ПЛАН
1. Історія економічної думки в Україні – порівняльна характеристика 80-х іт 90-х років.
2. Три напрями інтеграції
2.1 Перший — інтенсивне творче осмислення матеріалу, накопиченого світовою наукою.
2.2 Другий — критичне осмислення проблем минулого розвитку економіки й
економічних наук.
2.3 Третій — оригінальні дослідження складних проблем сучасного переходу від централізовано-планової економіки до ринкової.
3. Наукова революція. Специфіка наукової революції в галузі історії економічної думки.
4. Нова парадигма освоюється у принципово відмінних від минулого умовах.
5. Специфіка наукової революції в галузі історії економічної думки.
6. Зв’язок між історією економічної думки і сучасною системною
трансформацією.
Ситуація у галузі дослідження та викладання історико-економічних наук
(економічної історії, історії економічної думки, історії галузевих
економік тощо) в Україні (як і в інших пострадянських республіках)
наприкінці 90-х років докорінно відрізняється від тієї, в якій доводилось
працювати українським радянським історикам-економістам кінця 80-х років.
“Перестройка” відкрила можливості для виявлення і констатації кризового
стану історико-економічних наук у колишньому СРСР і на рівні досліджень, і
на рівні навчальних дисциплін, які дедалі більше відставали від світових
досягнень. У зв’язку з цим критикувалися серйозні недоліки в галузі
історико-економічних наук, хоч критичний аналіз незадовільного стану не
розкривав його глибинних причин. Вихід з кризи вбачався в перебудові
марксистсько-ленінського економічного вчення, теорії та практики
соціалізму, тим часом історія економічних вчень як навчальна дисципліна
перебувала у жалюгідному стані. Пізніше проф. Є. М. Майбурд (Росія)
охарактеризував цей стан таким чином: ”Справедливо заслуживши у
студентському середовищі славу одного з найнудніших занять, історія
економічної думки перебувала на задвірках економічних наук замизкана і
недорікувата, що пильно охоронялася від свіжих підходів псевдовченими”[1].
Треба лише додати, що абсолютна більшість навіть студентів-економістів
були взагалі позбавлені можливості вивчати таку дисципліну.
Протягом 90-х років у сфері дослідження та викладання історико-економічних
дисциплін відбулися помітні позитивні зрушення, викликані, безперечно,
докорінним зламом в історичній долі України, суспільно-економічних
відносинах, у вітчизняній системі вищої освіти. Вони невіддільні від
процесів системної трансформації ринкового типу, що здійснюються нині в
країні, від загального розвитку української економічної науки.
Найпримітнішою рисою цього розвитку на зламі двох тисячоліть є подолання
автаркічної замкнутості, інтенсивна інтеграція вітчизняної науки у світову
для спільного наукового прогресу. Тим самим поступово має бути подолана
(хоч і не без проблем) багаторічна свідома ізоляція української
економічної науки, насильно нав’язана їй командно-адміністративною
системою. Водночас — це відродження основних традицій, закладених в
українській економічній науці у минулому столітті.
Нинішній процес інтеграції, на нашу думку, відбувається за трьома
основними напрямами.
Перший — інтенсивне творче осмислення й переосмислення, освоєння
вітчизняними вченими матеріалу, накопиченого світовою наукою, доведення
його на належному рівні через навчальні курси до майбутніх спеціалістів.
Свідченням цього є потік перекладної літератури, насамперед найвідоміших
на Заході підручників та навчальних посібників, стажування, навчання
викладачів та студентів на різних курсах, семінарах тощо за кордоном.
Другий — критичне осмислення проблем минулого розвитку економіки й
економічних наук, своєрідна інвентаризація здобутків, прорахунків та ін.
Наприклад, потребує критичного аналізу викладені у вітчизняній літературі
концепції та практика проведення чисельних економічних реформ упродовж
20—80-х років у колишньому СРСР.
Третій — оригінальні дослідження складних проблем системної трансформації,
тобто сучасного переходу від централізовано-планової економіки до
ринкової, осмислення нової ролі науки.
Зрозуміло, всі три напрями переплітаються і взаємодіють, у межах кожного з
них здійснюються дослідження на новій парадигмі (парадигмах) світової
економічної науки.
У галузі історії економічної думки процес інтеграції української
економічної науки у світову відбувається специфічно і складно. Віднайти
можливі засоби творчого вирішення цих труднощів — важливе і актуальне
завдання.
Наукова революція. Стан загальної економічної теорії та
історико-економічних наук, що склався в Україні з початку 90-х років, на
наш погляд, можна охарактеризувати, як наукову революцію. Дійсно, визріли
і вступили у взаємодію всі ключові елементи моделі розвитку науки, що були
розроблені і досліджені відомим американським вченим Т. Куном: парадигма,
наукове товариство, нормальна наука, криза, екстраординарне дослідження,
традиція, наукова революція та ін. Коротко суть ситуації і вихід з неї
виявилися такими. Панівна марксистська парадигма опинилася у глибокій
кризі. Методи, що були прийняті в теорії, не могли вирішити поставлені
парадигмою основні завдання, а сама теорія не відповідала новим реаліям,
не давала відповіді на актуальні питання. Вихід з кризи відбувається
шляхом наукової революції, сутність якої полягає у заміні попередньої
парадигми новою. На прикладі економічної науки підтвердилися положення
моделі Т. Куна про те, що “будь-яка криза розпочинається з сумніву щодо
парадигми”, що “нова теорія з’являється як безпосередня реакція на кризу”
[2].
Специфіка наукової революції в галузі історії економічної думки у
постсоціалістичних країнах, і в Україні також, полягає насамперед у
відмові від марксистської моделі розвитку економічної науки як від
неспроможної. Всім відомі ключові поняття марксизму: класовий, партійний
підхід до економічної теорії та оцінки економічних вчень; поділ науки за
класовою ознакою (буржуазна, дрібнобуржуазна, пролетарська); загострення
ідеологічної форми класової боротьби; поділ розвитку науки відповідно до
так званого критерію проникнення дослідника у глибину явищ та процесів
(“класична” — в цілому наукова і “вульгарна” — ненаукова, апологетична);
“перманентна криза” “вульгарної” економічної теорії; формаційний підхід до
аналізу суспільно-економічних процесів; основоположні теорії — трудової
вартості, додаткової вартості, нагромадження капіталу та ін. Специфічно
трактувався і предмет історії економічної думки, специфічним був і базовий
категоріальний інструментарій за повної безапеляційності нормативних
суджень. Йдеться також про відкидання “марксистсько”- і
“соціалізмоцентристської” структуризації економічних вчень та відповідного
характеру дослідження й викладання матеріалу в курсі історії економічних
вчень.
Та чи обмежується наукова революція лише відмовою від корінних положень
парадигми ортодоксального марксизму? Ствердна відповідь свідчила б
фактично про “антимарксистську революцію”, яка справді має місце, з
урахуванням переходу на нові парадигми. Проте цей перехід доповнюється
новими важливими процесами.
Нова парадигма освоюється у принципово відмінних від минулого умовах:
духовної свободи, творчості, концептуального плюралізму, вільних дискусій,
неупередженого пошуку істини тощо. Цитати основоположників марксизму,
рішення партійних лідерів і з’їздів, монолітність поглядів (вимушена,
штучна), згода більшості тощо перестали діяти як критерій істини або
істина в останній інстанції. Значно активізувалось вивчення історії
економічної думки України. З початку 90-х років вийшло у світ близько двох
десятків монографій з цієї проблематики, які заповнили деякі “білі плями”
у вітчизняній економічній науці, підняли нові актуальні теми.
Згідно з моделлю розвитку науки Т. Куна зміна парадигми в результаті
наукової революції не обов’язково означає цілковиту відмову від попередніх
знань. Положення старої парадигми можуть слугувати новій як “частковий
випадок” загальніших поглядів. З огляду на це важливим є використання в
ході освоєння нової парадигми дійсно цінних елементів марксового підходу:
діалектичного та історичного методів дослідження, врахування суперечностей
соціально-економічного розвитку, допущення моментів дискретності в
розвитку науки, врахування досягнень загальнолюдської й національної
культури та ін. Парадигми, альтернативні марксовій, не виключають всіх цих
елементів за умови “зняття” з них класових, ідеологічних та інших
шкідливих нашарувань.
Безперечно, марксизм як напрям (течія) світової економічної думки
залишається об’єктом вивчення в курсі історії економічних вчень, хоч це
вивчення й оцінка його історичного місця в економічній науці принципово
змінюється. Нового осмислення та оцінок вимагає також розкол (наприкінці
ХІХ ст.) марксизму на два табори: ортодоксальний марксизм і ревізіонізм
(критичний марксизм), боротьба між ними, її наслідки, вплив на сучасність.
Отже, наукова революція в економічній науці на теренах України відбулась.
ЇЇ не можуть відмінити чи спростувати ніякі недоліки в економічній теорії
та історії економічної думки, у викладанні цих наукових дисциплін, помилки
у здійсненні радикальних економічних перетворень чи ще якісь внутрішні або
зовнішні обставини. На відміну від загальної економічної теорії, де