Аналізуючи за допомогою цієї концепції державу, К. Маркс та Ф. Енгельс прийшли до хибних висновків про те, що держава – це продукт суспільства на певній сходинці суспільного розвитку, що це визнання того, що суспільство заплуталося в протиріччях з самим собою, розколото на протилежності, звільнитися від яких воно безсиле. Звідси в марксизмі класова боротьба виступає однією з найважливіших закономірностей буття суспільства, розколотого на антагоністичні класи. Ніщо суттєве в соціальному житті такого суспільства не можна пояснити і зрозуміти поза контекстом класової боротьби. Звідси ще один недолік – переоцінка ролі класів.
В значній мірі через класову боротьбу апарат держави стає закладом, який легітимно здійснює ціленаправлене насилля в суспільстві. Виділення та акцентування в природі держави її експлуататорського начала закономірно для марксизму.
В „Маніфесті Комуністичної партії” підкреслено, що отримавши політичне панування пролетаріат буде здійснювати деспотичне втручання в право власності та в буржуазні виробничі відносини. Маркс пише в „Капіталі”: „ Насилля – це повитуха всякого старого суспільства, коли воно чекає на нове. Саме насилля є політичною потенцією”. Енгельс також торкається цього питання, він пише: „.. держава це перехідний інститут, яким доводиться користуватися під час боротьби, революції, щоб шляхом насилля подавити своїх супротивників... поки що пролетаріат ще має потребу в державі, він потребує її не в інтересах свободи, а в інтересах придушення своїх супротивників, а коли можливо вести мову про свободу, тоді держава як така перестане існувати”. Зі слів Енгельса витікає, що держава, яку пролетаріат використовує за для насильницького придушення ворогів робочого класу, не визнає свободу для них. Та чи забезпечує вона (чи може забезпечити) свободу самому пролетаріату? Адже давно і добре відомо незмінне правило: кожного разу, коли під сумнів ставиться та чи інша свобода, ставиться під сумнів і свобода взагалі. І про це писав не хто інший як сам Маркс.
Тепер хочеться розглянути недоліки у вченні про походження держави і права головного послідовника марксизму - В. І. Леніна. Зворотна сторона марксистсько-ленінської трактування сутності держави як класової диктатури – це сприйняття демократії, свободи, права, принципів гуманності, що склалися в досоціалістичну епоху, як малозначущих компонентів суспільно-політичного життя.
Марксистсько-ленінська теорія загалом приводить до висновків, що держава одночасно є самостійною і несамостійною, залежною від економіки і такою, що сама забезпечує засоби і способи виробництва. Водночас держава руйнує господарський процес своїм втручанням за допомогою суто політичних сил. Держава то обґрунтовується економічною необхідністю, то силою зброї, коли сама стає володарем, монополізує армію і бюрократію, відмовляється від будь-якого служіння суспільній солідарності. До того ж, держава є то посередником між класами в їхній взаємній боротьбі, то захисником суспільства від тиранії класу, то вона раптом перетворюється на ворога суспільства. Ленін лише в одному залишився послідовним. Для нього, як і для К. Маркса і Ф. Енгельса, рушійною силою соціальних змін є боротьба, а визначальним фактором, врешті-решт, - влада.
3.Соціально-економічна концепція походження держави в
сучасному світі і в Україні.
3.1 . Матеріалістична концепція походження держави в правовій
думці мислителів України.
В Російській імперії наприкінці XIX – на початкуXX ст.. класова теорія набула неабиякої популярності завдяки вченню Леніна, його численних однодумців, послідовників і опонентів. В Україні, яка знаходилася під владою Росії дана теорія також набула розповсюдження, навіть до Леніна.
В Україні ідеї марксизму популяризували М. Зібер, С. Подолинський, І. Фесенко, П. Тучапський, Леся Українка, Б. Кістяківський, Є.Заславський, М. Туган-Барановський, П. Юркевич, О. Терлецький, М. Павлик, А. Павлик, І. Франко, Ю. Бачинський. Особливе місце серед них займає Юліан Олександрович Бачинський – український громадський і політичний діяч, публіцист і дипломат, який чи не найбільше зробив для укорінення марксистських ідей на українському ґрунті. Народився у Східній Галичині, яка на той час належала до Австро-Угорської імперії. Ю. Бачинський вважається одним із ідеологів австо-марксизму і засновником україно-марксизму.
Історію розвитку суспільства Бачинський поділяв на 3 періоди: додержавний, державний і післядержавний . На першому етапі – етапі первісного комунізму – виникають передумови організації суспільства в державу, якими є: поділ праці, боротьба з природою та боротьба осілих кочових племен між собою. Ці чинники зумовлюють поділ суспільства на класи, антагонізм між ними, а відтак і утворення держави. Використовуючи марксистський детермінізм, державу Ю. Бачинський розглядав як продукт соціально-екрномічного розвитку суспільства, представника інтересів панівних класів.
