Природно, що це і є чи не найбільшим каменем спотикання: якщо це не адвокатське об’єднання, то на підставі чого Палаті прописується термін «професійна», адже ця категорія характеризує лише тих, хто разом працює за однією професією? Виходить, що не будучи, фактично, адвокатським об’єднанням, а конгломератом всіх адвокатів, Палата зовні носитиме характер такого об’єднання.
Звичайно, що обов’язкове членство в Палаті практично зводить нанівець фундамент, на якому адвокатура виросла - добровільність її об’єднання. Якщо членство стає примусовим, дуже актуальним є те, для чого необхідна така обов’язковість, чи не можна обійтися без неї? Справді, чи не можна створити орган, який би формували адвокати, який би представляв їхні інтереси, але при цьому адвокати не були б загнані до цієї структури?
Чому обов’язкове саме індивідуальне членство? На ньому базується низка моментів: фінансове забезпечення Палати, обов’язковість для її членів прийнятих палатою рішень, формування особливої касти в адвокатурі - проблему членства спірною, оскільки будь-які фінансові відрахування до фондів різного роду професійних об’єднань можливі виключно на добровільній основі. Тим більше що автори проектів змін до Закону “Про адвокатуру” пропонують навіть позбавляти свідоцтв на право займатися адвокатською діяльністю, якщо член Палати не сплачує внесків. Зрозуміло, що при добровільному членстві цей момент має братися до уваги, особа має підтримувати корпорацію, яку вибрала, свідомо. Щодо обов’язковості прийнятих Палатою рішень, то будь-які рішення цього органу, які стосуються адвокатської діяльності, можуть носити виключно рекомендаційний характер. Обов’язковими для всіх адвокатів можуть бути лише рішення з’їзду адвокатів, тому в законі слід визначити його статус як органу адвокатського самоврядування, рішення якого мають дійсно виконуватись усіма адвокатами.
Таких рішень не повинно бути багато, але вони мають бути необхідними для адвокатури. З’їзд адвокатів, найвищий орган адвокатського самоврядування, передбачений Законом України “Про Вищу раду юстиції” для обрання трьох членів Вищої ради юстиції від адвокатів України. Однак ні в цьому Законі, ні в Законі “Про адвокатуру” не визначено основного - хто має скликати з’їзд адвокатів, і така невизначеність сприяє знеціненню демократичних засад в адвокатському середовищі.
З’їзд адвокатів має визначати концепцію розвитку адвокатури України на певний етап, схвалювати основні акти її корпоративного устрою і, нарешті, формувати представницький орган, який представляв би адвокатуру у період між з’їздами адвокатів. Однак цей орган не повинен здійснювати «управління адвокатурою», а виключно її представництво. Це може бути Національна палата, Національна Рада адвокатів чи Рада адвокатських об’єднань. Маючи сформований вищим органом адвокатського самоврядування представницький орган, адвокатура і зможе через нього реалізовувати ідеї, які становлять сутність її призначення у суспільстві; забезпечувати через нього захист інтересів як окремих адвокатів, так і адвокатури в цілому на всіх рівнях соціальної ієрархії.
Як орган управління, як її репрезентують автори законопроекту, як для суспільства, так і для адвокатури, Всеукраїнська палата адвокатів є зайвою. Адвокатура не виконує функцій, які можна було б схематизувати і забезпечувати їх реалізацію, тому найменше потребує, щоб нею управляли, адміністрували її діяльність. В Україні, як свідчить аналіз, сформувався своєрідний управлінський корпус в адвокатурі, який, переважно, і домагається створення Всеукраїнської палати адвокатів, яка замислена в першу чергу, як орган управління адвокатурою. Для створення такого управлінського органу роздувається питання про приреченість української адвокатури, яка може «вижити» лише тоді, коли буде створено Всеукраїнську палату адвокатів, яку під свій контроль і намагаються взяти ті ж ідеологи «обов’язкового» членства.
Як видно, найпершою і найгострішою проблемою майбутньої організації є проблема членства у ній. Якщо воно мислиться як обов’язкове, то це порушуватиме сутність адвокатури, корпоративність і незалежність носіїв її професійних інтересів - адвокатів.
Всеукраїнська палата адвокатів, як виходить із пропонованої редакції Закону України “Про адвокатуру”, має виконувати функції адвокатського об’єднання, зокрема, займатись наданням безоплатної правової допомоги, забезпечувати захист за призначенням. Якщо Палата виконуватиме функції адвокатського об’єднання, то це має бути винятково добровільна організація, а не примусова.
Наступне спірне питання, яке є надзвичайно принциповим - це компетенція палати, її призначення у державі. Для чого пропонується палата? Нібито для представництва адвокатури, забезпечення злагодженого, високопрофесійного функціонування адвокатури, ефективного і кваліфікованого виконання адвокатами конституційних завдань.
Саме така, на перший погляд, приваблива мета її створення і є дуже небезпечною.
Дійсно, на сьогодні в Україні немає інституції, яка б «представляла» адвокатуру України. Чи потрібен такий «функціонер»? Звичайно, потрібен. Але він має лише представляти узгоджені інтереси українських адвокатів. Парадокс полягає у тому, що Всеукраїнська палата адвокатів має «забезпечити високопрофесійне функціонування, ефективне і кваліфіковане виконання адвокатами конституційних завдань». Під ці, зовні красиві, а по суті дуже небезпечні формули, в майбутньому можуть вкласти будь-який зміст і кожного, хто «крокує не в ногу», приставити до однієї шеренги, яка йде «злагоджено». Адвокатура якраз цікава не тими, хто «йде в ногу», а бунтівниками, які змушують не відставати інші когорти. Палата може за мандатом адвокатів представляти інтереси адвокатури, але вона не повинна бути органом, який уповноважений «забезпечити злагоджене і високопрофесійне функціонування». Тоді ця Палата вже перестає бути представником адвокатських лав, а стає воістину адвокатським міністерством. Ідеї, закладені у вказаному законопроекті депутатів, є засадами створення управлінського органу в адвокатурі з усіма задатками диктаторського насичення.
Це випливає із тих повноважень, якими, за задумом авторів законопроекту, пропонується наділити Всеукраїнську палату адвокатів: вона «забезпечує виконання правил адвокатської етики (можна передбачити, що це буде); видає обов’язкові для виконання всіма адвокатами акти, в т.ч. з питань здійснення адвокатської діяльності». Що ж тоді залишається від адвокатури, її незалежності і незалежності адвоката, якщо він мусить виконувати акти Палати, які стосуються «здійснення адвокатської діяльності»?
За красивими, на перший погляд, словами, криється вкрай небезпечна тенденція реалізувати давні мрії про підпорядкування адвокатури нібито самими ж адвокатами створеній організації. Насправді ж - прообраз органу державного управління з безмежними повноваженнями.
Стаття 59 Конституції України гарантувала право кожного на правову допомогу та передбачила, що для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
Серед основних проблем адвокатури, що потребують негайного вирішення, слід виділити такі:
- відсутність незалежної самоврядної професійної адвокатури, що перешкоджає розвитку адвокатури в Україні;
- поступове законодавче звуження обсягу професійних прав адвокатів та відсутність реальних гарантій адвокатської діяльності;
- несприятлива система оподаткування і як наслідок - існування паралельно з адвокатурою підприємницької юридичної діяльності;
- непрозорий та необ’єктивний механізм набуття права на зайняття адвокатською діяльністю і , як результат, допуск до адвокатури осіб, які не мають належної професійної підготовки та відповідних моральних якостей;
- недосконалий механізм призначення адвоката захисником у кримінальному процесі та мізерна оплата його допомоги з державного бюджету України;
- відсутність джерела достовірної інформації про чисельність та персональний склад осіб, які здійснюють адвокатську діяльність;
- відсутність механізму підвищення кваліфікації адвокатів.
Всі наведені проблеми, що унеможливлюють повноцінну діяльність адвокатури, вирішуються прийняттям нового закону, що сприятиме формуванню і розвитку адвокатури як спеціально уповноваженого недержавного правозахисного інституту, який є складовою частиною громадянського суспільства.
Новий закон дозволить:
- забезпечити реалізацію конституційного права громадян на якісну та доступну правову допомогу;
- належним чином закріпити місце і роль адвокатури у правовій системі України;
- забезпечити механізм реалізації професійних прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності;
- встановити достойну винагороду адвокатів за виконання обов’язків захисника за призначенням;
- відновити престижу адвокатської професії у суспільстві.