1. У залежності від предмета цивільно-правового регулювання:
- майнові;
- особисті немайнові, пов'язані з майном;
- особисті немайнові, не пов'язані з майном.
2. У залежності від суб'єктивного складу:
- абсолютні - право правомочної особи відповідає обов'язкам невизначеного кола осіб (наприклад, право власності, авторства);
- відносні - право правомочної особи відповідає обов'язкам визначеного кола осіб (будь-яке цивільно-правове зобов'язання, що виникнуло з договорів, із заподіяння шкоди, наприклад, договір купівлі-продажу).
3. У залежності від засобу задоволення інтересу носія права:
- речові - правомочна особа реалізує своє суб'єктивне право самостійно без помочі дій третіх осіб (речові правовідносини є абсолютними);
- зобов'язальні - правомочна особа реалізує своє суб'єктивне право за допомогою дій третіх осіб (зобов'язальні правовідносини є відносними).
Підставою виникнення цивільних правовідносин є юридичні факти. Юридичними фактами називаються обставини, із якими закон зв'язує виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин. Нерідко закон зв'язує виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин не з одною обставиною, а із сукупністю юридичних фактів, що називається юридичним складом.[8, c. 30-33]
Всі юридичні факти діляться на дії і події. Під дією розуміються обставини, що наступають із волі осіб, що їх вчинюють. Події - це обставини, що наступають незалежно від волі учасників правовідносин. Юридичні дії можуть бути правомірними або неправомірними.
Серед правомірних юридичних дій особливе значення для виникнення цивільних правовідносин мають угоди і юридичні вчинки. Угоди - це вольові дії суб'єктів цивільного права, спрямовані на виникнення, зміна або припинення цивільно-правових відносин. Юридичні вчинки - це правомірні дії суб'єктів цивільного права, що самі по собі не спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин, проте породжують такі в силу прямої вказівки в законі (наприклад, знахідка, скарб).
Здійснення цивільних прав - це реалізація суб'єктивного цивільного права для задоволення інтересу, що охороняється законом. Здійснення суб'єктивних цивільних прав нерозривно пов'язано з виконанням обов'язків. Способи здійснення цивільних прав різноманітні і залежать, насамперед, від їхнього призначення.
Особа, що володіє суб'єктивними правами, у процесі їх реалізації повинна підкоритися вимогам закону, що встановлює визначені межі, межі, у яких право тільки і може здійснюватися. У відповідності зі ст.5 Цивільного кодексу України цивільне право повинно здійснюватися відповідно до його призначення і моральних принципів суспільства. Здійснення прав не повинно виходити насамперед за межі їх призначення. Під призначенням права розуміється та ціль, заради досягнення якої суб'єктивне право дається учасникам цивільних правовідносин. Призначення суб'єктивних цивільних прав визначається цивільним законодавством. Проте межа здійснення суб'єктивних цивільних прав не можна привести лише до вимог реалізації права відповідно до його призначення. Зазначені межі визначаються також рамками дієздатності суб'єктів права, а також обмежені тимчасовими межами.
Кожне цивільне право має свою ціль, що закріплена в законі і носить об'єктивний характер, якщо право здійснюється відповідно до цілі,то суб'єктивне право застосовується правильно. Під неналежним здійсненням права розуміється використання права не увідповідності з його призначенням або з моральними принципами. Такі права не підлягають цивільно-правовому захисту. Існують такі наслідки неналежного здійснення права:
1. Позбавлення самого суб'єктивного права;
2. Примусовий викуп права (ст. 136 ЦК);
3. Самого майна не позбавляють, але позбавляють незаконно отриманого прибутку;
4. Повернення сторін у початкове положення (двохстороння реституція).
Захист права - сукупність мір правоохоронного характеру, спрямованих на застосування у відношенні правопорушника примусового впливу з метою визнання або відновлення порушеного права, або того що оспорюється. Право на захист - можливість застосування правомочною особою заходів правоохоронного характеру. Способи захисту відповідають характеру суб'єктивного права.
Порядок захисту - це якими органами здійснюється захист. Порядок захисту може бути загальним (розгляд цивільних справ судами й арбітражними судами) і спеціальний (у випадках прямо зазначених у законі розгляд цивільних справ адміністративними органами і громадськими організаціями).
Засоби захисту - це те якимчином здійснюється захист. Відповідно до ст.6 ЦК способи захисту можуть бути загальними (визнання права, відновлення положення, що існувало до порушення права, припинення дії права, що порушено, присудження до виконання зобов'язання в натурі, припинення або зміна правовідносин,відшкодування матеріального збитку, відшкодування збитків) і спеціальними (застосовуються у випадках, передбачених у законі або договорі (наприклад, стягнення неустойки, штрафу пені)).
