Енергетична стратегія України
А.В. Дудар викладач
Донецького державного університету
управління Торезький коледж,
А.І. Войтенко студентка
Донецького державного університету
управління Торезький коледж
В статті розкрито основна характеристика, цілі, завдання та напрямки Енергетичної стратегії України.
Ключові слова: енергетична стратегія, енергозбереження.
В статье раскрыта основная характеристика, цели, задача и направления Энергетической стратегии Украины.
Ключевые слова: энергетическая стратегия, энергосбережение.
Постановка проблеми. Наприкінці ХХ століття заощадження тепла та енергії, різних видів палива в багатьох країнах світу піднято на рівень державної політики, що отримала назву енергозберігаючої. Пошук та активне використання нових альтернативних джерел енергії багатьох розвинених країнах світу прийняті як життєво важливі, стратегічно необхідні ресурси, що забезпечують перспективний розвиток економік цих країн. Для України енергозбереження також поступово стає пріоритетом енергетичної й загальнонаціональної політики, особливо враховуючи відсутність власних запасів нафти, газу, ядерного палива.
Актуальність теми. Енергетична криза, що виникла в другій половині ХХ століття, докорінним чином змінила відношення країн з розвиненою економікою до проблеми енергозабезпечення. Зважаючи на це, більшість країн Організації економічного співробітництва і розвитку переглянули національні енергетичні стратегії і зосередили зусилля на визначенні пріоритетів, адекватних викликам сучасності. Пріоритетними напрямами державної політики стали: зниження залежності національних економік від зовнішнього енергопостачання, передусім, шляхом проведення дійової енергозберігаючої політики; структурна перебудова економіки на користь прискореного розвитку не енергоємних виробництв і збільшення обсягу послуг.
Невиправдана затримка з реалізацією ефективної енергетичної державної політики України спонукає до активізації дій щодо підвищення ефективності енергозабезпечення та національної енергетичної безпеки. Успішне розв’язання цих завдань вимагає стабільного нарощування власного видобутку і переробки вуглеводневих енергоносіїв на основі інноваційного розвитку підприємств вуглеводного сектору паливно-енергетичного комплексу (ПЕК) України з використанням сучасних організаційних та економічних механізмів.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми розвитку промисловості зметою підвищення ефективності використання енергетичних ресурсів,енергетичної безпекикраїни, удосконалення механізмів оцінки й упровадження енергозберігаючих технологій та охорони навколишнього середовища вже стали предметом розгляду вітчизняних науковців, зокрема О. І. Амоші, С. С. Аптекаря, С. Ф. Єрмілова, В. М. Гейця, В. В. Микитенка, М. Г. Чумаченка. Разом із тим, робота з визначення напрямів і шляхів оптимізації енергозабезпечення України має бути постійною з огляду на нові види ресурсів та нові програмні заходи, які можна залучити до загальної політики держави з енергозбреження.
Мета дослідження - є аналіз стану, проблем енергозбереження в Україні й способів їх вирішення в контексті енергетичної політики підприємства, регіону, держави.
Цілі, завдання та напрямки Енергетичної стратегії.
Реальна енергетична незалежність складається із двох важливих елементів: зовнішньополітичного забезпечення й внутрішніх ресурсів. Світ вступив в епоху війн за ресурси, і рік у рік ці війни будуть ставати усе більше запеклими. Тому, Україна має потребу у власній енергетичній дипломатії, здатній забезпечити реальний суверенітет народу, гарантувати вільний розвиток країни. Документом, який би мав визначати розвиток цієї вітчизняної енергетичної дипломатії мала стати "Енергетична стратегія України на період до 2030 року", яка була затверджена у березні 2006 р. Кабінетом Міністрів України.
Цілями Енергетичної стратегії є:
• створення умов для постійного та якісного задоволення попиту на енергетичні продукти;
• визначення шляхів і створення умов для безпечного, надійного та сталого функціонування енергетики та її максимально ефективного розвитку;
• забезпечення енергетичної безпеки держави;
• зменшення техногенного навантаження на довкілля та забезпечення цивільного захисту у сфері техногенної безпеки ПЕК;
• зниження питомих витрат у виробництві та використанні енергопродуктів за рахунок раціонального їх споживання, впровадження енергозберігаючих технологій та обладнання, раціоналізації структури суспільного виробництва і зниження питомої ваги енергоємних технологій;
• інтеграція Об'єднаної енергосистеми України до європейської енергосистеми з послідовним збільшенням експорту електроенергії, зміцнення позицій України як транзитної держави нафти і газу.
Реалізація зазначених цілей дозволить створити умови для інтенсивного розвитку економіки і підвищення рівня життя населення країни.
