Досить часто питання про набуття громадянства виникає при вступі у шлюбз іноземцем. У минулому було прийнято, що вступаючи в шлюб з іноземцем,жінка втрачає своє громадянство та набуває громадянства чоловіка. Зараз всебільша кількість держав стає на позицію статевого рівноправ’я і встановлює,що вступ жінки в шлюб сам по собі не впливає на її громадянство. Разом зтим, часто передбачається спрощений порядок набуття громадянства при вступіу шлюб.
Ця практика узгоджується з Конвенцією про громадянство заміжньої жінки1957 р., яка передбачила, що шлюб не впливає на громадянство жінки, таксамо, як і його розірвання. (ст.1). Жінка-іноземка може набути громадянствочоловіка у спрощеному порядку (ст.3).
Деколи законодавство передбачає можливість надання громадянства особам,що знаходяться за кордоном. Така можливість передбачена законом Ізраїлю прогромадянство 1971 р. Але в загальному вважається, що закони пронатуралізацію не діють по відношенню до осіб, які знаходяться на територіїіншої держави.
3. Оптація і трансферт - способи набуття громадянства
Надання почесного громадянства, на відміну від натуралізації,здійснюється за ініціативою компетентних органів держави, а не за проханнямзацікавленої особи. Зазвичай такий вид громадянства надається за особливізаслуги перед державою.
Оптація (вибір громадянства) не завжди виступає в якості способу набуттягромадянства. Наприклад, можливість оптації передбачається в конвенціях проподвійне громадянство. Якщо громадянин якої-небудь держави має одночасно щеіноземне громадянство, то йому може надаватися право оптувати одне із них,відмовившись тим самим від іншого. Громадянства в цьому випадку він ненабуває, оскільки тут оптація спричиняє лише втрату одного з громадянств.
Однак у деяких випадках оптація виступає як самостійний спосіб набуттягромадянства. Таку роль вона відіграла, наприклад, у відповідності зрадянсько-польською угодою про репатріацію від 25 березня 1957 року, заумовами якої репатріанти із СРСР в ПНР з моменту перетинання радянсько-польського державного кордону втрачали громадянство СРСР і отримувалигромадянство ПНР.
До способів набуття громадянства, пов'язаних із територіальними змінами, належать оптація і трансферт.
Оптація — це набуття громадянства на основі його вибору в зв'язку з територіальними змінами. Особи, які мешкають на частині території однієї держави, що переходить під суверенітет іншої держави, отримують право оптації в порядку й у терміни, обумовлені договором між відповідними державами або встановлені державою в односторонньому порядку. Право оптації полягає в праві особи вибрати собі громадянство: або залишити громадянство тієї держави, на території якої вона мешкала раніше, або набути громадянства тієї держави, під суверенітет якої переходить ця територія. У випадку залишення старого громадянства особа повинна в визначений термін покинути територію свого проживання, в разі вибору нового громадянства — вона залишається в місці свого проживання.
Так, 29 червня 1945 року між СРСР і Чехословацькою республікою був укладений договір про Закарпатську Україну. Стаття 2 Протоколу до цього договору містила домовленість сторін про те, що особи української і російської національностей, що мешкають на території Чехословаччини (у Словаччині), мають право оптації (набуття) громадянства СРСР до 1 січня 1946 року. Оптація відбувалася відповідно до законодавства СРСР і ставала дійсною тільки за згодою влади СРСР. Це ж право отримували особи чеської і словацької національностей, що мешкали на території Закарпатської України і бажали зберегти громадянство Чехословаччини. Особи, які отримали право оптації, повинні були протягом 12 місяців переселитися в країну, громадянство якої вони мали намір набути.
Такий же договір був укладений 6 липня 1945 року між урядом СРСР і Польським тимчасовим урядом національної єдності щодо осіб польської і єврейської національностей, що бажали переселитися в Польщу, а також осіб російської, української, білоруської, русинської і литовської національностей, що проживали на території Польщі і бажали переїхати в СРСР.
Слід мати на увазі, що, по-перше, оптація можлива не тільки в груповому (при репатріації), але й в індивідуальному порядку (при одруженні, при ліквідації подвійного або множинного громадянства). По-друге, у всіх перелічених випадках вона здійснюється тільки на основі добровільного вибору громадянства.
