Роль прокурора у вирішенні судом цивільного позову у кримінальній справі (стр. 4 из 17)

У чинному законодавстві вимоги ст. ст. 7-8 Конвенції "Про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів" не врегульовані, однак у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів" від 2 липня 2004 р. № 13 (п. 3) передбачено, що не можуть бути визнані потерпілими особи, які постраждали від злочину, вчиненого ними ж; водночас, оскільки закон не пов'язує позбавлення особи статусу потерпілого з неправомірністю її поведінки, суди мають визнавати особу потерпілою й у випадках, коли вчинення щодо неї злочину спровоковано її діями. При цьому неправомірність поведінки потерпілого може бути врахована при кваліфікації дій підсудного або призначенні йому покарання [37, 232].

Оскільки Україна фактично приєдналась до Європейської конвенції "Про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів" від 24.11.1983 р., то надзвичайно актуальною для держави стає проблема відшкодування збитків потерпілим від злочину особам, якщо їх не можна забезпечити з інших джерел, тобто за рахунок обвинуваченого (підсудного).

Вітчизняні дослідники цієї проблеми пропонують різні шляхи її вирішення. Так, Козаченко І. вважає за необхідне передбачити в КПК України положення про те, що майнова шкода, заподіяна потерпілому, повинна відшкодовуватися за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Для цього має бути створений спеціальний фонд. Відшкодування державних витрат у таких випадках суд може покласти на засудженого, винного у заподіянні злочину, а матеріальну та моральну шкоду потерпілому можна буде відшкодовувати негайно, не чекаючи, поки засуджений матиме відповідні кошти.

Ведерникова О. пропонує фінансувати матеріальні витрати на лікування потерпілих від злочинів за рахунок конфіскації майна, штрафів за правопорушення, відрахування із заробітків засуджених.

Кучинська О. вважає, що спеціальний фонд відшкодування матеріальних і моральних збитків може бути створений при Міністерстві праці та соціальної політики або при Міністерстві юстиції України, джерелом фінансування якого є: суми, стягнуті з осіб, які скоїли злочин, відрахування з державного бюджету частини тих сум, які одержані від використання праці засуджених, від реалізації конфіскованого майна, в результаті стягнення штрафів за кримінальні й адміністративні правопорушення; внески підприємств різних форм власності, організацій, добродійних товариств і громадян; частина сум, одержаних митними органами від реалізації вилучених товарів, що незаконно переміщуються через кордон; частина сум, що отримують за роботу органи реєстрації актів громадянського стану та нотаріати; відрахування з бюджету того підприємства чи організації, працівник якого вчинив злочин [8, 99].

Як уже зазначалось, питання щодо забезпечення права на відшкодування шкоди, завданої потерпілому злочином, на сьогодні вирішується відповідно до ч. 2 ст. 49 КПК визнанням громадянина потерпілим від злочину на підставі постанови слідчого чи ухвали суду. Особі, яка визнана потерпілою, оголошуються і роз'яснюються її процесуальні права, надається допомога в їх реалізації. Згідно з ч. 1 ст. 28 КПК, особа, яка потерпіла від злочину, вправі пред'явити до обвинуваченого цивільний позов, який розглядається судом разом з кримінальною справою, а відповідно до ч. 1 ст. 29 КПК орган дізнання, слідчий, прокурор, суд зобов'язані вжити заходів до забезпечення цивільного позову потерпілого.

Матеріальне відшкодування завданих збитків громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду гарантовано як Конституцією України, так і чинним законодавством. Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади та їх посадовими особами. Частиною 4 ст. 62 Конституції України та ст. 53

КПК встановлено, що у разі закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину або за недоведеністю участі особи у вчиненні злочину, постановления виправдувального вироку орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав і вжити необхідних заходів до відшкодування шкоди, завданої особі внаслідок незаконного засудження, притягнення як обвинуваченого, затримання, застосування запобіжного заходу та у разі незаконного продовження виконання призначеного покарання у випадках, коли кримінальний закон, який усуває караність дії, набрав чинності.

