Вступ
Насьогодні дуже важливим курсом серед інших юридичних дісціплін є екологічне право. Чому саме цей предмет вивчають майбутні юристи? Чи є в цьому доцільність ? Перед тим, як обгрунтувати цікавість та важливість вибраної теми, я хочу процитувати Андрейцева В.І. з яким повністю згодна:
“Підвищений інтерес до еколого-правової освіти зумовлений необхідністю:
1) ефективного застосування природоохоронного законодавства з метою забезпечення екологічних прав громадян;
2) об'єктивного осмислення ролі та місця законодавчих і підзаконних актів, кількість яких постійно зростає, у системі права; регулювання екологічних правовідносин;
3) творчого обгрунтування низки нових законодавчих положень, концептуальних підходів до врегулювання екологічних правовідносин; проведення їх наукової класифікації за галузевими, функціональними, інституційиими ознаками;
4) своєчасної систематизації та відтворення новаціиних процесів у підручниках та інших навчально-методичних матеріалах; створення оптимальної навчально-методичної бази для об'єктивного сприйняття студентами й іншими категоріями освітян (магістрами, аспірантами, докторантами тощо) еколого-правових явищ, специфіки їх відображення в екологічному законодавстві та праві;
5) формування у студентської молоді виважених еколого-правових поглядів, прогресивного еколого-правового світогляду;
оволодіння нею навичками вирішення сучасних еколого-правових питань на мак-ро- і мікрорівнях за допомогою державно-правових засобів; створення широкої мережі закладів по проведенню просвітницької еколого-правової діяльності;»
Доцільність обраної теми зумовлюється тим, що екологічне право мов грати повинно захищати людей та довкілля, і як щира ненька піклуватися про їх розвиток та збагачення.
Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати
як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через
нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення
природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні
деформації народного господарства, за яких перевага надавалася
розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно
небезпечних галузей промисловості. Норми права носили декларативний характер і не стримували занепад еологічного стану України, зараз, з прийняттям низки суттєвих законодавчих актів, все рівно, ще рано казати про належне правове регулювання, відсутній також механізм реалізації права на здорове і безпечне довкілля, панує екологічний нігілізм, зумовлений багатьма факторами.
*Економіці України притаманна висока питома вага
ресурсомістких та енергоємних технологій, впровадження та
нарощування яких здійснювалося найбільш "дешевим" способом - без
будівництва відповідних очисних споруд. Це було можливим за
відсутності ефективно діючих правових, адміністративних та
економічних механізмів природокористування та без урахування вимог
охорони довкілля, можливо це і зараз.
Ці та інші чинники, зокрема низький рівень екологічної
свідомості суспільства, призвели до значної деградації довкілля
України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод,
повітря і земель, нагромадження у дуже великих кількостях
шкідливих, у тому числі високотоксичних, відходів виробництва.
Такі процеси тривали десятиріччями і призвели до різкого
погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності та
збільшення смертності, а це загрожує вимиранням і
біологічно-генетичною деградацією народу України.Я вважаю, що відношення до екологічних проблем повинно стати частиною свідомості кожного, і інтегрувати цей процес у наше світосприйняття допоможе екологічне право, як механізм регулювання правовідносин, що виникають в галузі екології.
Винятковою особливістю екологічного стану України є те, що
екологічно гострі локальні ситуації поглиблюються великими
регіональними кризами. Чорнобильська катастрофа з її
довготривалими медико-біологічними, економічними та соціальними
наслідками спричинила в Україні ситуацію, яка наближається до
рівня глобальної екологічної катастрофи.
