доказів судом — самостійним та незалежним суб'єктом кримінального процесу; здійснення перевірки доказів у суді в умовах найбільш повної дії принципів кримінального процесу (передусім безпосередності, змагальності, рівноправності сторін ); наявність у розпорядженні суду та сторін сукупності доказів, зібраних, перевірених та оцінених на стадії досудового розслідування, та, як наслідок, — володіння ними повною картиною вчиненого злочину;можливості практично одночасної участі у перевірці доказів всіх учасників судового розгляду, що дозволяє суду врахувати фактори, якими сторони керуються при перевірці доказів.
Перевірка речових доказів здійснюється як шляхом проведення слідчих дій, так і логічним шляхом. Слідчі дії умовно можуть бути поділені на дії, направлені на збирання та на перевірку доказів. Наприклад, допит та огляд направлені на збирання доказів; очна ставка, відтворення обстановки та обставин події — на перевірку. Але це не завжди так. І допит може проводитися з ціллю перевірки, а відтворення обстановки та обставин події — отримання нових доказів.
Необхідно відзначити, що на практиці не завжди повною мірою використовується такий спосіб перевірки предметів, що мають ознаки речових доказів, як пред'явлення їх для впізнання. Так, по 11 справах (4,8% з 187 вивчених) впізнання таких предметів не проводилось, хоча необхідність у проведенні зазначеної слідчої дії була.
Оцінкакожного речового доказу складається з визначення характеру їх джерела, а також згідно з правилами належності та допустимості.
Джерелом речових доказів, як свідчить практика, є місце їх знаходження. Воно має важливе значення як для встановлення належності до справи речових доказів, так і для визначення їх доказової сили. Тому при виявленні речових доказів у відповідному протоколі повинно бути обов’язково вказано, при яких обставинах та в якому саме місці вони знайдені, інакше вони можуть втратити свою доказову силу.
При оцінці речових доказів повинно бути вирішено питання і про їх допустимість, тобто про дотримання правил їх збирання та дослідження, включаючи правила належного оформлення відповідних дій.
2.2 Зберігання речових доказів
Законодавство визначає, що речові докази, зберігаюся при справі, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання, досудового слідства і в суді або передаються для зберігання відповідному підприємству, установі чи організації.
Для зберігання речових доказів у судах обладнуються спеціальні приміщення, ці приміщення повинні бути з дверима, оббитими металом, заґратованими вікнами та обладнані пожежною та охоронною сигналізацією. Якщо такого приміщення немає, то для збереження речових доказів використовуються сейфи та металеві шафи[19].
В Апеляційному суді м. Києва для зберігання речових доказів виділено окреме приміщення, яке відповідає всім вимогам нормативних документів. Найчастіше в суді як речові докази перебувають аудіо- та відеокасети із записами слідчих дій, документи, одяг, взуття, мобільні телефони, газети і т.п.
У приміщеннях судів, як правило, немає спеціальних приміщень для зберігання речових доказів з відповідними умовами, передбаченими Інструкцією. Тому наказами голів судів обладнано окремі сейфи.
Іноді речові докази можуть бути повернуті їх володарям до вирішення справи в суді, якщо це можливо без шкоди для успішного провадження по справі (ст. 79 КПК) тільки після винесення мотивованої постанови. Речові докази у вигляді швидкопсувних товарів та продукції, зберігання яких ускладнене або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких порівнянні з їх вартістю, можуть бути також повернені їх володарям. Перед цим вони мають бути сфотографовані або зняті на відео - або кіноплівку. У справі має зберігатися документ про їх повернення володарям.
У разі неможливості повернення таких речових доказів володарям, вони можуть бути передані для реалізації в спеціальні магазини, про що складається акт.
Наркотичні засоби, вогнепальна чи холодна зброя, що є речовими доказами, зберігаються тільки в органах слідства після попереднього дослідження в експертно-криміналістичних підрозділах і судом на зберігання не приймаються.
Речові докази у вигляді вибухонебезпечних речовин, як правило, передаються на зберігання на склади військових частин або відповідних режимних державних підприємств.
Отрута або сильнодіючі препарати передаються на склади аптеко управлінь, інших організацій, де є належні умови для їх зберігання, згідно з відома їх керівництва.
