Досить своєрідним джерелом трудового права є колективний договір, який являє собою договір, що укладається між роботодавцем і найманими працівниками і регулює виробничі, трудові і соціально-економічні відносини на підприємствах, в установах, організаціях з метою узгодження їх інтересів.
Колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом з однієї сторони і однією або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а в разі відсутності таких органів або їх неспроможності досягти згоди між собою —представниками трудящих, обраними та уповноваженими трудовим колективом.
Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання щодо регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, зокрема: встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); режиму роботи, тривалості робочого часу і часу відпочинку; умов та охорони праці; забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення й відпочинку працівників; гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих. Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії та соціально-побутові пільги.
6. Трудовий договір.
Одним із основних способів, за допомогою якого працівники реалізують право на працю, є трудовий договір.
Трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Таким чином, сторонами трудового договору є: з одного боку, працівник, з другого — власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи якась конкретна фізична особа, що виступає як роботодавець. Представником власника, як правило, виступає керівник підприємства, установи, організації. Працівник, як правило, укладає трудовий договір особисто.
Укладенню трудового договору передує досягнення угоди між сторонами щодо його умов, які поділяються на необхідні (основні) умови, за відсутності хоча б однієї із яких трудовий договір не може вважатися укладеним, і додаткові (факультативні), які не є обов'язковими. Проте якщо такі умови є в трудовому договорі, вони також стають обов'язковими для виконання. Умови трудового договору як основні, так і додаткові не можуть погіршувати становище працівника порівняно з законодавством про працю.
До необхідних (основних) умов трудового договору належать умови про: а) місце роботи; б) трудову функцію, тобто роботу, яку відповідно до трудового договору має виконувати працівник; в) оплату праці; г) початок роботи, тобто час, з якого працівник має стати до роботи.
Додаткові (факультативні) умови трудового договору можуть бути різноманітними. Серед них особливу увагу слід звернути на випробування при прийнятті на роботу. Випробування не встановлюється при прийнятті на роботу осіб, які не досягли 18 років та в деяких інших випадках. Строк випробування, якщо інше не передбачено законодавством, не може перевищувати 3 місяців, в окремих випадках — 6 місяців. Протягом випробування на працівників поширюється законодавство про працю. Якщо цей строк закінчився а працівник продовжує працювати то вважається що він витримав випробування. Якщо ж протягом строку випробування встановлено невідповідність працівника роботі на яку його прийнято, то роботодавець вправі розірвати трудовий договір.
Трудовий договір укладається, як правило, у письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим у ряді випадків, зокрема при укладенні трудового договору з неповнолітнім. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівників на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.
За часом дії трудовий договір може бути 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк, 2) на визначений строк встановлений за погодженням сторін, 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках коли трудові відносини не можна встановити на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством — також документ про освіту (спеціальність кваліфікацію), про стан здоров я та інші документи. Наголосимо що при укладенні трудового договору забороняється вимагати від осіб, які поступають на роботу відомості про їх партійну і національну належність, походження, прописку та документи, подання яких не передбачено законодавством. Роботодавець зобов’язаний при прийнятті на роботу за свої кошти організувати проведення медичного огляду працівників зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких де є потреба у професійному доборі, а також щорічного обов’язкового медичного огляду осіб віком до 21 року.
Іноді у сторін трудового договору виникає потреба змінити його умови.Закон не забороняє цього, проте встановлює, що переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві в установі організації, а також переведення на роботу на інше підприємство в установу організацію, або в іншу місцевість хоча б разом з підприємством установою, організацією допускається за загальним правилом тільки за згодою працівника.
Цікаво знати:
• Як знайти текст потрібного нормативного акта.
Всі Закони України після їх підписання Президентом України публікуються в газеті «Голос України а основним офіційним органом їх оприлюднення є щотижневе видання «Відомості Верховної Ради України».
З 1997 р. започатковано нове видання «Офіційний вісник України», в якому оприлюднюються закони України нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, акти Конституційного Суду України, міжнародні договори України, нормативні акти Національного банку України та міністерств і відомств України (нормативні акти за попередні роки слід шукати в «Зібранні постанов Уряду України»). Офіційним друкованим виданням також є газета «Урядовий кур’єр» у якій оприлюднюються акти Президента України Кабінету Міністрів України найважливіші акти міністерств і відомств України.
Багато центральних органів виконавчої влади мають свої офіційні друковані органи — бюлетені вісники інформаційні збірники тощо, де періодично публікуються акти цих органів.
Крім того різними відомствами систематично видаються збірники нормативних актів певної тематики. Наприклад збірники нормативних актів про працю про податки про приватизацію тощо. Школярам можна порадити звернути увагу на багатотомне видання інституту законодавства Верховної Ради України «Закони України» в якому містяться всі закони нашої держави, починаючи з Декларації про державний суверенітет України.
7. Підстави та порядок припинення
трудового договору.
Реалізація права на працю передбачає встановлення узаконодавстві певного порядку припинення трудових відносин.
Загальні підстави припинення трудового договору викладені у ст. 36 КЗпП України. Ними є:
1) угода сторін;
2) закінчення строку строкового трудового договору, крім випадків коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогупро їх припинення;
3) призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу;
4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу;
5) переведення працівника за його згодою на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду;
6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці;
7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків умовного засудження і відстрочки виконання вироку) до позбавлення волі, виправних робіт не за місцем роботи або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи;
8) підстави, передбачені контрактом.
Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, зокрема у разі вступу до навчального закладу, роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Однак якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання договору, роботодавець, як правило, не може звільнити його за поданою раніше заявою.
Роботодавець, за загальним правилом, із власної ініціативи може розірвати трудовий договір лише у випадках: