Деліктним зобов’язанням у міжнародному приватному праві є правовідношення з ”іноземним елементом”, зміст якого полягає у праві чи обов’язку потерпілої особи вимагати в межах та способами, вказаними у нормах джерел права, відновлення чи компенсації порушених прав особою, що протиправними діяннями заподіяла шкоду потерпілому (делінквентом). Аналіз джерел права правових систем свідчить про те, що умовами виникнення зобов’язань з делікту є:
1) заподіяння шкоди особі чи майну;
2) протиправність діяння;
3) причинний зв’язок між протиправною поведінкою делінквента та заподіяною шкодою;
4) вина делінквента.
Іноді відповідальність за делікт може настати за меншої кількості умов.
Для відшкодування шкоди в більшості правових систем застосовують: відновлення попереднього стану пошкодженої речі; заміну речі аналогічною; грошову компенсацією; вчинення інших дій, що свідчили б про компенсацію шкоди, яку неможливо оцінити в грошах, скажімо, публікацією спростування інформації. У більшості держав шкода підлягає відшкодуванню повністю. Визначення розміру збитків часто є досить складним процесом.
У ”сім’ї загального права” крім поняття ”майнова шкода” відоме ще таке, як ”номінальна шкода”, яке використовується судом у випадках, коли позивач не зазнав реальних збитків. За наявності обставин, що особливо обтяжують вину відповідача, суд може присудити з нього винагороду ”у вигляді покарання” чи ”для прикладу”. У державах ”сім’ї загального права” суди уникають розглядати питання про відшкодування моральної шкоди, оскільки це пов’язано з використанням достатньо складних методик розрахунків розміру відшкодування.
У системі мусульманського права відшкодовується шкода, заподіяна майну та особі, прямі збитки ц упущена вигода. Для зобов’язань, що виникають із деліктів, цій системі права відомою є майбутня шкода. За національною правовою системою Японії шкода також поділяється на майнову та матеріальну. Відшкодовується пряма шкода й упущена вигода.
Наступною умовою виникнення зобов’язань з делікту є протиправність діяння. Чимало правових систем як вид протиправності діяння виокремлюють зловживання правом, відповідно до якого обов’язок відшкодувати шкоду виникає у випадку, якщо суб’єктивне право здійснюється саме з метою заподіяння шкоди.
Причинний зв’язок як умову виникнення деліктного зобов’язання визнають усі національні правові системи.
Вина у більшості правових систем вважається суб’єктивною умовою деліктного зобов’язання й виражає психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки та її результатів.
Для міжнародного приватного права значення мають шлюби, зареєстровані за участю іноземців, на території іноземної держави, органами іноземної держави, з використанням іноземного законодавства. Для визначення правового статусу осіб застосовують колізійні норми. Оскільки оформлення шлюбу передбачає дотримання матеріальних і моральних умов, то колізійні прив’язки визначають їхній зміст. Колізійні принципи можуть міститись як у національному законодавстві, так і міжнародних договорах. Важливе значення має також визнання чи невизнання існуючого шлюбу.
До матеріальних умов оформлення шлюбу переважно застосовується особистий закон осіб, які одружуються, а до форми шлюбу — закон місця його реєстрації. Особистим може бути закон громадянства або ж закон доміцилію, застосовуваний правовими державами ”сім’ї загального права”. У цих державах передбачається, що шлюб повинен бути дійсним за законом держави, де подружжя бажає вибрати доміцилій сім’є, припускаючи, що таким буде доміцилій нареченого на момент реєстрації шлюбу.
Право різних держав може містити застереження щодо використання колізійних прив’язок. Так, законодавство Франції вимагає дотримання положень закону Франції про публічний порядок щодо матеріальних умов оформлення шлюбу в разі відсилання до іноземної правової системи. Закон ФРН із міжнародного приватного права вказує на можливість застосування відсилань: зворотного та до закону третьої держави. Застереження часто роблять і щодо форми шлюбу, оскільки поняття ”форма шлюбу” не має однакового трактування у праві різних держав. Тому, наприклад, у законодавстві може ставитися вимога про те, що визнається форма шлюбу в разі дотримання законодавства держави громадянства, доміцилію особи або місця реєстрації шлюбу.
Оскільки матеріально-правові норми держав стосовно укладання шлюбу, його розірвання, призначення аліментів внаслідок розлучення та роздільного проживання подружжя, стосовно опіки і піклування, усиновлення, аліментних зобов’язань на користь дітей і інших питань є дуже різноманітними, то виникають колізії, які вирішуються з допомогою уніфікованих норм міжнародних договорів. Для шлюбно-сімейного права характерною є уніфікація не матеріально-правових норм, а колізійних.
