За змістом розділу V "Застава майнових прав" Закону України "Про заставу" предметом застави можуть бути тільки майнові права. Відповідно до ст. 49 цього закону заставодавець може укласти договір застави як належних йому на момент укладення договору прав вимоги за зобов'язаннями, у яких він виступає кредитором, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. При цьому слід мати на увазі положення ст. 4 названого закону про те, що предметом застави не можуть бути вимоги особистого характеру, а також інші вимоги, застава яких забороняється законом. Необхідно взяти до уваги також, що майнові права можуть мати строковий характер. При заставі прав, якщо інше не передбачено договором, на основі ст. 50 Закону України "Про заставу" заставодавець зобов'язаний; виконати дії, необхідні для забезпечення дійсності .заставленого права; не поступатися заставленим правом; не виконувати дій, що можуть призвести до припинення заставленого права або зменшення його вартості; захищати заставлене право від третіх осіб; надавати заставодержателеві відомості про зміни в заставленому праві, про його порушення третіми особами та про домагання третіх осіб на це право. Якщо заставодавець не виконує цих вимог, заставодержатель має право вимагати у судовому порядку переведення заставленого права на себе. Крім того, заставодержатель може вступати у справу як третя особа в судовому спорі, в якому розглядається позов про заставлене право, а також самостійно вживати всіх заходів, необхідних для захисту заставленого права проти порушень з боку третіх осіб.
Своєрідним видом застави прав є застава цінних паперів. На основі ст. 53 Закону України "Про заставу" застава векселя чи іншого цінного папера, що передаються індосаментом, здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю індосованого цінного папера. Застава цінного папера, який не може бути переданий шляхом індосаменту, здійснюється за угодою заставодержателя та особи, на ім'я якої було видано цінний папір. Зазначимо, що якщо законом чи договором не передбачено інше, купонні листки на виплату відсотків дивідендів та інші доходи від зазначеного в цінному папері права є предметом договору застави, якщо вони передані кредиторові заставного зобов'язання (ст. 54 Закону України "Про заставу").
Банки – одна з центральних ланок системи ринкових структур. Розвиток їхньої діяльності – необхідна умова реального створення ринкового механізму. Процес економічних перетворень почався з реформування банківської системи. Тривалий час банки були однією з «несущих конструкцій» адміністративно-командної системи управління економікою. Вступ у ринок значною мірою пов'язаний з реалізацією потенціалу кредитно-грошових відносин, тому однією з обов'язкових умов формування ринку є корінна перебудова грошового обігу і кредиту.
Комерційні банки – основна ланка кредитно-грошової системи країни, до которої входять кредитні установи, які здійснюють різноманітні банківські операції для своїх клієнтів на засадах комерційного розрахунку. Для цього вони використовують не тільки свій власний, але і залучений фінансовий капітал, у вигляді внесків, депозитів, міжбанківських кредитів і інших джерел. Причому притягнуті кошти, як правило, значно перевищують обсяг власного капіталу.
Банк – це організація, створена для залучення коштів і розміщення їх від свого імені на умовах зворотності, платності і терміновості.
Основне призначення банку – посередництво в переміщенні коштів від кредиторів до позичальників і від продавців до покупців.
Розглянемо ті зобов’язальні відносини банків, які регулюються цивільним правом.
1. Договір розрахунково-касового обслуговування.
Клієнти вправі самостійно вибирати банк для свого кредитно-розрахункового і касового обслуговування, вони можуть обслуговуватися по усіх видах банківських операцій в одному чи декількох банках. Для розрахункового обслуговування між банком і підприємством повинен бути укладений договір банківського рахунку. За цим договором банк зобов'язується відкрити клієнту розрахунковий рахунок, на который буде нараховувати кошти, які надїодять клієнту і з якого за дорученням клієнта будуть списуватися зазначені ним суми. Банк не вправі при цьому розпоряджатися коштами клієнта за своїм розсудом, він працює за дорученнями клієнта і відповідно до законодавства.
Для відкриття розрахункового рахунку треба написати в банк заяву і представити документи, що підтверджують законність створення підприємства і його реєстрацію в податковій інспекції і позабюджетних фондах (пенсійному, зайнятості і т.п.). Треба представити також зразки підписів всіх осіб, яким надане право першого і другого підпису по рахунку, а також зразок відбитка печатки. Звичайно це керівник (заступник керівника) і головний бухгалтер (заступник бухгалтера) підприємства. Якщо головного бухгалтера в штаті не передбачено, досить одного підпису керівника.
Рахунок підприємства може бути закритий за рішенням його власника чи власників, рішенням податкових органів, суду чи арбітражу. Відсутність операцій по рахунку не спричиняє його закриття.
