Відтак, теорія джерел права всіх країн романо-германської правової сім'ї відображує традиційну для них концепцію, згідно з якою право не створюється апріорним шляхом і не міститься тільки у законодавчих нормах. Пошук права — це завдання кожного юриста, яке повинно виконуватися кожним у своїй сфері і з використанням своїх методів. При цьому слід керуватися єдиним ідеалом — прагненням досягти у кожному питанні рішення, що відповідало б загальному почуттю справедливості.
4. Загальна характеристика систем права окремих держав, що належать до романо-германської правової сім’ї.
Франція
Французьке право, з одного боку, і германське — з другого, й були тією моделлю, згідно з якою романо-германська правова сім'я поділяється на дві групи: романську (до якої належать Франція, Бельгія, Іспанія, Італія, Люксембург. Португалія) і германську (до якої належать ФРН, Австрія, Швейцарія та деякі інші країни).
Головні ознаки сучасної правової системи Франції сформувалися у період Великої французької революції 1789— 1794 pp. і перші десятиліття по тому, особливо за часів правління Наполеона. Найважливішими документами того часу були Декларація прав людини і громадянина 1789 р., Цивільний кодекс 1804 р.. Цивільний процесуальний кодекс 1806 р.. Торговий кодекс 1807 р., Кримінально-процесуальний кодекс 1803 р., Кримінальний кодекс 1810 р.
Більшість названих актів, за винятком двох процесуальних кодексів, зберігають і до нині свою юридичну силу. Проте у сучасній системі джерел права центральне місце займають Конституція Французької Республіки 1958 р., Декларація прав людини і громадянина 1789 р., а також преамбула до Конституції 1946 р., яка містить розгорнутий перелік демократичних прав і свобод громадян. Серед законодавчих актів, що видаються французьким парламентом, особливу роль відіграють закони, які доповнюють положення Конституції. Звичайні закони — це акти парламенту, що стосуються окремих галузей права або їх інститутів. До числа звичайних законів належать і кодекси, які відповідають традиційній наполеонівській схемі законодавства: кримінальний, цивільний тощо, зміни у які вносяться шляхом видання законів.
Чинна Конституція 1958 р. передбачає широкі можливості правового регулювання суспільних відносин шляхом видання актів виконавчою владою — урядом, міністерствами і уповноваженими на те органами адміністрації. Так, Конституція чітко окреслює перелік галузей правового регулювання, що знаходяться у винятковій компетенції законодавчої влади, а всі правові питання, що не входять у сферу законодавства, регулюються актами різного рівня. Серед них найбільш вагомими є ордонанси — акти, що приймаються урядом з дозволу парламенту і згідно з висновком Державної ради у сферах, які регулюються законодавством. Важливе місце у системі нормативних актів займають урядові декрети, що підписуються президентом, а також ті, які видаються тільки президентом.
Бельгія
Правова система Бельгії характеризується тим, що з моменту створення самостійної Бельгійської держави (1830 р.) основу її законодавства склали п'ять французьких кодексів: Цивільний, Торговий, Кримінальний, Цивільний процесуальний, Кримінально-процесуальний. Уст вони мали вирішальний вплив на розвиток бельгійського права, а Цивільний кодекс є чинним і нині. Щоправда, при збереженій загальній структурі, текст його зазнав Істотних змін. Торговий кодекс Бельгії, прийнятий у 1872 р., і Кримінально-процесуальний — у 1878 р., з моменту їх прийняття і по нині включають запозичені розділи з аналогічних кодексів Франції. І як продовження у 1967 р. був прийнятий Судовий кодекс, який регулює організацію судів і трибуналів, їх компетенцію та процедуру діяльності.
Трудові відносини у Бельгії визначаються Пактом про соціальну солідарність, укладеним між представниками профспілок і підприємців у 1944 р. Це країна розвинутої системи соціального забезпечення, охорони природи, податкової справи. До речі, податкова справа, виборче право, сільськогосподарське, лісове і деякі інші галузі права систематизовані у кодекси у вигляді консолідованих актів.
Іспанія
Основа сучасної правової системи Іспанії закладалася у XIX ст. Після звільнення країни від французької окупації (1808—1814) протягом кількох десятиліть приймалися кодекси законів з окремих галузей права. Вплив права Франції, історія власного законодавства, що нараховує багато століть, практика деяких латиноамериканських країн, які були іспанськими колоніями, й складають основу правової системи цієї країни.
Іспанська Конституція 1978 р. передбачає прийняття законів не тільки Генеральними кортесами, а й автономними областями, які можуть видавати законодавчі акти з питань, що віднесені до компетенції іспанської держави. Такі акти видають відповідно до процедури делегованого законодавства на підставі принципів і декретів, передбачених загальнодержавним законом.