Міждержавна міграція працівників, тимчасові відрядження за кордон, виконання робіт на фіксованих морських устаткуваннях із видобування корисних копалин, переміщення працівників транспорту територіями різних держав, виконання представницьких функцій, зайняття підприємницькою діяльністю в інших державах привели до необхідності врегулювати трудові відносини з ”іноземним елементом”.
Джерелами регулювання трудових відносин з ”іноземним елементом” є:
— національне законодавство;
— міжнародні акти;
— звичаєве право, судова практика, правова наука;
— трудові договори (контракти), колективні договори;
— інші угоди.
У системі колізійних норм, які використовуються для регулювання трудових відносин з ”іноземним елементом”, переважними є ті, що призначені саме для цих відносин: закон державі місця роботи; закон держави, з якої відряджено працівника та ін. Але оскільки трудові відносини у деяких правових відносинах у деяких правових системах регулюють ще й норми цивільного права, то застосовуються прив’язки, притаманні регулюванню цивільно-правових угод, зокрема закон автономної волі. Колізійні прив’язки можуть вказувати на право, яке відлягає застосуванню до певних трудових відносин; форми контракту; суб’єктів трудового правовідношення.
Як основні у правових системах переважно використовуються відсилання до закону місця укладення трудового договору, місця виконання роботи, спільного місця знаходження сторін, спільного громадянства.
Для регулювання спеціальних трудових правовідносин, таких як виконання робіт у відрядженні чи на територіях кількох держав, переведення на роботу в іншу країну тощо застосовують додаткові колізійні прив’язки. Ними є, наприклад, відсилання до закону держави в яку направлено працівника у відрядженні, на території якої востаннє виконувалася робота.
Суть принципу автономної волі полягає в тому, що свобода вибору законодавства для регулювання вказаних відносин не повинна позбавляти працівника захисту, надаваного йому імперативними нормами того закону, що був би застосований за відсутності вибору.
У юридичній науці під так званим міжнародним цивільним процесом прийнято розуміти сукупність питань процесуального характеру, пов’язаних із захистом прав іноземців та іноземних підприємств і організацій у суді чи арбітражі. Використовуючи термін ”міжнародний цивільний процес”, пам’ятають про його умовність. Поняття ”міжнародний цивільний процес” сформувалося внаслідок історичного розвитку міжнародного приватного права, тобто з часу виникнення конфліктів між законами іноземних правових систем.
Стосовно місця міжнародного цивільного процесу в системі права у колишній радянській доктрині стверджувалося, що усі проблеми міжнародного цивільного процесу належать до цивільного процесу як галузі права, яка регулює діяльність органів юстиції з цивільних справ. Міжнародний цивільний процес, з оглядом на джерела і способи регулювання, не вважався галуззю права. Існувала точка зору, відповідно до якої міжнародне приватне право, як особлива галузь права спрямована на регулювання відносин з ”іноземним елементом”, не охоплює процесуальних норм (Л. Лунц, Н. Малишева). Водночас у літературі зазначалося, що питання міжнародного права як до галузі правничої науки, кожне з таких питань тісно пов’язане з застосуванням законодавства певної держави, тобто з проблемами колізії законів або з цивільною право- та дієздатністю особи [15].
У сучасній правничій науці України стверджується, що хоч питання міжнародного цивільного процесу охоплені складом міжнародного приватного права як такі, що мають тісний зв’язок з правовим регулюванням приватних правових відносин (цивільних, сімейних, трудових) з ”іноземним елементом”, однак цим ігнорується наукова основа виділення галузей права за предметом їх правового регулювання. На думку М. Штефана, питання цивільного судочинства з ”іноземним елементом” є складовою частиною цивільного процесуального права України [14, 351].
З’ясування змісту міжнародного цивільного процесу залежить, зокрема, від визначення кола органів, уповноважених захищати суб’єктивні цивільні права шляхом розгляду та вирішення цивільних справ. Захистом суб’єктивних цивільних прав, крім суду, займаються й інші юрисдикційні органи: арбітраж, нотаріат, третейські суди, профспілкові та інші державні органи, а у випадках, окремо передбачених законом, захист цивільних прав здійснюється в адміністративному порядку (ст. 6 Цивільного кодексу України). Сьогодні відповідно до ст. 124 Конституції України судочинства в Україні здійснюють Конституційний суд та суди загальної юрисдикції. Це не усуває можливості захисту прав та інтересів суб’єктів права іншими органами.