Важливим гарантом непорушності прав і свобод громадян є конституційне положення, відповідно до якого владні структури держави зобов’язані забезпечувати кожному можливість ознайомлення з документами і матеріалами, що стосуються безпосередньо його прав і свобод. У правовій державі визнається і право кожного громадянина захищати свої права і свободи всіма способами, не забороненими законом.
Усе це разом узяте робить державу відповідальною перед громадянином. У свою чергу, громадянин несе відповідальність за свої незаконні дії перед державою в особі її органів.
Реалізація на практиці принципу поділу гілок влади. Державна влада в правовій державі не є абсолютною. Це зумовлено не лише пануванням права, обмеженістю державної влади правом, а й тим, як організована державна влада, у яких формах і якими органами вона здійснюється. Тут необхідно звернутися до теорії поділу влади. Відповідно до цієї теорії змішування, поєднання влади (законодавчої, виконавчої, судової) в одному органі, у руках однієї особи призведе до небезпеки встановлення деспотичного режиму, за якого неможлива свобода особистості. Щоб запобігти виникненню авторитарної абсолютної влади, не обмеженої правом, ці галузі влади повинні бути розмежовані, розділені, відособлені.
За допомогою поділу влади правова держава організується і функціонує правовими засобами: державні органи діють у рамках своєї компетенції, не підмінюючи один одного; установлюється взаємний контроль, збалансованість, рівновага у взаємовідносинах державних органів, що здійснюють законодавчу, виконавчу і судову владу.
Принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову означає, що кожна з влад діє самостійно і не втручається в повноваження іншої. За його послідовного втілення в життя усувається будь-яка можливість присвоєння тією або іншою владою повноважень іншої. Принцип поділу влади в наш час може здійснюватися в рамках однієї з моделей. Еволюція доктрини поділу влади в Європі привела до появи механізму делегованих повноважень. Це дає можливість урядові видавати нормативні акти в рамках так званої регламентарної влади й оперативно регулювати ситуацію. Держава стає життєздатною навіть в умовах частих парламентських криз.
Правова держава будується за такими принципами:
· проголошення непорушності прав людини з боку держави;
· пріоритетність прав людини над правами людських співтовариств (груп, класів, націй) і держави;
· установлення чіткого механізму гарантій прав і свобод;
· право громадян робити все те, що незаборонено законом;
· обов’язок держави, її органів, посадових осіб і службовців діяти в рамках Конституції і законів;
· конституційне правління, побудоване на принципі поділу гілок влади; принцип верховенства конституції стосовно інших законів;
· розвинута, чітка і несуперечлива правова система;
· урегульованість важливих суспільних відносин законами;
· відсутність ретельної всеохоплюючої регламентації суспільного і приватного життя;
· незалежність суду; соціальний контроль за політикою і владою;
· пріоритет норм права над нормами національного права;
· незалежність засобів масової інформації.
Конституція України проголосила нашу державу правовою. Але ця теза залишається поки що лише декларацією про наміри. Щоб Україна справді стала правовою державою, необхідно здійснити комплекс заходів, пройти тривалий і складний шлях. Сьогодні ми – лише на його початку.
Головними напрямами будівництва правової держави в Україні є:
1.Необхідність ефективної та незалежної судової системи. Якщо суди будуть незалежними, то з їхньою допомогою вдасться притягнути до відповідальності всіх, хто намагається порушити закон, - від Президента до рядового громадянина. Незаконний тиск податкової адміністрації на бізнесмена і політика, корупція серед державних службовців, порушення антимонопольного законодавства, тиск на мас-медіа, незаконні звільнення чиновників, протизаконна приватизація – все це можна зупинити шляхом засудження винних у зазначених зловживаннях.
І навпаки, незалежні суди неможливо буде використати для політичних та економічних розправ. Щоб суди були незалежними, необхідно призначати суддів лише один раз і по життєво. Як можна, наприклад, вважати незалежним суддю, якого не призначила Верховна Рада, коли йому доводиться виступати проти лобістів, що перебувають у парламенті? Потрібно ввести додаткові механізми, які б усували можливості для корупції суддів. Необхідно, наприклад, законом заборонити суддям будь-яким чином спілкуватися з представниками сторін за межами судового процесу. Призначення членів Вищої ради юстиції потребує спрощення. Членів Ради повинні призначати лише парламент і з’їзд суддів. Треба позбутися ілюзій, що з’їзди адвокатів, науковців тощо, які беруть участь у формуванні Вищої ради юстиції, мають якийсь позитивний вплив на її діяльність. До Ради можуть також входити голова Верховного Суду, голови спеціалізованих судів і міністр юстиції. Необхідне якнайшвидше запровадження адміністративного судочинства. В Україні прийнято відповідне законодавство, але функції адміністративних судів відрізняються від європейських традицій. Там адміністративні суди здійснюють контроль за діяльністю публічних адміністрацій, визначають відповідність законам постанов органів місцевого самоврядування та місцевих органів урядових адміністрацій.
