Отже, становлення нової правової системи в Україні вже з самого початку несло в собі зерна істотних суперечностей, рихлості, відсутності єдиного стрижневого напрямку, що не могло не позначитися на системі формування дозволів і заборон, які складають власне клітинки права. Дозволи почали набирати в українському суспільстві все більшого значення, проте сформована раніше система жорсткої правової регламентації стала на заваді формуванню поведінки людини як вільної і самостійної особистості. Особливо це виявилося при формуванні так званого « ринкового законодавства « , яке в галузі акціонерних товариств, фондової біржі, цінних паперів тощо зазнає багато невиправданої правової регламентації при одночасній наявності немалих прогалин.
Процес становлення української правової системи продовжується, він невпинний, проте слід відзначити, що довіра до припису (правової норми, вираженої в статті нормативно-правового акта) і до власне закону в суспільстві суттєво похитнулася, що заважає закону як найдемократичнішій формі виразу права стати справжньою основою для формування системи права. Досить згадати при цьому, наприклад, декрет Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р. про довірчі товариства, який не містив належних гарантій для довірителів, що передавали кошти і приватизаційні папери довіреним особам товариства для їх належного використання з метою одержання довірителями вигоди. Внаслідок цього, коли трасти зазнали краху, довірителі позбулися своїх коштів, а сама ідея довірчої власності і довірчого управління була скомпрометована.
Закон не став належною підставою для формування демократичної системи права, тому й почали затримуватися процеси систематизації права в Україні, які спочатку так активно розпочиналися, і виникли проблеми з самим правовим простором.
Чи можна сказати, що право України в даний час чітко побудоване на загальнообов'язковій нормативності, формальній визначеності, структуризації шляхом чіткого визначення суб'єктивних прав і обов'язків? На жаль, ні. Хоча Конституція і визначила першорядне значення закону порівняно з іншими нормативно-правовими актами, проте, вочевидь, закон не став тією клітиною, тим будівельним матеріалом, який мав би стати в Україні основою формування її правової системи. Тоді постає питання: що має стати тим будівельним матеріалом, на підставі якого вибудується українська правова система, і що саме зцементує цей матеріал в єдине ціле? Протилежним варіантом закону як основи правової системи було б судове рішення, та клітинка, на підставі якої виникла англо-американська система права. Проте історичних умов, подібних до тих. що існували в Англії середніх віків, коли почала формуватися ця правова система, у нас немає і не було. Наша правова система завжди тяжіла до континентальної системи права, основу якої становив закон. Відповідно до цього сформувалася і правосвідомість людей. В континентальній системі права судова практика взагалі не вважається джерелом права.
Отже, все-таки саме закон і законодавство як втілення законів мають стати будівельним матеріалом системи права, але в тому разі, якщо негативні соціально-економічні і політичні умови існування держави Україна будуть подолані.
Стає зрозумілим, що за таких умов коливань і безладдя з новим законодавством все виразнішою стає необхідність розробки такого нормативно-правового акта, який би поряд з Конституцією став наріжним каменем для розвитку всього законодавства в країні, дозволив авторитетно провести його розмежування і дифференціацію і утвердив принципово нове для законодавства України положення, що найважливішим в праві як феномені соціальної дійсності є права людини. Цей нормативно-правовий акт безумовно повинен стати основою для побудови системи права в Україні, бо з ним могли б звірятися всі наступні закони і відповідно оцінене минуле законодавство.
В даному випадку йдеться про новий Цивільний кодекс України, . Саме цей кодекс може і повинен надати засад системності праву України і узгодити весь правовий матеріал — не тільки цивільно-правового характеру. Визначаючи значення кодифікації, С.Алєксеєв наполягав саме на системності як якості, що підносить значення кодіфикації. За допомогою кодифікації, — нотував він, — правовий матеріал відповідно організується: в системному вигляді формулюються нормативні положення і шляхом їх об'єднання, введення загальних норм, норм-принципів тощо створюються структурні підрозділи нормативної системи.
Як саме може подіяти прийняття нового Цивільного кодексу на створення системи права в Україні, яка поки що перебуває в рихлому і хаотичному вигляді? Слід відзначити, що система права являє складне явище, вона більше, ніж проста сукупність законів, вона виражає всю сукупність суспільних відносин. Тому впорядкування за єдиною системою, єдиною структурою і на підставі єдиних загальних принципів нормативного матеріалу, який складає новий Цивільний кодекс, охоплює надзвичайно широку сферу суспільних відносин, має визначальне значення для здійснення впливу на все українське законодавство і створення його справжньої і дієвої системи.
Галузі законодавства тісно пов'язані з галузями права. Проте профільні галузі права, які, як правило, мають в своїй основі кодифіковані нормативні акти, мають і, так би мовити, супроводження — комплексні нормативні акти, які охоплюють цілі сфери діяльності і суспільного життя. Ці комплексні нормативні акти акумулюють за своєю тематичною і цільовою ознакою різноманітний юридичний матеріал, який неоднорідний не тільки за предметом, але майже завжди і за методом регулювання, не кажучи вже про юридичний режим. Слід визнати, що така ознака, як вид діяльності, з її специфічними цілями і особливостями, надає такому утворенню певну цілісність і доцільність, проте це не змінює того становища, що його окремі норми належать до основних галузей права, а сама вказана цілісність носить вторинний характер.
На жаль, в українському суспільстві не встановилася чіткість щодо розмежування в правовій системі основних галузей права і комплексних утворень, які скоріше можна було б віднести до галузей законодавства, а саме до законодавства, яке має комплексний характер. Оскільки відсутнє розмежування, то відсутні і критерії поєднання основної галузі права з відповідним їй комплексним утворенням, відсутня власне сама єдність основної галузі права з її комплексним утворенням. Це яскраво виявилося при кодифікації цивільного законодавства, коли в літературі була висунута і певними владними структурами підтримана ідея існування двох кодексів в галузі економічних відносин — Цивільного і Господарського (Комерційного).
Ідея ця в той час, коли українське суспільство є заідеологізованим, одразу ж обросла політичним оперенням, що надало дискусії, яка зараз триває на газетних шпальтах і конференціях, нечуваної гостроти і конфронтації. Не бажання досягти єдності в правовому регулюванні економічних відносин, згуртування правового регулювання в правову систему, що дозволило б кожній правовій нормі яскраво розкритися і найповніше виявити зміст і можливості їх застосування у взаємозв'язку з іншими правовими нормами, а політичні мотиви, що стосуються витоків і основних засад правового регулювання, зайняли місце в цій дискусії і, звичайно, ніяких позитивних результатів не було досягнуто.
Кодекс — це систематизований законодавчий акт, в якому містяться норми будь-якої галузі права. До актів такого роду аж ніяк не можна віднести підготовлений проект Господарського (Комерційного) кодексу, який основний наголос робить на адміністративно-владних функціях держави в сфері економіки. Це власне і не Господарський (Комерційний) кодекс, а кодекс державного управління економікою. Таке визначення одразу ставить питання: якого типу економіка існує в Українській державі і чому нав'язується думка про необхідність Господарського (Комерційного) кодексу українському суспільству? Відповідь на це питання проста — українське суспільство проходить процес структуризації, економіка на приватно-правових засадах тільки вибудовується, нова система права лише створюється. Тому спроби повернутися до заідеологізованої системи права робляться повсякчас і робитимуться й надалі, і однією з таких спроб є намагання «проштовхнути» Господарський (Комерційний) кодекс, який не належить до жодної з галузей права, зате є провідником ідеї зміцнення державного управління економікою.
Виходячи із засад приватного права, новий Цивільний кодекс вирішує низку питань принципового значення в правовому регулюванні цивільних правовідносин. Це стосується головним чином тих правовідносин, які пов'язані з ринком — з відносинами кредитора і боржника, побудови ринкової інфраструктури, цивільно-правової відповідальності та ін.
Вирішення цих питань в кодексі дає напрямок розвиткові цивільного законодавства в подальшому, визначає відправні моменти цього розвитку. Одним з найважливіших таких моментів є вирішення питання про юридичні особи. До числа ознак юридичної особи за чинним законодавством належить можливість організації мати відокремлене майно. Інший підхід до визначення цієї ознаки несе новий Цивільний кодекс, в якомц вказується: «Юридичними особами визнаються організації, що, як такі, можуть мати право власності, інші майнові та особисті немайнові права...». Наголос, таким чином, робиться не просто на відокремленість майна, а на право власності на майно та на наявність інших майнових прав у організації. Це істотно змінює позиції організації по відношенню до інших осіб, які, щоб мати справу з нею, повинні визначити, є вона власником, володільцем чи узуфруктом.