На даний момент маємо масове поширення екологічного та еколого-правового нігілізму. Керівники підприємств, установ і організацій та громадяни або не знають еколого-правового законодавства, або ж свідомо ігнорують його. Раніше «на догоду» плану, тепер — «в інтересах порятунку народу України від економічної катастрофи». Часто можна почути, що краще бути отруєним і ситим, ніж голодним у чистому навколишньому природному середовищі. Найбільше вражає, що сім'ї, діти, онуки керівників підприємств осіб, які можуть впливати на екологічну ситуацію — проживають частіше в зоні впливу цих підприємств — забруднювачів довкілля. Навіть така ситуація не є вирішальним чинником у прийнятті управлінських рішень, які часто ігнорують екологічні вимоги.
У зв'язку з цим паралельно з підготовкою нагально потрібних законопроектів про державний екологічний контроль, про статус зон надзвичайних екологічних ситуацій необхідним є розроблення проекту Закону України про екологічну освіту і виховання. В основу його має бути покладено принципи комплексності та безперервності екологічної освіти й виховання підростаючого покоління, починаючи з дитячих дошкільних закладів і школи. Екологічне виховання дітей — один з обов'язків батьків.*
Ці ж принципи має бути закладено в систему підготовки фахівців (як у системі професійної освіти, так і у системі вузівського навчання), а також наукових і науково-педагогічних працівників і всіх видів підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів. *Кожний випускник навчального закладу повинен мати мінімум екологічних знань як обов'язкову умову (і для навчального закладу, і для майбутнього фахівця) одержання диплому чи іншого документа про здобуту освіту чи фах. Підприємства, установи і організації зобов'язані виділяти кошти на екологічну освіту та виховання їхніх працівників, проводити екологічну атестацію кадрів. Наявність знань і вміння приймати екологічно виважені і обгрунтовані рішення мають виступати умовою допуску до роботи. У зв'язку з цим і можливо доцільно розробити Збірник кваліфікаційних екологічних вимог для всіх професій і спеціальностей, який використовувався б на випускних іспитах, при прийнятті на роботу та атестації кадрів- вважає Андрейцев В. І.
Таким чином, можна створити систему екологічного права, яка забезпечила б врегулювання суспільних відносин у галузі охорони довкілля та формування особи, готової до добровільного додержання законодавства.
Екологічне право та екологічне законодавство
Неможливо уявити собі людство поза природою, земними умовами його існування. Життя людини тісно вплітається в систему взаємозв'язків явищ природи, що створюють основу людського буття. Навіть незначні зміни природних умов (температури, вологості, атмосферного тиску, хімічного складу повітря, води тощо) впливають на людину.
*Руйнування навколишнього природного середовища викликало відповідну реакцію суспільства. Фахівці наводяться такі аргументи: 1) якщо охорону природи тлумачити в традиційному смислі, тобто визнавати, що ця охорона визначається людьми для людей, то постає небезпека, що вона буде пов'язана з їх господарськими інтересами, від чого навколишнє природне середовище лише постраждає; 2) антропоцентризм призведе до того, що будуть враховані інтереси лише нинішнього покоління, в жертву якому приноситимуться інтереси прийдешніх поколінь.
У спеціальній літературі небезпідставно система законодавства визначається єдністю об'єктивного і суб'єктивного. Об'єктивне — це суспільні відносини, які регулюються юридичними законами, а суб'єктивне — методи регулювання: імперативний, диспозитивний тощо. Оскільки природа має надзвичайну соціальну цінність, її захист повинен здійснюватись переважно імперативним методом, якому притаманний найбільш високий потенціал дієвості. Певну роль у захисті природи відіграє мета, яку переслідує юридичне законодавство екологічного змісту (дозволити, обмежити, заборонити відповідно до потреб природи).
Величезне значення має проблема співвідношення між системою екологічного права (в нашому розумінні права природи) і системою екологічного законодавства. Екологічне право — це відображення прав природи, яких вона не може бути позбавлена під будь-яким приводом. Це її життєве право, від якого залежить і добробут людей. Екологічним законодавством треба вважати сукупність правил, вироблених і прийнятих з додержанням належної процедури відповідними компетентними органами. Екологічне право в основному дістає вияв в екологічному законодавстві. Однак воно може відображатись і в різних формах суспільної свідомості: в екологічних звичаях, моралі, соціальних уявленнях про природні об'єкти як про естетичні цінності тощо.
