На доповнення до викладеного зазначимо, що сімейні правовідносини мають суто індивідуальний характер. Їх правомочними та зобов'язаними учасниками є конкретні особи. Тому для цих правовідносин, як зазначено в літературі, є характерною відсутність абсолютних правовідносин. Водночас, як підкреслюють О. Іоффе та А. Сергеев, серед сімейних правовідносин є й такі відносні правовідносини, в яких одночасно беруть участь троє, а іноді й більше суб'єктів, які мають самостійні права та інтереси. Прикладом можуть бути правовідносини, що складаються між батьками й дітьми. Однак у цьому разі немає множинності осіб у зобов'язанні, яка має місце в цивільному праві, оскільки, як зазначає М. Антокольська, правовий зв'язок дитини з кожним із батьків є суто індивідуальним.
А. Сергеев допускає можливість існування досить обмеженої кількості абсолютних сімейних правовідносин. На його думку, такими є відносини, пов'язані з правом власності подружжя, що, як й будь-які відносини, пов'язані з правом власності, що регулюються цивільним правом, побудовані за моделлю абсолютних правовідносин. З цим твердженням навряд чи можна погодитись повністю. Адже відповідно до ч. 1 ст. 60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Особливістю суб'єктного складу правовідносин, що виникають зі спільної власності, є множинність її учасників. Тому правовідносини виникають не тільки між власником і невласником, а й між власниками. У літературі розрізняють зовнішні правовідносини, пов'язані зі спільною власністю (між співвласниками, з одного боку, і невласниками — з другого), і внутрішні (між самими співвласниками).
Зовнішні правовідносини учасників спільної власності з третіми особами мають абсолютний характер, який дістає вияв у тому, що співвласники наділені суб'єктивним правом спільної власності, а зобов'язані особи, коло яких не обмежене, повинні утримуватись від порушення цього права. Особливістю цих відносин є те, що правомочною стороною виступає не одна особа, а декілька.
Внутрішні правовідносини за своєю структурою є відносними. Адже всі співвласники індивідуалізовані. Водночас їх внутрішні права та обов'язки щодо одне одного обумовлені наявністю самого права спільної власності як "стисненого" права, опосередковують ставлення до речі "як до своєї", і для їх виникнення не потрібні додаткові юридичні факти. Тому незважаючи на те, що ці правовідносини за своєю структурою є відносними, вони залишаються правовідносинами, пов'язаними з правом власності.
У зв'язку з цим правильнішою видається точка зору В. Рясенцева, який залежно від характеру захисту розрізняє: 1) відносні права, яким притаманний абсолютний характер захисту від порушень з боку інших осіб (право батьків, а у разі їх відсутності інших законних вихователів на виховання дітей); 2) абсолютні права з деякими ознаками відносних (право дружини і чоловіка на їх спільне майно); 3) відносні права, яким не притаманні ознаки абсолютного захисту (особисті немайнові права та обов'язки подружжя, права й обов'язки дружини і чоловіка по утриманню).
Отже, наведені особливості сімейних правовідносин свідчать про те, що у комплексі вони утворюють галузеву єдність, що якісно відрізняється від галузевої єдності цивільних правовідносин і правовідносин, які складаються в інших галузях права.
Суб'єктами сімейних, як і будь-яких правовідносин, є особи, які беруть у них участь. У літературі зазначається, що однією з особливостей сімейних правовідносин є те, що їх суб'єктами можуть бути лише громадяни.
Згідно зі ст. 2 СК учасниками регульованих ним сімейних правовідносин є подружжя, батьки й діти, усиновлювачі та усиновлені, мати й батько дитини, баба, дід, прабаба, прадід та внуки, правнуки, рідні брати й сестри, мачуха, вітчим і падчерка, пасинок. Крім того, як випливає зі змісту ч. З ст. 2 і глав 19 і 20 СК, цими учасниками можуть бути опікун, піклувальник і дитина, над якою встановлено опіку або піклування, а також особа, яка уклала договір про патронат, і дитина, передана у сім'ю патронатного вихователя.
Як зазначає 3. Ромовська, на відміну від цивільних правовідносин учасниками сімейних правовідносин можуть бути лише люди. При цьому називати їх фізичними особами не прийнято.
Треба підкреслити, що нині поняття людини і фізичної особи збігаються. Однак в історичному аспекті фізична особа — це не будь-яка людина, а людина, яка має правоздатність.
Суб'єктами сімейних правовідносин можуть бути не тільки громадяни України, а й, як це випливає зі змісту ст. 26 Конституції, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах. Водночас, як виняток, у випадках, передбачених законом, одним із суб'єктів сімейних правовідносин може бути організація. Так, відповідно до ч. 1 ст. 248 СК дитина, яка залишилася без піклування батьків і проживає у дитячому закладі або закладі охорони здоров'я, має право на всебічний розвиток, виховання, освіту, повагу до її людської гідності. У такому разі згідно зі ст. 245 СК адміністрація дитячого закладу або закладу охорони здоров'я виконує щодо дитини функції опікуна та піклувальника і тому є учасником сімейних правовідносин з дитиною, яка в ньому проживає.
