У перерахованих випадках банк зобов'язаний сплатити на цю суму відсотки в порядку і розмірі, передбачених законодавством. У випадку невиконання вказівок клієнта про перерахування коштів з рахунка або про їх видачу з рахунка банк зобов'язаний сплатити на цю суму відсотки.
2. Договір банківського депозиту.
Відносини вкладника і банку регулюються депозитним договором, тобто тим договором, який підписує клієнт, віддаючи банку гроші під відсотки. Однією з умов депозитного договору є порядок його зміни. Якщо в договорі говориться, що банк може за своїм розсудом, у залежності від кон'юнктури ринку, в однобічному порядку змінювати умови договору, то вкладник захистити свої інтереси не зможе. Присутність у договорі такого запису означає, що банк не гарантує вкладнику одержання останнім саме тих відсотків, про які сказано в підписаному сторонами договорі. Підпис вкладника під таким договором означає, що він погодився на такі умови. Захистити такого вкладника дуже складно, тому, що його права, визначені в договорі, не порушені.
Крім того, будь-який банк має повне право змінювати процентні ставки по договорах, що знову укладаються. Неправомірно вимагати від банку виконання рекламних обіцянок місячної давнини. Тому, почувши в чергов разий, що конкретний банк знизив процентні ставки, не слід квапитися обурюватися і дзвонити в товариство захисту споживачів чи антимонопольний комітет - може бути, нічого страшного не відбулося.
У деяких депозитних договорах, що передбачають можливість зміни банком діючих процентних ставок без узгодження з вкладником, визначені припустимі межі такої зміни. Як правило, говориться, що банк вправі змінювати процентні ставки пропорційно зміні дисконтної ставки НБУ.
Для укладання депозитного договору клієнту необхідно надати в Банк наступні документи:
фізичній особі - копію паспорта;
юридичній особі - довідки на відкриття депозитного рахунка з податкової інспекції, пенсійного фонду, фонду медичного страхування.
Доходи, отримані клієнтом у вигляді нарахованих Банком відсотків по внеску, обкладаються податком відповідно до законодавства України і стягуються Банком при одержанні клієнтом цих доходів.
Для збереження цінностей і документів клієнту може бути наданий Банком депозитний сейф на підставі укладеного Договору про оренду депозитного сейфа.
Договір укладається на певний строк.
По укладанні договору і внесення плати за оренду сейфа клієнту видається ключ від сейфа.
Клієнт має доступ до сейфа в операційний час Банку.
Клієнт може довірити доступ до сейфа довіреній особі.
Банк гарантує схоронність цінностей, що знаходяться в депозитному сейфі, і забезпечує таємницю їх збереження.
Предметами збереження в депозитному сейфі не можуть бути зброя, наркотичні і легкозаймисті речовини.
Плата за оренду депозитного сейфа складає 5 карбованців за один календарний день і може бути внесена як безготівковим, так і готівковим шляхом.
3. Поняття, сторони і форма кредитного договору.
В умовах сучасних ринкових відносин успішна життєдіяльність суб'єктів, кі хазяюють, без періодичної фінансової й іншої матеріальної допомоги іззовні стала практично неможливою. Потреба додаткового залучення коштів пов'язана з необхідністю покриття як поточних витрат підприємств, так і їх довгострокових капітальних вкладень у виробництво, будівництво й інші галузі господарства. При цьому джерелами залучуваних юридичними особами фінансових і інших коштів виступають як створені для цих цілей спеціалізовані фінансово-кредитні установи, так і юридичні особи, що мають загальну правоздатність і не обмежені у своїй діяльності окремими видами. Крім того, нині діюче цивільне законодавство дозволяє і громадянам бути учасниками позикових відносин, причому як у побутовий, так і в підприємницькій області діяльності.
Знання основних норм цивільного права, що регулюють зобов'язальні відносини, які виникають по договорах позики і кредиту, для сучасного підприємця особливо важливі, оскільки правильне оформлення договірних відносин, тобто його відповідність вимогам законодавства, є гарантією не тільки запобігання різних матеріальних і моральних витрат у відносинах з контрагентами, але і своєчасного запобігання негативних наслідків по визнанню такої угоди недійсною.
У частині третій Цивільного кодексу України розрізняється кілька договірних зобов'язань, що оформляють єдині по економічній природі позикові відносини.
По-перше, це власне сам договір позики, правила про який одночасно є загальними для договорів грошового і товарного кредиту.
По-друге, це кредитний договір, до якого при відсутності спеціальних розпоряджень також можуть застосовуватися норми про договір позики.