В Іспанії діють цивільний і торговий кодекси. Регулювання трудових, екологічних, профспілкових відносин здійснюється окремими органічними законами. Публічне право представлене в Іспанії кримінальним правом, відповідно до якого діє кримінальний кодекс редакції 1983 p., кримінально-процесуальним правом, яке сконцентроване у Законі про кримінальне судочинство 1882 p., і законодавством про владу.
Італія
Основи правової системи сучасної Італії склалися у XIX ст., коли була створена єдина Італійська держава. Істотний вплив на її формування мали кодекси наполеонівської Франції, власна законодавча база і авторитет головних постулатів римського права.
У 1856 р. в Італії були прийняті Цивільний, Торговий, Цивільно-процесуальний і Кримінально-процесуальний кодекси. Згідно з превалюючою тоді французькою моделлю системи законодавства готувалось видання і загальноіталійського кримінального кодексу, але через суперечності щодо запровадження смертної кари він був прийнятий лише у 1889 р.
Після встановлення в Італії фашистської диктатури наведені кодекси зазнали змін і доповнень. Так, натомість самостійних Цивільного і Торговельного кодексів у 1942 р. був створений єдиний Цивільний, згідно з яким врегульованим ставало і питання торгового права. Крах фашистської диктатури привів до вилучення із зазначених кодексів порівняно невеликої кількості норм, що безпосередньо відображали фашистську ідеологію.
У системі чинного законодавства Італії важливу роль відіграє Конституція 1947 р. Вона допускає поряд з виданням законів, що безпосередньо приймаються парламентом, видання актів уряду, які мають силу закону.
Люксембург
Сучасна правова система Великого Герцогства Люксембург в основному склалася після створення самостійної держави (1815 р.). На розвиткові права і судової системи його істотно позначилася французька, бельгійська і нідерландська окупація Люксембургу. Після створення самостійного герцогства у Люксембурзі діє Цивільний кодекс Наполеона та інші кодекси. Лише з часом деякі з них були замінені національними законодавчими актами, проте і останні загалом орієнтувалися на французькі кодекси. Суспільні відносини у Люксембурзі регламентуються не тільки законодавчими актами, що приймаються парламентом, але й постановами, які видаються Великим герцогом у порядку делегованого законодавства.
Португалія
Правова система Португалії складалася протягом багатьох століть. У XIX ст. була здійснена кодифікація головних галузей права. На сьогодні у Португалії діють Цивільний кодекс (1966 р.), Торговий кодекс (1888 р.), Торгово-процесуальний кодекс (1905 р.), Цивільно-процесуальний кодекс (1936 р.), Нотаріальний кодекс (1935 р.), Кримінальний кодекс (1982 р.). Кримінально-процесуальний кодекс (1929 р.).
Важливим етапом у розвитку законодавства Португалії вважають прийняття Конституції 1976 р., оскільки вона внесла демократичні зміни практично в усі галузі права або ж безпосередньо сформулювала найважливіші норми. Відповідно до її положень вищим законодавчим органом є Рада республіки, яка може надавати уряду у порядку делегованого законодавства право приймати декрети — закони з певного кола питань. Як свідчить досвід, саме цей шлях є найбільш дієвим щодо подальшого розвитку законодавства Португалії.
Німеччина
Основи правової системи ФРН були закладені після об'єднання у 1867 р. германських держав у Північно-Германський Союз, що згодом (у 1871 р.) став Германською імперією. Із створенням Північно-германського Союзу були прийняті Торгове уложення (1866 р.), Кримінальне уложення (1871 р.), Цивільно-процесуальне і Кримінально-процесуальне уложення, Закон про судоустрій (1877 р.), Цивільне уложення (1896 р.). Більшість із цих законодавчих актів, зазнавши деяких змін і доповнень, є чинними і нині.
У 1990 р. відбулося об'єднання Німеччини шляхом приєднання НДР до ФРН, а тому система джерел германського права знає декілька видів внутрішніх нормативних договорів. Головне місце у системі чинного законодавства ФРН займає Конституція ФРН 1949 р. У цьому документі, що розпочинається преамбулою, якою передбачено основні права громадян, детально обґрунтовуються питання взаємовідносин федерації і 16 земель — суб'єктів федерації, а також визначається система органів влади, управління і судочинства. Поряд із законодавчими актами важливим джерелом права визнаються постанови, які приймаються на підставі законів федеральним урядом, федеральними міністрами та урядами земель.