Речові докази у вигляді вилучених з незаконного обігу етилового спирту, алкогольної та спиртовмісної продукції передаються для їх технологічної переробки або знищуються, про що складається протокол.
Грошові знаки, валюта та інші цінності, вилучені при провадженні слідчих дій та які є речовими доказами, після проведення необхідних досліджень здаються на зберігання в банк або іншу спеціалізовану кредитно-фінансову установу, а також можуть бути передані на зберігання матеріально відповідальній особі.
Зберігання транспортних засобів, які визнані речовими доказами, проводиться за письмовим дорученням органу дізнання, слідчого, прокурора або судді (суду) відповідними службами МВС або СБУ (якщо вони не можуть бути передані на зберігання володарям, їх родичам або іншим особам, а також організаціям), керівники яких видають про це збережену розписку, яка прилучається до справи.
Згідно зі ст. 80 КПК України речові докази повинні зберігатися до набрання вироком законної сили або до закінчення строку оскарження постанови чи ухвали про закриття справи.
"Документи - речові докази повинні зберігатися весь час присправі. Копії цих документів надаються власнику, а також іншимособам, які за законодавством мають право користуватися цимидокументами, за їх клопотанням і в порядку, встановленому статтею 186 КПК".[20]
Відповідно до Інструкції з діловодства в місцевому суді визначають процедуру, згідно з якою голова суду зобов'язаний не рідше одного разу на рік перевіряти стан та умови зберігання речових доказів, правильність ведення документів стосовно їх приймання, передачі, про що складається відповідний акт. При звільненні працівника апарату суду від виконання обов'язків щодо роботи з речовими доказами голова суду утворює спеціальну комісію для перевірки відповідності фактичної наявності речових доказів. Результати перевірки відображаються в акті прийняття-передачі речових доказів іншому працівникові апарату суду, на якого такі обов'язки покладено відповідним наказом суду, або керівнику апарату суду.
Строки зберігання речових доказів, коли володар встановлений, але не заявив вимог про їх повернення за якихось причин, кримінально-процесуальним законом не встановлені.
У цих випадках повинні діяти цивільно-правові відносини, які встановлюють трьохрічний строк позовної давності, протягом якого володар предмета, визнаного речовим доказом, може отримати його назад та набути право власності на нього.
2.3 Вирішення питання про долю речових доказів після розгляду кримінальних справ
Вирішення питання про долю речових доказів після розгляду кримінальних справ вирішувалися судами переважно з дотриманням вимог ст. 81 КПК. Зокрема, судами ухвалювалися рішення про передачу в дохід держави грошей, цінностей та інших речей, нажитих злочинним шляхом, повернення грошей, цінностей та інших речей, які були об'єктом злочинних дій, законним володільцям, а якщо їх не встановлено, передачу їх у власність держави. Наприклад у кримінальній справі № 1-49/06 вироком Апеляційного суду м. Києва від 11.09.2006 р. постановлено передати в дохід держави такі речові докази, як відео- магнітофон та плюшеву собаку. Однак відповідно до частини четвертої ст. 81 КПК України передаються в дохід держави лише гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом. У цьому разі суд дійшов висновку, що незначна цінність цих речей не перешкоджає їх передачі в дохід держави.
За 2006 р. у провадженні по першій інстанції в Апеляційному суді м. Києва перебувало лише три кримінальні справи, у вироках яких постановлено конфіскувати речові докази в дохід держави.
Протягом 2007 р. Апеляційним судом м. Києва прийнято лише одне рішення про передачу речових доказів у дохід держави.
Слід зазначити, що основна категорія кримінальних справ, які розглядаються районними судами м. Києва, є справи про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. Тому речові докази по таких справах - це наркотичні речовини (опій, канабіс, макова соломка, метамфетамін), які виготовлені в переважній більшості в кустарних умовах, або наркотична сировина, зберігаються вони, як правило, в камері схову районних РУ ГУ МВС України в м. Києві, прокуратурі району. Питання щодо них в обов'язковому порядку вирішується у вироку, але до того, як прийняти рішення щодо таких речовин, проводиться відповідна судова експертиза. Зазначене свідчить, що суди правильно приймають рішення про їх знищення.