Якщо система екологічного законодавства — це категорія юридична, то система екологічного права — необхідна умова збереження і здорового розвитку природи, тобто це система належного буття останньої, категорія цілком природна. Проблема співвідношення між екологічним законодавством і екологічним правом повинна завжди вирішуватись на науковій основі. Йдеться про взаємодію різних галузей наукового знання — гуманітарного і природничого.
Система екологічного права визначається системою об'єктів природи, розвитком суспільства і рівнем, навантаження на системи природи, а система екологічного законодавства — розвитком юридичної думки в її співвідношенні з розвитком суспільства. Остання система свідомо створюється людьми. Системи екологічного права і екологічного законодавства перебувають у постійному русі, зазнають змін, оскільки розвиток суспільства призводить до зростання антропогенного навантаження на природу в цілому й на окремі природні об'єкти.
Система екологічного законодавства має більш-менш стабільний характер. Це пояснюється тим, що у співвідношенні з екологічним правом, яке треба розглядати як деякий зміст, екологічне законодавство є формою, що завжди консервативна. Ось чому за темпами руху вона відстає від руху екологічного права. Якщо новація в екологічному праві під впливом зрощування антропогенного навантаження на довкілля, техногенних катаклізмів тощо може привести до більш-менш значної перебудови всієї екологічної політики, то новація в екологічному законодавстві до його внутрішньої перебудови не приводить. Нові екологічні закони включаються в систему законодавства, яка вже, як правило, склалася. Це не веде до системних змін.
Основоположним елементом системи екологічного права треба вважати її природний зміст. Таким елементом в системі екологічного законодавства є юридична норма. Ми виходимо з того, що системою екологічного законодавства необхідно вважати цілісність, яка складається з окремих законодавчих актів, що перебувають між собою у взаємодії. Як правило, екологічний закон діє не сам по- собі, а у взаємовідносинах і на підставі інших законів, причому не лише екологічного змісту.
Первісним елементом екологічного законодавства треба вважати його норму. Вона відіграє базову роль в системі цього законодавства, оскільки перебуває у найбільш нижчому, фундаментальному рівні системи. Якщо підійти до екологічного законодавства під кутом зору його застосування, то з'ясується, що ареал його дії значно перевищує ареал дії багатьох інших галузей законодавства.
Екологічні акти юридичного значення мають різну юридичну силу залежно від того, яким державним органом вони прийняті чи затверджені. Юридична сила екологічних актів обумовлюється тим, який природний об'єкт береться державою під охорону, тобто сила юридичного захисту цього об'єкта залежить від його екологічної цінності, поширеності чи, навпаки, помітного зникнення, наслідком чого є занесення того або іншого об'єкта до Червоної книги. Проте системний аналіз сучасного екологічного законодавства дає підстави для висновку, що юридична сила захисту природних об'єктів залежить від місця цих об'єктів в системі навколишнього природного середовища та їх стану.
1. Система екологічного законодавства України в основному повинна відповідати системі екологічного права. Право того чи іншого об'єкта природи визначається його місцем в ній. Від системи природи залежать система екологічного права, а отже, і система екологічного законодавства.
Важливою структурною ланкою екологічного законодавства треба вважати нормативні акти екологічного змісту, що приймаються місцевими органами державної влади і управління. Вони більш безпосередньо відображають екологічні ситуації взагалі і стан конкретних екологічних об'єктів.
Необхідно також враховувати, що екологічне законодавство, як і будь-яке інше, являє собою ієрархічну структуру, де нормативні акти нижчого рівня повинні відповідати за своїм змістом нормативним актам вищого рівня. Останні відповідають більш узагальненим, таким, що охоплюють більшу територію, екологічним потребам.
Екологічне законодавство не варто вважати галуззю законодавства. Право природи поширюється на неосяжну різноманітність об'єктів, що вимагає різних форм і методів їх захисту. Це не може бути обмежене потенціалом якоїсь однієї галузі законодавства. Якщо галузь екологічного права — це те, що реально існує, то наявність галузі екологічного законодавства викликає заперечення, вважають Плотникова О. та Чаусова Л. Їх думка, на мій погляд, є більш філософською, ніж правовою, але право теж соціальна категорія, і тому з ними неможливо не погодитись.