Реферат
Свобода та межі підприємницької діяльності
План
Поняття і свобода підприємництва
Суб'єкти підприємництва
Межі підприємницької діяльності в Україні
Література
Поняття і свобода підприємництва
Одним із важливих конституційних прав громадян є право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42 Конституції України). У Концепції переходу України до ринкової економіки проголошено свободу підприємництва, яка базується на: а) наданні правових гарантій вільного підприємництва, включаючи гарантії права на майно, вироблену продукцію, вільний вибір партнерів за прямими зв'язками, здійснення експортно-імпортних операцій, самостійне використання прибутку (доходу); б) створенні рівних можливостей для розвитку всіх видів підприємницької діяльності, основаних на різних формах власності.
У регулюванні відносин, пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності, значну роль мають відіграти новий Цивільний1 (далі — ЦК) та Господарський (далі — ГК) кодекси України, норми яких створюють стабільну основу правового регулювання майнових та особистих немайнових відносин у всіх сферах громадянського суспільства. Важливе значення цих актів законодавства полягає також у тому, що правове регулювання зазначених відносин спирається на непорушні принципи свободи особи, свободи власності, свободи договору і підприємництва, що забезпечені у своїй реалізації належними механізмами судового захисту. В ЦК, зокрема, містяться норми, які визначають правове становище фізичної особи як підприємця (статті 50—54), правове становище підприємницьких товариств (господарських товариств, виробничих кооперативів) як суб'єктів цивільно-правових відносин (статті 81—166), а також відображають специфіку окремих договірних зобов'язань з участю суб'єктів підприємницької діяльності.
Разом з тим, у Господарському кодексі дублюються окремі положення щодо суб'єктів підприємництва (зокрема господарських товариств і виробничих кооперативів — статті 79—112), визначено правовий статус підприємств та їх об'єднань як суб'єктів господарювання (статті 62—78,113—127), закріплені деякі загальні положення про господарські зобов'язання, зокрема господарські договори, що укладаються в окремих галузях господарювання (статті 173—208, 258—410), а також відповідальність за господарські правопорушення (статті 216—257) тощо.
Поняття і риси підприємництва розкриваються у ст. 42 ГК: підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ч. 1 ст. З ГК). Отже, основними ознаками підприємницької діяльності є: 1) ініціативність і самостійність; 2) систематичність; 3) діяльність на власний ризик підприємця; 4) мета — одержання прибутку. Н. О. Саніахметова до ознак підприємництва відносить також: а) творчий та інноваційний характер цієї діяльності; б) самостійну юридичну відповідальність; в) соціально відповідальний характер.
Самостійна ініціатива — це вияв особою на власний розсуд винахідливості, кмітливості, прийняття власних рішень у господарській діяльності. Систематичність означає постійний, регулярний (а не разовий) характер діяльності з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг. Ризиковий характер підприємництва пов'язаний як з можливістю одержання позитивних результатів (прибутку), так і настанням несприятливих наслідків (збитків) від такої діяльності, які не завжди можна передбачити і запобігти їм.
Одержання прибутку (доходу) — мета діяльності з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, адже результати діяльності реалізуються на ринку товарів і послуг на оплат-них засадах, а в ціну товару (послуги) включається і можливий прибуток (дохід). Творчий та інноваційний характер підприємництва виявляється у пошуку нових можливостей, запровадженні нововведень в організації та веденні власної справи. Щодо ознак самостійної юридичної відповідальності та соціальної відповідальності підприємця, на які звертає увагу Н. О. Саніахметова, то вони притаманні всякій соціально значимій діяльності (управлінській, культурно-освітній тощо), яка проводиться у певних правових формах. Безумовно, в міру зростання ваги та авторитету бізнесових структур в економічній структурі суспільство і держава пред'являтимуть до них дедалі більші вимоги соціальної відповідальності. Зрештою, у підприємництві та ринковій економіці вбачається реальний шлях виходу нашого суспільства з глибокої кризи і створення гідних людини умов життя.
Відповідно до ст. 43 ГК підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, не заборонену законом. Свобода підприємницької діяльності розкривається через її принципи, закріплені у ст. 44 ГК. Зокрема підприємництво здійснюється на основі:
· вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;
· самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;
· вільного найму підприємцем працівників;
· комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;
· вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;
· самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Суб'єкти підприємництва
1. Підприємництво в Україні може здійснюватись у будь-яких організаційно-правових формах, передбачених законом, на вибір підприємця. Підприємництво ведеться або шляхом створення засновником (засновниками) для цієї мети юридичної особи або без створення юридичної особи (індивідуальна підприємницька діяльність).
Відповідно до статей 80 і 81 ЦК юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем і відповідачем у суді. Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна. Залежно від порядку створення юридичні особи поділяються на юридичних осіб приватного або публічного права.
За організаційно-правовою формою (ст. 83 ЦК) юридичні особи можуть створюватись у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом (наприклад у формі підприємства — ст. 62 ГК). Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі. Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або як виробничі кооперативи.
Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Установою є організація, створена однією чи кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна (ч. З ст. 83 ЦК). Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об'єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню (ст. 86 ЦК).
Господарський кодекс однією з організаційно-правових форм підприємництва називає також підприємства. Відповідно до ч. 1 ст. 62 ГК підприємство — це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади, або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:
· приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);
· підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності):
· комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;
· державне підприємство, що діє на основі державної власності;
· підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).
В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом (ч. 1 ст. 63 ГК).
Суб'єктами підприємницької діяльності визнаються також об'єднання підприємств, якими є господарські організації, утворені у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. Організаційно-правовими формами об'єднань підприємств вважаються асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом (статті 118 і 120 ГК).