КУРСОВА РОБОТА
по теоретичній фізиці
Єдина теорія полів і взаємодій
ЗМІСТ
Введення
1. Єдина теорія полів і взаємодій у цей час
2. Докладніше про об'єднання взаємодій
3. Теорія всього
4. Мрія Ейнштейна
5. Теорія суперструн
Висновок
Література
ВВЕДЕННЯ
У своєму повсякденному житті людина зіштовхується з безліччю сил діючих на тіла: сила вітру або потоку води, тиск повітря, мускульна сила людини, вага предметів, тиск квантів світла, притягання й відштовхування електричних зарядів, сейсмічні хвилі. Зухвалі часом катастрофічні руйнування й т.д. одні сили діють безпосередньо при контакті з тілом, інші, наприклад, гравітація, діють на відстані, через простір. Але, як з'ясувалося в результаті розвитку природознавства, незважаючи на настільки велику розмаїтість, всі діючі в природі сили можна звести до чотирьох фундаментальних взаємодій: сильне, слабке, електромагнітне й гравітаційне. Саме ці взаємодії в остаточному підсумку відповідають за всі зміни у світі, саме вони є джерелом всіх матеріальних перетворень тіл, процесів. Вивчення властивостей взаємодій становить головне завдання сучасної фізики.
Метою курсової роботи є розгляд відомих типів взаємодій, виклад головних напрямків їхнього об'єднання, ознайомлення з основними положеннями й досягненнями сучасної фізики.
1. ЄДИНА ТЕОРІЯ ПОЛІВ І ВЗАЄМОДІЙ У ЦЕЙ ЧАС
Єдина теорія поля (ЕТП), фізична теорія, завданням якої є єдиний опис всіх елементарних часток (або хоча б групи часток), виведення властивостей цих часток, законів їхнього руху, їхніх взаємних перетворень із якихось універсальних законів, що описують єдину «матерію», різні стани якої й відповідають різним часткам.
Термін «Теорія поля» має багатогранне значення. Часто під ним розуміють математичний апарат, застосовуваний для опису фізичних полів. Нерідко під теорією поля мається на увазі електромагнетизм Фарадея-Максвелла, а іноді й загальна теорія відносності, присвячена опису гравітаційних полів. Є ще термін «єдина теорія поля», під яким розуміється якась єдина парадигма, що дозволить об'єднати опис всіх полів і взаємодій у рамках загальної логічної платформи.
Поняття «Фізичне поле» сходить до основоположників електромагнетизму Фарадею й Максвеллові. Під цим терміном розуміють деякого посередника, завдяки якому дія від одного тіла передається до іншого на відстані.
При цьому саме поняття поля трансформувалося згодом. Основоположники електромагнетизму скоріше розуміли під полем якесь середовище, що піддана динаміці, може перетікати й обертатися, звідки й з'явилися такі поняття теорії поля як дивергенція й ротор. Багато в чому такі уявлення про поле привели до появи поняття ефіру. Важливо, що саме побудова наочних моделей невидимого поля посприяли успішному створенню класичної електродинаміки.
Інша школа, що опирається на математичний формалізм, була більше схильна розглядати поле як задану в просторі й часі математичну функцію. Цей підхід не вимагав побудови умоглядних моделей і здавався більше строгим з математичної точки зору. Однак він сприяв відомості наукового мислення до примітивного перебору математичних варіантів, найпоширенішому в рамках принципу найменшої дії.
В XX столітті на зміну класичного поняття поля прийшло ще дві концепції. Перша з них - підміна фізичного поняття поля математичним простором. Це так званий шлях геометризації фізики, найбільш відомим прикладом якого є загальна теорія відносності. Друга - модель обмінної взаємодії, втілена у квантовій теорії. У цьому випадку у зв'язку з необхідністю одержати дискретні характеристики часток і процесів замість безперервного поля використовуються віртуальні частки - переносники взаємодії.
У польовій фізиці багато в чому відбувається повернення до уявлень про поле в дусі Фарадея-Максвелла, тільки на сучасному рівні. Для цього використовується поняття «Польове середовище». Це співзвучна поняттю фізичного поля реальна сутність, піддана власній динаміці, за допомогою якої й відбувається взаємодія вилучених об'єктів. Так взаємодія часток у польовому середовищі описується польовим рівнянням руху, а побудована на основі цієї концепції польова механіка як свої наслідки містить класичну механіку, електродинаміку, частково теорію відносності, квантову і ядерну фізику й чимало інших наслідків.
Поняття «Взаємодія» або «Фізичні взаємодії» є у фізику одним з основних. Звичайно під ними розуміється властивість тіл впливати один на одного. У класичній механіці взаємні дії об'єктів описувалися мовою сил. У теорії поля з'явилося поняття посередника, через яке здійснюється дія на відстані. У різні часи цьому посередникові привласнювалися різні імена - фізичне поле, ефір, простір, фізичний вакуум, віртуальні частки, польове середовище.