Марксистсько-ленінське розуміння держави як надбудови над економічними базисом визнавав український публіцист, історик та громадський діяч Михайло Петрович Драгоманов. Водночас він позитивно оцінював теорію еволюції Г. Спенсера, вбачав у ній спосіб різнобічної диференціації і розвитку людського суспільства.
Як організацію забезпечення класового панування розглядав сучасну йому державу відомий економіст і соціолог Михайло Іванович Туган-Барановський. Йдучи за К. Марксом він, з одного боку, вірив, що держава – історичне явище, яке із знищенням класового насилля, із встановленням соціалістичного ладу зникне.
Отже, класова теорія походження держави в значній мірі цікавила й українських мислителів. Позитивним, на мій погляд є те, що на відміну від ще одного прихильника марксизму – Леніна, для них характерним є відсутність занадто радикальних, я б навіть сказала, революційних поглядів на державу і право. Наприклад, Ю. Бачинський не розглядав державу як апарат насилля, в його працях, на думку сучасного дослідника І. І Бегея йдеться про збалансовану та врегульовану громадянську державу[16]. Також Бачинський вважав, що перехід від капіталізму до соціалізму має відбутися еволюційним, а не революційним шляхом. Цієї думки дотримувався і Драгоманов, в поглядах якого поєднувалися соціалістичні та ліберальні ідеї.
3.2. Матеріалістична теорія та сучасність.
На сьогоднішній день соціально-економічна концепція походження держави вже не може претендувати на універсальність. Згідно з уявленням, що базуються на знаннях, отриманих вже в XX столітті, на диференціацію суспільства і становлення соціально-класової структури істотну дію надали чинники, пов'язані з другим видом матеріального виробництва, - з відтворенням самої людини, і, перш за все такий основоположний чинник відтворення, як заборона інцеста (кровозмішення), що не тільки сприяло виживанню і зміцненню роду людини, але і надало багатопланову дію на розвиток суспільних відносин.
По-перше, заборона інцеста була свідомим виходом з тривалого історичного розвитку, що показав, що кровозмішення веде до звироднілості роду, ставить на грань загибелі, що відмова від шлюбних відносин усередині своєї групи може усунути цю згубну небезпеку. По-друге, щоб усвідомлення шкоди кровозмішення перетворилося на його практичне виключення, потрібні були вельми суворі заходи суспільної дії, а скоріше за украй жорстоке припинення відступів, що неминуче зустрічалися спочатку, від це відступів від цієї заборони, що ще недавно не існувала. По-третє, коли йдеться про становлення держави, початкова ознака якої - наявність особливих груп людей, що застосовують від імені суспільства примушення по відношенню до інших членів суспільства, є підстави вважати, що саме ті родові органи, які виконували важливу загальну функцію, - підтримували заборону інцеста як за допомогою насильницького припинення кровозмішення усередині роду, так і шляхом розвитку зв'язків з іноплемінниками в цілях взаємообміну жінками - були, незалежно від наявності або відсутності приватної власності або класів, якнайдавнішими елементами нової державної структури, що народжується.
Конкретне вивчення архаїчних суспільств повинне показати, де і чому державна структура передувала виникненню приватної власності і класової структури, а де розвиток мав протилежну послідовність або поєднував і те, і інше. В усякому разі, дослідження таких відомих етнографів і соціологів, як Марсель Мосс (1872 - 1950 рр.), Клод Леві-Стросс (рід. 1908 р.) та інші, що займалися вивченням стародавнього суспільства, говорять про можливість різних варіантах історичного розвитку. Так Клодом Леві-Строссом було обґрунтовано, як під впливом заборони кровозмішення, тобто із-за потреб розвитку того виду матеріального виробництва, який був пов'язаний з відтворенням самої людини, відбувалася структуралізация суспільства, мінялися відносини в нім, розвивалася культура.
Дослідження етнографів також показують, що в процесі розвитку людських спільнот виникала і посилювалася нерівність, ділення на багатих і бідних. Стаючи стійким, це ділення було не результатом різних трудових зусиль індивідів і прямої експлуатації своїх одноплемінників, а більшою мірою наслідком розподілу праці, неоднаковим положенням в соціальній ієрархії, що поступово складалася, пов'язаним з виконання необхідних для суспільного життя загальних функцій, що вимагали застосування насильства.
Таким чином, тепер же відома не тільки колишня схема виникнення держави, що виводить його з приватної власності, експлуатації і класових антагонізмов, але також і інша, що спирається на необхідність виконання різноманітних суспільно значущих функцій.
Отже, історично держава зароджувалася і формувалася задовго до виникнення класів, та не як наслідок класових, а більш „поліфонічних” суспільних потреб, як результат попиту усього суспільства на свідоме та силове рішення поточних проблем, як відповідь на необхідність свідомо, в тому числі за допомогою засобів примусу, здійснювати певні суспільні функції, без реалізації яких неможливий би був суспільний прогрес.