В юридичній літературі й на практиці по-різному вирішується питання про можливість повного відшкодування потерпілому завданого йому матеріального збитку. Законодавство про працю та цивільне законодавство України допускають, з урахуванням майнового положення відповідача й інших даних, можливість неповного відшкодування збитку. Про це йдеться й у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 р. № б (із змінами, внесеними постановами Пленуму від 8 липня 1994 р. № 7, від 30 вересня 1994 р. № 11, від 25 травня 1998 р. № 15, від 24 жовтня 2003 р. № 93). Розмір завданого злочином збитку, що підлягає відшко-дуванню, у деяких випадках може бути зменшений, його встановлює суд, з, урахуванням конкретних обставин справи, ступеня вини й майнового положення винного,крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину (ч. 4 ст. 1193 ЦК).

В юридичній літературі також неодноразово зазначалося, що справедливість, інтереси держави і громадян вимагають у кожному випадку повного відшкодування шкоди, завданої злочином.

Майнове становище засудженого, можливість реально виконати вирок у частині цивільного позову повинні враховуватися в стадії виконання вироку. В обвинуваченого в момент притягнення до відповідальності або осудження може не бути необхідного майна і коштів для відшкодування завданої ним шкоди, більше того, він сам може відчувати матеріальні складнощі, але таке його становище може бути тимчасовим. Тому не можна, виходячи лише з цього, звільняти засудженого від повного відшкодування шкоди. У процесі виконання вироку в засудженого може виявитися те або інше майно, наприклад, одержана спадщина, дарування тощо.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України, якщо на досудовому слідстві не виконано вимоги ч. 2 ст. 122 КПК і цивільний позов не заявлено, суддя або суд повинні роз'яснити громадянинові чи юридичній особі, які зазнали матеріальних збитків, їх право пред'явити цивільний позов до обвинуваченого, або до особи, яка за законом несе матеріальну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями обвинуваченого. В таких випадках заінтересованій у відшкодуванні шкоди особі має бути направлено письмове повідомлення.

Встановлені законодавством правила підвідомчості господарським судам майнових спорів не застосовуються до цивільних позовів у кримінальній справі. Не підлягають розгляду в кримінальній справі також позови за вимогами про відшкодування матеріальної шкоди, що не випливають з пред'явленого обвинувачення (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1989 р. № 3 «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна») [8, 102].

Виходячи зі змісту ст. 28 КПК, право пред'явлення цивільного позову в кримінальній справі належить особі, що зазнала від злочину збитків. Через це у кримінальній справі не можуть розглядатися регресні позови органів страхування та інших юридичних осіб, які відшкодували потерпілому шкоду до розгляду справи в суді. Такі позови Заінтересовані особи можуть пред'явити в порядку цивільного судочинства. В такому самому порядку можуть бути вирішені вимоги позивача про відшкодування матеріальної шкоди в разі закриття справи з передбачених законом підстав.

На сучасному етапі нашого життя проблема відшкодування шкоди, завданої, особливо громадянам, злочинними діями, набуває особливої актуальності, оскільки збільшується кількість кримінальних справ, в яких пред'являються цивільні позови з відшкодування тієї чи іншої шкоди.

Як слушно зазначають Гошовський М.І. і Кучинська О.П., право на компенсацію шкоди є невід'ємним правом громадян, елементом правового статусу особи. Тим часом законні інтереси потерпілих часто залишаються незахищеними (наприклад, якщо злочин не розкрито, злочинець перебуває в розшуку тощо). Навіть якщо злочинця знайдено, відшкодування часто розтягується на багато років.

Зазначені автори вважають, що в такій ситуації потрібно створити державний грошовий фонд для відшкодування громадянам, які постраждали від злочинів, майнових збитків одразу після визнання їх потерпілими, оскільки у вчиненні злочину і заподіянні шкоди потерпілому є вина не тільки злочинця, а й самої держави.