Трансферт відрізняється від оптації тим, що тут зміна громадянства настає автоматично. Фактично, це обмін населенням між державами на основі міжнародної угоди. І хоча сучасне міжнародне право не допускає автоматичної зміни громадянства, тобто його набуття або втрати поза волею індивіда, трансферт усе-таки мав місце в кількох випадках як виняток.
Вперше переселення було передбачено конвенцією і протоколом, підписаними 30 січня 1923 року в ході конференції в Лозанні (Швейцарія) із питань Ближнього
Сходу державами Антанти і Туреччиною, після перемоги останньої у війні 1919-1922 років. Лозаннські документи містили положення про примусовий обмін усіх грецьких підданих Туреччини на мусульманськх підданих Греції (за деякими винятками).
Таке ж переселення було передбачено рішенням Берлінської (Потсдамської) конференції керівників держав-переможниць у 1945 році за підсумками Другої світової війни, яким передбачалося переміщення в Німеччину німецького населення або частини його, що залишилось у Польщі, Чехословаччині й Угорщині. Це було мотивовано насамперед тим, що німецьке населення, яке проживало в цих країнах, було приводом для інтервенції німецьких військ (Судетські німці, проблема Данцига і данцизького коридора).
4. Реінтеграція - спосіб набуття (поновлення) громадянства
І, нарешті, ще одним із способів набуття громадянства є реінтеграція,або поновлення громадянства. При певних обставинах приймаються спеціальнізаконодавчі акти про особливий порядок відновлення громадянства. У деякихкраїнах можливість відновлення громадянства передбачена в загальному, а нев спеціальному законодавстві про громадянство. В цьому випадку відновленнягромадянства не виступає як самостійний спосіб набуття громадянства, а єлише спрощеною натуралізацією.
Реінтеграція — це відновлення в громадянстві у випадку його втрати або попереднього виходу з громадянства. У відповідності зі статтею 10 Закону України від 18 січня 2001 року особа, яка після припинення громадянства України не набула іноземного громадянства і подала заяву про поновлення у громадянстві України, реєструється громадянином України незалежно від того, проживає вона постійно в Україні чи за кордоном, за відсутності обставин, передбачених законодавством України.
Особа, яка після припинення громадянства України набула іноземне громадянство, повернулася в Україну на постійне проживання, подала заяву про поновлення у громадянстві України, за відсутності підстав, передбачених законодавством реєструється громадянином України. Особа бере зобов'язання припинити іноземне громадянство і подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до органу, що прийняв документи про поновлення її у громадянстві України, протягом року з моменту поновлення її у громадянстві України. Якщо особа, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від неї причин не може його отримати або їй надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, вона подає декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Особа, яка є громадянином держави, міжнародний договір України з якою дозволяє особі звертатися для набуття громадянства України, за умови, якщо вона доведе, що не є громадянином іншої договірної сторони, може подати заяву про поновлення у громадянстві України лише після припинення іноземного громадянства.
Зобов'язання припинити іноземне громадянство не вимагається від громадян держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави або міжнародні договори України з якими передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України, а також від осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, та осіб без громадянства.
Датою набуття громадянства України у вказаних випадках є дата реєстрації набуття особою громадянства України. Реінтеграція звичайно носить індивідуальний характер, на відміну від репатріації, що характеризується груповою, колективною ознакою.
Таким чином, репатріація — це відновлення громадянства шляхом повернення в країну свого громадянства (постійного проживання або походження) певної групи осіб, які опинилися в силу різних обставин на території інших держав. Це найбільше стосується біженців, звільнених військовополонених, т.зв. переміщених осіб. Особливістю репатріації є і те, що вона є переселенням із правом добровільного вибору громадянства.
Репатріація здійснюється як на договірній основі (наприклад, репатріація військовополонених передбачена Женевськими конвенціями про захист жертв війни 1949 року), так і на позадоговірній основі, але за умови існування відповідних законів у заінтересованій державі або державах.
Проблема повернення на батьківщину була актуальною після закінчення Другої світової війни, коли з Німеччини і країн деяких її союзників поверталися на батьківщину сотні тисяч військовополонених, примусово викрадених на роботи цивільних осіб і т.п. При цьому, як відомо, частина з них відмовлялася повертатися у свої країни, брала громадянство або на інших умовах селилася в державах Європи, Північної або Південної Америки, в Австралії. В даний час актуалізація проблеми репатріації стала наслідком розпаду СРСР, погіршення економічного добробуту в нових державах — республіках колишнього Союзу (репатріація німців у ФРН, євреїв в Ізраїль і т.д.)