Цивільне законодавство України визначає цивільну правоздатність у такий спосіб - суспільно юридична властивість, закріплена законами держави, якіпередбачають можливість мати цивільні права і нести обов'язки. Ознаками цивільної правоздатності є:
1. Формальна рівність правоздатності для усіх;
2. Сполучення прав і обов'язків;
3. Гарантування правоздатності.
Громадяни можуть відповідно до закону мати: майно на праві приватної власності (у тому числі і землю), право користування житловими помешканнями й іншим майном, обирати рід занять і місце проживання, успадковувати і заповідати майно, займатися підприємницькою діяльністю, разом з іншими громадянами або юридичними особами, створювати господарські товариства, мати права автора твору науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходу, раціоналізаторської пропозиції, а також мати інші майнові і особисті немайнові права.[23, c. 51-53]
Відповідно до ст. 12 ЦК: ніхто не може бути обмежений у правоспроможності інакше, як у випадках і порядку передбачених законом, угоди, спрямовані на обмеження правоспроможності є недійсними. Проте закон вказує на те, що може застосовуватися обмеження правоздатності, при застосуванні до особи карного покарання, а також, може бути, адміністративним (адміністративний арешт). Підприємницькою діяльністю не можуть займатися державні службовці.
Цивільна правоздатність має свійзміст - сукупність цивільних прав і обов'язків, що може мати особа відповідно до чинного цивільного законодавства. Зміст цивільної правоздатності визначається потребами економічного і соціального розвитку. Відповідно до чинного законодавства до змісту цивільної правоздатності можна віднести можливість мати майно на праві власності, успадковувати майно, займатися підприємництвом і будь-якою іншою не забороненою законом діяльністю, створювати самостійно або разом з іншими громадянами й організаціями юридичні особи, укладати будь-які, не заборонені законодавством угоди, брати участь у зобов'язаннях, обирати місце проживання і рід занять, набувати права на житло, мати права автора винаходу, твору науки, літератури, мистецтва або іншого результату інтелектуальної діяльності, мати майнові і немайнові права. У зміст цивільної правоздатності можуть входити також права й обов'язки, не передбачені законом, але не суперечні йому.
Держава є специфічним суб'єктом цивільного права. У зв'язку з тим, що держава має власність, у неї є визначене суб'єктивне цивільне право, що може виникнути на підставі цивільної правоздатності, а цивільною правоздатністю може володіти суб'єкт цивільного права. Особливість держави полягає в тому, що вона, будучи носієм політичної влади і суверенітету, визначає правосуб'єктність громадян і юридичних осіб. Держава одержує для себе цивільні права і створює цивільні обов'язки через свої органи. Але держава не виступає в якості єдиного суб'єкта цивільних правовідносин. Навпроти, воно характеризується множинністю суб'єктів (Україна як ціле й адміністративно-територіальні одиниці).
Відповідно до законодавства України під об'єктом цивільних прав прийнято розуміти те благо, на яке спрямовано суб'єктивне право, тобто усе те, із приводу чого виникає визначений правовий зв'язок між особами і з приводу чого виникають цивільні правовідносини. Об'єктами цивільних прав можуть бути матеріальні і нематеріальні блага. У залежності від цього вони звичайно підрозділяються на три основні групи:
1) речі (матеріальні явища, предмети природи, як у їх природному стані, так і пристосовані людиною до його потреб, усякого роду предмети вжитку, гроші і цінні папери);
2) діяльність (робота, послуги, результати творчої діяльності);
3) особисті майнові блага.
З прийняттям Закону України «Про власність» режим права власності поширився не тільки на речі, але і на результати творчої діяльності, що мають нематеріальну основу, правове регулювання яких здійснюється главою 6 Закону, «Право інтелектуальної власності». А оскільки і речі, і об'єкти інтелектуальної власності знаходяться в єдиному правовому режимі, то перші дві групи об'єктів цивільних прав вважається можливим умовно об'єднати в одну групу «речей» із підрозділами на дві підгрупи - речі матеріальні і «речі» нематеріальні.
Під матеріальними речами цивільне право розуміє всі предмети матеріального світу, що призначені задовольняти визначені потреби і можуть знаходиться у володінні суб'єктів цивільних правовідносин. Наука і законодавство розмежовують ці речі по рядуознак, пов’язуя з приналежністю речі до тієї або іншій групи визначені особливості правового регулювання виникаючих майнових відношень.