Основними завданнями та напрямами реалізації Енергетичної стратегії є:
1. Формування цілісної та дієвої системи управління і регулювання в паливно-енергетичному секторі, розвиток конкурентних відносин на ринках енергоносіїв.
2. Створення передумов для докорінного зменшення енергоємності вітчизняної продукції за рахунок впровадження нових технологій, прогресивних стандартів, сучасних систем контролю, управління та обліку на всіх етапах виробництва, транспортування та споживання енергетичних продуктів; розвиток ринкових механізмів стимулювання енергозбереження в усіх галузях економіки.
3. Розвиток експортного потенціалу енергетики, переважно, за рахунок електроенергії, шляхом модернізації та оновлення генеруючих потужностей, ліній електропередач, в тому числі міждержавних.
4. Розвиток вітчизняного енергетичного машинобудування, приладобудування та енергобудівельного комплексу як передумови конкурентоспроможності підприємств України в енергетичних проектах, в т. ч. за кордоном.
5. Оптимізація видобутку власних енергоресурсів з урахуванням їх пропозицій на зовнішніх ринках, цінової та геополітичної ситуації, збільшення обсягів енергії та енергопродуктів, видобутих із нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії.
6. Диверсифікація зовнішніх джерел постачання енергетичних продуктів, а також диверсифікація маршрутів їх транспортування.
7. Створення єдиної державної системи статистики, стратегічного планування, моніторингу виробництва і споживання енергетичних продуктів, формування балансів їх попиту та пропозицій.
8. Збалансування цінової політики щодо енергетичних продуктів, яка має забезпечити покриття витрат на їх виробництво та створення відповідних умов для надійного функціонування і сталого розвитку підприємств ПЕК.
9. Нормативно-правове забезпечення реалізації цілей Енергетичної стратегії з врахуванням існуючих міжнародних зобов'язань, передбачених Договором до Енергетичної Хартії, Кіотським протоколом, численними двосторонніми міжнародними договорами, а також вимогами європейського енергетичного законодавства.
Суть та характеристика основних положень Енергетичної стратегії.
Варто зазначити що ще в 2006 році ряд українських та західних експертів заявляли, що Стратегія містить ряд методологічних прорахунків, які зводять нанівець добрі наміри Уряду. Зокрема, на думку директора Інституту проблем екології та енергозбереження Сергія Єрмілова, причина наявності суттєвих проблемних питань змісту та реалізації національної Енергетичної стратегії на період до 2030 року полягає в тому, що при її підготовці було порушено базові принципи розробки державних програмних документів стратегічного характеру. А саме: принцип системності розробки, принцип комплексності розгляду проблем, принцип узгодженості структурних складових, принцип обґрунтованості розрахункових параметрів, принцип реалістичності задекларованих механізмів реалізації державної стратегії (виходячи з ресурсних можливостей країни) .
Некоректність визначення національних обсягів споживання енергоресурсів на галузевому та секторному рівні, а відтак — і необхідного обсягу їх пропозиції, тобто засвідчує недостовірність балансових індикаторів енергозабезпечення та енергоспоживання в Україні на період до 2030 року, на яких, власне, і ґрунтується Енергетична стратегія.
Складно очікувати ефективності державної енергетичної політики, що сформована на основі хибних кількісних параметрів. І в цьому контексті стає недосяжною кінцева стратегічна мета прийняття зазначеного документа — посилення національної енергетичної безпеки та конкурентоспроможності України. Тому постає закономірне питання щодо коефіцієнта корисної дії такого енергетичного дороговказу, і, сподіваємося, воно не стане риторичним.
Згідно Стратегії, планується будівництво 11 нових блоків АЕС сумарною потужністю 16,5 ГВт, 9 блоків, що заміщують існуючі, загальною потужністю 10,5 ГВт та 2 додаткових блоки на ХАЄС по 1 ГВт кожен. Загалом планується ввести в експлуатацію 22 атомних енергоблоки. Детальний аналіз основних показників Стратегії показує, що всі вони взаємопов’язані та підпорядковані основній ідеї документу — розвитку енергетики України за рахунок пріоритетного використання атомної енергії.
Водночас створення власного ядерно-паливного циклу Україною за цей період не передбачається через жорстку монополізацію світового ринку виробництва ядерного палива. Відтак з часом дедалі більше зростатиме вітчизняний імпорт цього енергоресурсу для АЕС, що свідчить про надто високу оптимістичність стратегічно визначених планів скорочення рівня енергозалежності України з нинішніх 55 до 11% у 2030 році.
Окрім того, впровадження енергозберігаючих технологій можливе тільки за умови переходу на ринкове формування цін на енергетичні ресурси, що передбачається здійснити переважно ще у 2006 - 2007 роках. Проте цього не трапилося.