Усунення суперечностей між базовими документами правової системи – перш за все кодексами – необхідне для ефективної роботи судів. Судова система повинна бути ефективною стосовно вищих посадових осіб держави та чиновників високого рангу. Для цього необхідно запровадити Державний трибунал, як це практикується в більшості європейських країн.
2.Громадський контроль за силовими відомствами. Якщо жоден із державних службовців, депутатів усіх рівнів та, врешті-решт, підприємців не зможе використовувати МВС, СБУ, податкову адміністрацію, армію для узурпації влади, тиску на опозиціонерів, журналістів, підприємців, то це створить конкурентне середовище як у політичному, так і в економічному житті каїни. До речі, колишній президент США Р.Ніксон намагався використати податкову службу для своїх політичних потреб. Після відомого „уотергейтського” скандалу законодавчо були введені ефективні механізми недопущення такої ситуації.
3. Створення громадських електронних мас-медіа і культурна політика. У разі забезпечення двох попередніх пунктів стан зі свободою слова в державі значно поліпшиться. Разом із тим у суспільстві необхідно створити передумови для забезпечення культурних потреб усіх груп, що населяють Україну. Тільки громадське радіо й телебачення зможуть забезпечити ці потреби і стати стрижнем для культурного об’єднання української політичної нації. Культурна політика повинна стати пріоритетною і стимулювати швидкий та динамічний розвиток усіх галузей культури з урахуванням культурної розмаїтості України. Престиж української національної культури повинні культивувати перш за все вищі посадові особи держави, відвідання якими концертів не найвидатніших іноземних „зірочок” фактично згідно з протоколом та звичаями політичної етики, свідчать про підтримку лише цих неукраїнських напрямів масової культури. Не менш важливою є необхідність забезпечення постійного діалогу між різними суспільними групами через громадські мас-медіа.
4. Забезпечення ефективного і незалежного місцевого самоврядування. Адміністративна реформа повинна стати основою для податкової реформи і забезпечити місцеві громади необхідними коштами для реалізації своїх потреб. Розпорядники бюджетів усіх рівнів мають бути виборними, а не призначеними.
Такі основні характеристики правової держави. У них концентруються загальнолюдські цінності, сформовані в процесі тривалого розвитку державно – влаштованого суспільства. Природний прогрес людського життя вносить і буде вносити нові елементи в теорію і практику будівництва правової держави. Необхідно звернути увагу на те, що в сучасних демократичних державах (таких як США, Німеччина) поряд із класичним поділом державної влади на „три влади” федеративний устрій є також засобом децентралізації і „поділу” влади, що попереджує її концентрацію в однієї посадової особи чи органу.
Поняття правової держави тісно пов’язане і, як правило, вживається в поєднанні з такими категоріями, як демократична, соціальна і світська держава.
Власне, не маючи перелічених властивостей, держава не може бути визнана правовою.
Поняття „соціальне” передбачає, що держава служить суспільству і прагне мінімізувати невиправдані соціальні витрати. Соціальна держава означає: право людини вимагати від держави забезпечення прожиткового мінімуму; обов’язок держави забезпечувати людині нормальні умови існування (у тому числі на компенсаційних засадах); обмеження свободи договорів, включно з правом держави регулювати ціни на визначені товари; чітка соціальна податкова політика; примусове соціальне страхування окремих груп населення.
Демократичність держави зумовлена можливістю надання громадянам і їхнім об’єднанням впливу на прийняття державних управлінських рішень. Реалізація цієї можливості базується на демократичному режимі і правовій культурі громадян.
Характеристика держави як світської перш за все означає відокремлення церкви від держави, чітке правове розмежування їхніх сфер діяльності. Крім того, необхідне відокремлення школи від церкви.