Крім розрахункового рахунка, підприємство може відкрити в банку поточний і депозитний рахунки. Поточний звичайно відкривається для філій чи інших відособлених підрозділів підприємства. Він дозволяє проводити лише обмежене коло розрахункових операцій, пов'язаних звичайно з оплатою праці й адміністративно-господарськими витратами. Депозитні ж рахунки відкриваються тоді, коли у підприємства з'явилися вільні гроші і воно хоче на якийсь період віддати їх банку під договірний відсоток. Банк може використовувати, кошти, які маються на рахунках підприємства як кредитні ресурси, але зобов'язаний гарантувати їх наявність при пред'явленні підприємством вимог до рахунка.
Основним платіжним документом при розрахунку підприємств один з одним, є платіжне доручення підприємства-платника банку.
У ньому указуються всі банківські реквізити платника й одержувача коштів. В даний час це:
1. найменування підприємства в банку.
2. ідентифікаційний номер платника податків - ІНП.
3. номер розрахункового рахунка підприємства в банку.
4. найменування банку.
5. його місце розташування.
6. його кореспондентський рахунок.
7. його БІК - банківський ідентифікаційний код
Платіжне доручення підписується першим і другим підписом, якщо не передбачений тільки перший підпис. Помарки і підчищення в платіжних документах не допускаються.
Платіжне доручення дійсне протягом 10 днів з дня його виписки.
Прийняте від клієнта в операційний час, воно проводиться банком по балансу в цей же день. Банк-платник передає платіжне доручення в РКЦ того відділення ЦБ, яке обслуговує дану місцевість. Відтіля воно йде в РКЦ ЦБ місцевості, де знаходиться банк-одержувач, і передається йому. А банк, на підставі отриманого доручення, зараховує кошти на рахунок підприємства - одержувача платежу.
Відповідно до договору між постачальником і покупцем розрахунок можливий і платіжними вимогами-дорученнями. Тут підприємство спочатку відвантажує продукцію (виконує роботи, надає послуги), а потім через свій банк виставляє вимогу його оплати. Якщо покупець згодний з вимогою, він його акцептує, тобто погоджується на оплату. Якщо не погоджується, то повертає вимогу з указівкою причини незгоди. І хоча за необґрунтоване відмовлення від акцепту платник несе матеріальну відповідальність перед постачальником, на практиці це ще треба довести. Як бачимо, якщо немає чи грошей ні бажання платити, завжди можна відмовитися. Тому дана форма розрахунків, особливо останнім часом, використовується усе менше.
Частіше зустрічається така форма розрахунку як акредитив. Це, по суті, грошове зобов'язання банку, видаване ним з доручення клієнта і яке гарантує оплату відразу при виконанні умов акредитива (наприклад, відвантаження товару чи представлення акта про виконання робіт чи надання послуг). Акредитиви теж бувають різні (безвідкличні і відкличні, депоновані і гарантовані), однак у цілому вони сприймаються як більш надійна форма безготівкових розрахунків.
У безготівкових розрахунках можуть застосовуватися також рахункові чеки. При розрахунках чеками власник рахунка (чекодавець) дає нічим не обумовлене письмове доручення своєму банку про перерахування зазначеної в чеку суми з його рахунка на рахунок одержувача коштів (чекоутримувача). Рахунковий чек вручається продавцю для пред'явлення його в банк покупця для оплати в будь-який час. Це, по суті, є іменна пачка грошей, що, як і будь-які гроші, може бути підроблена. Тому застосовується, як правило, серед добре знаючих один одного партнерів.
При бажанні підприємства можуть розраховуватися один з одним шляхом заліку взаємних вимог при обміні, наприклад товарами однакової чи різної вартості. При цьому взаємні вимоги і зобов'язання погашаються, а платіж провадиться лише на різницю в ціні.
Оскільки кредитор вправі уступити свої вимоги іншій особі (наприклад, банку), то на договірних засадах підприємство і банк можуть здійснювати торгово-комісійні (факторингові) операції. При постачанні товару підприємство цілком може довірити банку за плату одержати належну суму з платника, що не бажає з якихось причин платити.
Установи банків можуть також проводити лізингові операції, тобто операції по покупці банками на прохання підприємств різних машин, устаткування, транспортних засобів й інших видів основних фондів і передачі їх в оренду цим підприємствам на визначений період за плату, яка включає в себе амортизацію і кредитну ставку. Після закінчення лізингової угоди підприємство може викупити предмет лізингу по залишковій вартості.
Згодом будуть розвиватися й інші форми розрахунків. Так, уже сьогодні ми бачимо швидке поширення розрахунків по кредитних картках.