У сучасній фізиці (у ХХ столітті) розвиток ідеї посередника пішло по двох принципово різних шляхах. У рамках загальної теорії відносності замість ефіру роллю посередника наділили простір як таке, а причина взаємодії, зокрема гравітаційного, була приписана скривленню простору. У рамках квантової фізики роль посередника перейшла до особливих часток - переносникам взаємодій. Відповідно до цієї концепції, називаної обмінна взаємодія, об'єкти діють один на одного випускаючи й поглинаючи віртуальні частки, а джерелом для народження таких часток служить фізичний вакуум. Загалом кажучи, ці частки можуть бути цілком реальними. Наприклад, переносниками електромагнітної взаємодії вважаються фотони, а вчені сподіваються виявити переносники й всі інші взаємодії. Однак поки цього не вдається зробити, що в загальному-те, не заважає розвиватися теорії, що цілком може оперувати й віртуальними частками.
Польова фізика як альтернатива цим двом моделям взаємодії використовує поняття польового середовища, як реальної фізичної сутності, підданій внутрішній динаміці, що багато в чому є відродженням підходів Фарадея-Максвелла до теорії поля, тільки на більше сучасному рівні. Механізм польової взаємодії матеріальних об'єктів відповідно до цієї концепції складається в передачі взаємного впливу через польове середовище.
Сучасна фізика виділяє 4 типи фундаментальних взаємодій. Два з них - електромагнітне й гравітаційне - відомі досить давно, багато в чому схожі й піддаються класичному опису (принаймні, на елементарному рівні). Два інших - сильне (ядерне) і слабке (розпад і взаємоперетворення елементарних часток) - є плодом сучасної фізики, не виражаються у вигляді елементарної залежності величини дії від відповідних зарядів і відстані й служать багато в чому лише як узагальнюючі поняття двох груп до кінця не зрозумілих явищ.
Польова фізика розглядає в якості фундаментальних тільки два типи взаємодій - гравітаційне й електричне. Причому, на рівні польової кінематики вони повністю схожі й симетричні: - у класичних умовах вони підкоряються тим самим законам зворотних квадратів, системі рівнянь Максвелла, поширюються зі швидкістю світла, симетричним образом визначають маси тел.
Розходження між цими двома типами взаємодій лежить на рівні утворення в матеріальних об'єктів властивостей електричного заряду й гравітаційного заряду. Інше розходження - результат сформованого розподілу матерії у Всесвіті. Гравітаційне поле домінує в космічних масштабах (глобальне поле) і в силу знайдених у польовій фізиці причин виникає ефект маскування властивості гравітаційного відштовхування - антигравітації. Електричне поле, навпаки, відіграє більшу роль у локальних явищах і в силу домінування глобального гравітаційного поля здобуває симетричні властивості притягання й відштовхування.
Сильна й слабка взаємодії не розглядаються в польовій фізиці як фундаментальні. Ефекти виявляються результатом спільної дії звичайної гравітації й електрики в тих або інших умовах. Наприклад, польова фізика пояснює, чому на дуже малих відстанях між однойменними електричними зарядами (протонами) замість відштовхування виникає дуже сильне притягання й навіть дозволяє одержати потенціал ядерних сил. Примітне, що причиною настільки аномального поводження виявляється гравітаційне поле, що незаслужено вважається не граючим ніякої ролі в ядерних процесах.
А. Ейнштейн висловив ідею про можливість і необхідність створення ЕТП ще в 1908-1910 р. і активно працював у цьому напрямку з 1920 р. Ідея не була прийнята більшістю фізиків, більше того, сформувалося переконання, що побудова ЕТП у принципі неможливо. Спроби А. Ейнштейна і його нечисленних сподвижників створити ЕТП засуджувалися. Навіть А.И. Иоффе назвав наполегливе прагнення А. Ейнштейна створити ЕТП "маніакальним захопленням" Така омана розділяла більшість фізиків-теоретиків доти, поки в 1979 р. Нобелівської премії були визнані гідними А. Салам, С. Вейнберг, Ш. Глешоу за створення єдиної теорії електрослабких взаємодій.
Незважаючи на всі розходження часток і їхніх взаємодій, у них можна виявити досить багато загального: загальновідомим прикладом є об'єднання електрики й магнетизму в електромагнетизм Максвеллом в 1864 році. Ідея описувати різні взаємодії загальним рівнянням стала особливо популярної після створення Ейнштейном в 1916 році Загальної теорії відносності, що описала гравітацію. Єдина теорія поля, що дозволила б описати в рамках єдиного підходу всі елементарні частки і їхні взаємодії, пояснила б всі існуючі у Всесвіті фізичні явища - така гіпотетична теорія одержала напівжартівливу назву «Теорія всього». Завдання перед нею ставляться нежартівливі: мало того, що вона повинна пояснювати й пророкувати всі існуючі елементарні частки і їхні взаємодії, їй ще варто пояснювати їхні маси й час життя.
Однак кроки по її побудові довгий час були безуспішними: зокрема, Ейнштейн працював над створенням такої теорії до самої смерті. Легенди говорять, що Ейнштейну вдалося це зробити, і для експериментальної перевірки його теоретичних висновків американський уряд в 1943 році організувало секретний Филадельфийський експеримент, у ході якого нібито відбулася телепортація на кілька сотень кілометрів есмінця «Елдридж». Нібито потім Ейнштейн знищив всі свої вишукування в цій області, оскільки вони могли бути використані у винятково руйнівному озброєнні. Правильні хлопці ставляться до цієї легенди з легким скепсисом: більшість експериментів, що зробили можливим створення Стандартної моделі, що поєднує тільки 3 з 4 фундаментальних взаємодій, було зроблено вже після смерті Ейнштейна.