По-третє, це особливі різновиди договору кредиту — товарний і грошовий кредит, до яких поряд із правилами про договори позики і кредиту також можуть застосовуватися і правила про основні договори, що обслуговуються кредитом (наприклад, договір купівлі-продажу).
По-четверте, це відносини, що виникають при придбанні облігацій, векселів й інших боргових цінних паперів, уперше включені як самостійні елементи позикових відносин.
Таким чином, різні кредитні зобов'язання, як і зобов'язання, оформлені борговими цінними паперами, розглядаються як самостійний різновид загальної категорії позикових зобов'язань.
Кредитний договір є самостійним особливим різновидом договору позики. Мається наступне визначення кредитному договору:
За кредитним договором банк чи інша кредитна організація (кредитор) зобов'язуються надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі і на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язується повернути отриману грошову суму і сплатити відсотки на неї.
Як правило, система кредитування будується на основі принципів цілеспрямованості (тобто на суворо визначені цілі), терміновості (на певний строк), відплатності (зі сплатою відсотків за користування), забезпеченості кредиту (як правило, заставою матеріальних цінностей й інших способів).
Регулювання кредитних відносин здійснюється як загальними правилами про договір позики, так і спеціальними розпорядженнями, які відносяться до договорів кредиту. При цьому загальні норми про договір позики застосовуються до кредитних відносин тільки при відсутності спеціальних правил і якщо вони не суперечать суті урегульованих договором відносин. Зокрема, до кредитних відносин можуть бути застосовані наступні правила про позику: про відсотки за договором позики, про обов'язки позичальника повернути суму позики, про наслідки порушення позичальником договору позики, про наслідки втрати забезпечення повернення суми позики (ст. 813), про цільову позику.
У цьому зв'язку необхідно в першу чергу розглянути саме ті норми ЦК України, що мають спеціальний характер і встановлені для регулювання саме цього роду кредитних відносин.
По своїй юридичній природі договір кредиту, на відмінність від договору позики, вважається не реальним, а консенсуальним (п.1 ст. 819), тобто, таким що вступає в силу не з моменту передачі позичальнику коштів, а відразу після того, як сторонами буде досягнуто відповідної згоди (при цьому відсотки за користування кредитними коштами нараховуються з моменту надходження коштів на рахунок позичальника). Отже, при такій конструкції позичальник може примусити позикодавця до видачі йому кредиту.
Однак у ЦК України передбачені випадки, коли позикодавець усе-таки вправі відмовитися від надання позичальнику передбаченого договором кредиту. У даному випадку мова йде про обставини, які мабуть, свідчать про те, що надана позичальнику сума в термін повернута не буде. Зокрема, такою обставиною може бути явна неплатоспроможність позичальника, який підтверджує неможливість повернути кредит.
У свою чергу позичальник може відмовитися від одержання кредиту до встановленого договором терміну його надання. Однак це припустимо лише у випадку, якщо інше не передбачено законом, іншими правовими актами чи кредитним договором.
Важливою особливістю, що відрізняє кредитний договір від договору позики, є те, що в ролі позикодавця за кредитним договором може виступати тільки банк чи інша кредитна організація, що має відповідну ліцензію НБУ на здійснення даного виду банківських операцій. Позичальниками можуть бути будь-які юридичні особи, а також громадяни, що володіють повною дієздатністю.
Принципово кредитний договір відрізняється від договору позики тим, що він може встановлювати лише сугубо грошове зобов'язання. Іншими словами, предметом кредитного договору можуть бути тільки гроші, але не інше майно . Більше того, оскільки видача більшості кредитів здійснюється в безготівковій формі, предметом кредитних відносин фактично стають не гроші (у вигляді грошових купюр), а відповідні права вимоги. (До договорів, що містять обов'язок надати в кредит інші, чим гроші, речі, застосовуються правила про товарний кредит).
Особливе значення придається вимогам до форми кредитного договору. Насамперед, договір повинен бути укладений у писемній формі. Також важливо взяти до уваги той факт, що на відміну від договору позики, у якому дотримання письмової форми договору необхідне лише в суворо визначених випадках, відсутність такої форми в кредитному договорі лише обмежує коло доказів, на які сторони можуть посилатися при заперечуванні договору по безгрошовість.
Наслідком недотримання письмової форми кредитної угоди є його недійсність. А саме: такий договір вважається незначним.
Іншими словами, це означає, що кредитний договір, укладений сторонами шляхом досягнення лише усної угоди, для його сторін ніяких юридичних наслідків не несе, за винятком тих, котрі пов'язані з його недійсністю. Такий договір незначний з моменту його здійснення, у зв'язку з чим, кожна зі сторін зобов'язана повернути іншій стороні все отримане по угоді, а у випадку неможливості повернути отримане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах.