Курсовая по экологии (стр. 3 из 10)
Таким чином, екологічне право — це комплексна галузь права, яка об'єднує правові норми, що регулюють різноманітні відносини в сфері охорони навколишнього природного середовища. Екологічне право існує і реалізується у тісному взаємозв'язку з іншими галузями права.
Не можна також не погодиться з Андрейцевим В.І., який визначає еологічне право таким чином:Поняття екологічного права
інтегрована правова спільність (комплексна галузь права), яка об'єднує сукупність еколого-правових норм, що регулюють екологічні відносини з метою ефективного використання, відтворення, охорони природних ресурсів, забезпечення якості навколишнього природного середовища, гарантування екологічної безпеки, реалізації захисту екологічних прав.
Ознаки норм екологічного права
1. Сукупність еколого-правових норм, які утворюють інтегровану правову спільність або комплексну галузь права
2. Правові норми, що регулюють або забезпечують реалізацію прав суб'єктів екологічних правовідносин
3. Правові норми, що виконують екологічну функцію або забезпечують реалізацію зовнішньої і внутрішньої функції держави
4. Еколого-правові норми утворюють три блоки (групи) нормативно-правового регулювання і забезпечення:
а) природноресурсові норми екологічної безпекиб) природоохоронні(середовищеохоронні)
в) антропоохоронні }
5. Еколого-правові норми складають юридичну базу природноресурсового, природоохоронного (права навколишнього природного середовища) права і комплексного міжгалузевого інституту правової екології людини (правової охорони життя і здоров'я людини від небезпечного навколишнього середовища, або екологічної безпеки громадян (антропоохоронного) права.
Особливостями кодифікаційних процесів в галузі екологічного права на думку Костицького В. є:
1. Прагнення зробити нові акти законами прямої дії. (Однак ні юридична наука, ні правотворча практика та законодавча техніка ще не готові до цього. В законотворчій роботі юридична наука спирається на досягнення інших галузей науки, які теж не завжди спроможні дати відповідь на запитання, які виникають у правотворенні. Це не означає неспроможності науки. Розроблення законопроектів виявляє ряд нових проблем, які потребують спеціальних наукових досліджень. Так, при підготовці проекту Закону України про охорону навколишнього природного середовища (прийнятого 25 червня 1991 р.) одним із найбільш принципових питань було правове регулювання використання атмосферного повітря для промислових потреб. Україна є учасником ряду міжнародних конвенцій, зокрема, про охорону озонового шару та запобігання впливу на потепління клімату. Найбільшими споживачами кисню залишаються теплові електростанції. Одночасно енергетика, зокрема теплова, яка є одним із найбільших забруднювачів атмосферного повітря, постачає більше 27% енергії України. В умовах загострення енергетичної проблеми в Україні потрібно вимагати про запровадження жорстких заходів впливу на підприємства енергетики і про стягнення з них плати за використання повітря для промислових потреб, тим більше при збитковості цієї галузі економіки.
До новацій цього Закону слід віднести нову його структуру, яка відповідає новому змісту і завданням закону. Найважливіше з них — створення правових умов для боротьби із забрудненням довкілля не «на заводській трубі», тобто для боротьби не з наслідками, а з причинами високого техногенного впливу промисловості на навколишнє природне середовище, починаючи від технологічних процесів. Йдеться про систему екологічних нормативів і стандартів. Це підтверджує вже перелік системи екологічних нормативів. Окрім нормативів екологічної безпеки, нормативів гранично допустимих видів забруднюючих атмосферне повітря стаціонарними джерелами та нормативів викидів забруднюючих речовин пересувними джерелами, визначаються нормативи утворення забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря при експлуатації технологічного та іншого обладнання, споруд і об'єктів, нормативи використання атмосферного повітря для виробничих потреб.
Ряд наукомістких проблем вченим та практикам довелося вирішувати при підготовці законопроектів про охорону та раціональне використання рослинного і тваринного світу. Найважливіші з них — питання про об”єкт правового регулювання, взаємоузгодження права власності на земельну ділянку та права загального і спеціального використання ресурсів рослинного і тваринного світу.
aПравовій охороні, зокрема, підлягатимуть усі дикі тварини (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, а також молюски, комахи та ін.) в усій їх видовій і популяційній різноманітності та на всіх стадіях розвитку, які перебувают» у стані природної волі, а також їх частини і залишки, продукти життєдіяльності й житло (нори, хатки, гнізда та ін.), шляхи міграції, середовище перебування тварин у цілому.
В Законі визначається порядок надання об'єктів тваринного світу в користування, права, обов'язки і гарантії користувачів та підстави припинення права користувачів тваринним світом, а також види використання об'єктів тваринного світу. Найважливішими названі використання тварин у наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях; використання корисних властивостей життєдіяльності тварин — ґрунтоутворювачів, природних санітарів середовища, запилювачів рослин тощо; використання тварин з метою одержання продуктів їх життєдіяльності; добування диких тварин з метою утримання і розведення в неволі чи в напіввільних умовах для комерційних й інших цілей. На відміну від попереднього закону (1981 р.) знижена пріоритетність з врахуванням екологічних вимог таких видів користування тваринним світом, як мисливство, рибальство, включаючи видобування водних безхребетних та морських ссавців;
добування тварин, які не належать до об'єктів мисливства і рибальства. Серед заходів охорони тваринного світу визначаються як традиційні (створення заповідників, заказників, встановлення особливого режиму охорони видів тварин, занесених до Червоної книги України), так і нові (розведення в неволі рідкісних і таких, що є під загрозою знищення, видів тварин, створення «банків» для збереження генетичного матеріалу цих тварин; врахування питань охорони тваринного світу при встановленні екологічних нормативів; встановлення науково обгрунтованих лімітів та нормативів використання об'єктів тваринного світу; регулювання торгівлі об'єктами тваринного світу; охорона тваринного світу від шкідливого впливу продуктів біотехнології.
В Земельному кодексі України зберігся старий поділ на землі сільськогосподарського призначення; населених пунктів; промисловості; транспорту, зв'язку, оборони природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;
лісового, водного фонду та земельного запасу. Земельний кодекс України встановив порядок надання землі у користування й передачі у власність, визначив права і обов'язки землекористувачів і землевласників, гарантії і захист їх прав. Цей законодавчий акт — явище в правотворчій роботі, однак потребує окремого аналізу з врахуванням ряду дискусійних питань.
2. Формування екологічного законодавства — це не тільки створення нових законів. Це тривалий процес кодифікації. Для створення основи системи екологічного права України потрібно розробити і прийняти ще ряд законів, указів Президента України і нормативних актів Кабінету Міністрів України. Разом з тим кожний законодавчий акт передбачає розроблення і прийняття ряду положень, правил, інструкцій, які забезпечать його повну реалізацію. Тільки після завершення цієї роботи можна приступати до наступного етапу кодифікації — розроблення законів прямої дії шляхом інтеграції вимог закону та розроблених на його виконання нормативних актів. Чи можна підготувати закони прямої дії відразу ж? Звичайно, можна, але тоді процес створення системи екологічного права затягнеться на десятиліття. В США для підготовки одного закону в галузі охорони і використання природних ресурсів витрачується 1,5—2 роки. Шляхом залучення різних груп фахівців цей процес можна прискорити, якщо розробляється більш загальний закон однією групою, а нормативні акти до нього — іншими. Та й «пропускна можливість» Верховної Ради України не дозволить створити у короткі терміни систему екологічних законів прямої дії. Але я не вважаю доцільним створення законів прямої дії, так як загальний декларативний принцип “ право на здорове довкілля” та деякі інші, найбільш загальні, передбачені Конституцієй України, і є нормами прямої дії.
3. Крім того, визначений шлях дозволить на другому етапі кодифікації екологічного права — на етапі інтеграції законодавчих та нормативних актів — значно скоротити кількість джерел екологічного права, що сприятиме підвищенню ефективності його застосування. Видається, що вся система екологічного права України тоді складатиме приблизно 200 законодавчих і нормативних актів..
Одним з можливих варіантів кодифікації екологічного законодавства може бути створення на другому етапі кодифікаційної роботи екологічного кодексу як основи екологічного права. Такий екологічний кодекс міг би в загальній частині містити завдання законодавства на предмет правового регулювання, об'єкти та принципи правової охорони навколишнього природного середовища, правове регулювання власності та ін., а в спеціальній — правовий режим охорони й використання природних ресурсів. Очевидно, не слід боятися обсягу цього законодавчого екологічного акта. Такий Кодекс був би вигідним і зручним для використання у сфері застосування еколого-правових відносин,вважає Костицькій В, з яким у цьому питанні я цілком згодна тому що як студент зіткнулася з проблемою вивчення та узагальнення норм права внаслідок їх великої кількості та несистематизованості.