Учасники сімейних, як й будь-яких інших, правовідносин повинні мати відповідну правоздатність. Сімейна, як і цивільна, правоздатність особи виникає у момент її народження. Під нею треба розуміти здатність особи бути учасницею сімейних правовідносин, тобто мати сімейні права та обов'язки. Обсяг сімейної правоздатності не є незмінним. Він розширюється залежно від віку людини до 18 років. Шлюбна правоздатність виникає у чоловіка з 18 років, а у жінки — з 17 (ч. 1 ст. 22 СК). Відповідно до ч. 2 ст. 23 СК за заявою особи, яка досягла 14 років, рішенням суду їй може бути надане право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає інтересам цієї особи. Можливість бути усиновлювачем виникає у особи також з 18 років (ст. 211 СК). Водночас право на виховання, утримання виникає в особи з моменту її народження. Обмеження сімейної правоздатності можливе лише у випадках та в порядку, встановлених законом. Так, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 166 СК особа, позбавлена на підставі рішення суду батьківських прав, не може бути усиновлювачем, а також опікуном та піклувальником.
Від сімейної правоздатності треба відрізняти сімейну дієздатність, під якою необхідно розуміти здатність особи своїми діями набувати сімейних прав та обов'язків і здійснювати їх. Сімейна, як і цивільна, дієздатність залежить від віку особи та стану її психіки, що не має ніякого значення для сімейної правоздатності. У повному обсязі сімейна дієздатність виникає у особи з досягненням нею повноліття. Навіть укладення шлюбу не породжує цього. Усиновлювачами, опікунами і піклувальниками можуть бути лише особи, які досягли повноліття (статті 211 і 244 СК).
Водночас, як слушно зауважує А. Сергеев, можливість самостійно здійснювати значну кількість сімейних прав та обов'язків виникає у громадян до досягнення ними повноліття. Так, кожен учасник сімейних відносин, який досяг 14 років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу (ч. 1 ст. 18 СК). Відповідно до ч. 1 ст. 92 СК дружина і чоловік мають право самостійно укладати шлюбний договір незалежно від досягнення ними повноліття. У разі зміни прізвища обома батьками прізвище дитини, яка досягла семи років, змінюється за її згодою. Згідно зі ст. 149 СК зміна по батькові дитини, яка досягла 14 років, у разі, якщо її батько змінив своє ім'я, допускається за її згодою. Неповнолітні батьки мають такі ж права та обов'язки щодо дитини, як і повнолітні, і можуть здійснювати їх самостійно (ч. 1 ст. 156 СК). Відповідно до ч. 2 ст. 160 СК місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Об'єктами сімейних правовідносин є ті нематеріальні та матеріальні блага, заради одержання й захисту яких особи вступають у сімейні правовідносини. На погляд В. Рясенцеваі Є. Ворожейкіна, об'єктами сімейних правовідносин є дії та речі. З наведеною думкою навряд чи можна погодитись. Об'єктами сімейних правовідносин, як слушно зазначають деякі автори, можуть бути особисті нематеріальні блага, послуги сімейного характеру (корисні властивості речей), майно (речі) або інші матеріальні блага. Так, батьки мають право визначати
Зміст сімейних, як й будь-яких, правовідносин становлять суб'єктивні права та обов'язки їх учасників. Суб'єктивне сімейне, як й будь-яке суб'єктивне, право — це передбачена нормами об'єктивного права міра можливої поведінки правомочного суб'єкта, якій відповідає обов'язок іншої особи або осіб. Сімейні правовідносини, як вже зазначалося, мають відносний характер. Тому суб'єктивному сімейному праву правомочної особи відповідає сімейний обов'язок іншої особи або певного кола осіб. Так, праву дружини та чоловіка на вибір місця свого проживання (ч. 1 ст. 56 СК) відповідає обов'язок другого з подружжя не перешкоджати цьому, а праву дитини на належне батьківське виховання (ст. 152 СК) — обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини (ст. 150 СК). Аналогічну структуру мають і сімейні суб'єктивні майнові права та обов'язки. Так, праву одного з подружжя на утримання відповідає обов'язок другого з них виплачувати його за наявності умов, передбачених законом, наприклад, ст. 75 СК.
Підстави виникнення, зміни і припинення сімейних правовідносин. Підставами виникнення, зміни і припинення сімейних, як й будь-яких інших, правовідносин є юридичні факти, тобто обставини, з якими закон пов'язує зазначені процеси. Однак, як слушно підкреслено в літературі, значення цих фактів не вичерпується тим, що вони є підставами виникнення, зміни і припинення правовідносин.