На мою думку головними причинами, що призвели до загрожуючого стану довкілля, є:
1. застаріла технологія виробництва та обладнання,
2. висока енергомісткість та матеріаломісткість, що перевищують у два – три рази відповідні показники розвинутих країн;
1. високий рівень концентрації промислових об'єктів;
1. несприятлива структура промислового виробництва з високою
концентрацією екологічно небезпечних виробництв;
1. відсутність належних природоохоронних систем (очисних споруд,
оборотних систем водозабезпечення тощо),
1. низький рівень експлуатації існуючих природоохоронних об'єктів;
відсутність належного правового механізму,
який стимулював би розвиток екологічного права, безпечних технологій та природоохоронних систем;
відсутність належного контролю за охороною довкілля….
ÿ Всі ці питання в правовій державі повинно регулювати саме право, а не виробничі інтереси деяких підприємців,недбайлість державних службовців, байдужість населення. Тому екологічне право як наука, екологічне законодавство та їх сучасний стан я і буду намагатися дослідити у своїй роботі.
Поняття екологічного права України
Еколого-правова наука України та система екологічного права ще зовсім молоді.
Еколого-правові погляди в українській науці мають вікову історію, яка бере свій початок ще з давніх часів. Переважна більшість території сучасної України на початок 1 тисячоліття нашої ери була вкрита лісом. Безмежні лісові масиви вкривали територію сучасного Прикарпаття, Полісся. Чернігівщина мала назву «лісної землі», ліси підходили аж до Києва. Невелика густота населення при розвинутому на той час містобудуванні та підземних комунікаціях не зумовлювали якоїсь суттєвої небезпеки для природи з боку людської діяльності. В господарській діяльності переважало хліборобство, рибальство, мисливство, скотарство, бджільництво.
*Першими книгами про природу були «шести днів» Василя Великого, перекладена з грецької, в якій давалося тлумачення шести дням, протягом яких Бог створив світ, а також десяти природним явищам. Ще в одній праці — «Фізіолог» містилися популярна праці із зоології.
Наукові погляди завжди діставали своє відображення у чинному законодавстві. Спочатку це — правові засади використання природних ресурсів для господарських потреб і захисту права власності на природні об'єкти.
Наукове обгрунтування проблема захисту довкілля з'являється тільки у XX ст. Законодавче закріплення вона дістає лише в його другій половині.
Система екологічного законодавства, що склалася в Україні протягом 1960—1991 рр., значною мірою була або компіляцією союзного законодавства колишнього СРСР, або наслідком конкретизації його з врахуванням деяких місцевих умов. Ця система, окрім згаданого, характерна ще рядом інших недоліків. Серед них — зайва декларативність, майже повна відсутність норм прямої дії в законодавчих актах, наявність у них значної кількості бланкетних норм права. Останнє потребує спеціальної застороги. Норми законів часто відсилають до нормативних актів, екологічних нормативів і стандартів, спільних для всього колишнього Союзу РСР. Зрозуміло, що при великій інваріантності природно-географічних умов потрібні були б екологічні нормативи і стандарти для окремих регіонів України паралельно з більш загальними для всієї держави.
Законодавчі акти в минулому часто відсилали до нормативних актів різної юридичної сили. Фактично ж регулятором суспільних відносин у галузі охорони довкілля раніше (та й тепер) виступали саме останні. Таке явище небезпечне як дискретизацією законів, так і можливістю обмеження їх дієвості в процесі нормотворчості. Видається навіть небезпечним, коли в адміністративному законодавстві передбачена відповідальність за порушення норм і правил, які приймаються різними відомствами, тим більш, якщо повторність адміністративної відповідальності криміналізується. Не викликає сумніву, що побудова демократичної, правової держави вимагає розроблення законодавчих актів прямої дії як однієї з умов реалізації права, додержання законності та ефективності права.
*У зв'язку з відсутністю концепції розвитку права незалежної Української держави, яка була б сприйнята парламентом, лягла в основу його правотворчої діяльності та визначала загальні підходи, структуру, порядок (черговість) розроблення і прийняття законів, зростає потреба, з одного боку, в створенні Закону про правотворчу діяльність, а з іншого, — вимагає розроблення теоретичних засад розвитку окремих галузей права.