Смекни!
smekni.com

Правове регулювання природокористування і природоохоронної діяльності (стр. 2 из 4)

Етапною по cутi була постанова ЦК КПРС та Ради Miнicтpiв СРСР "Про посилення охорони природи та поліпшення використання природних ресурсів" від 29 грудня 1982 р. Тут підкреслювалася необхідність визначення наукових основ раціонального використання природних ресурсів та охорони природи, наголошувалося на необ­хідності переходу до якісно нових технологічних про­цесів, що давали б змогу більш раціонально вико­ристовувати природні ресурси і зменшувати негативний вплив, контролі за використаними матеріалами і технологіями та станом природного середовища загалом. Крім цієї постанови, було прийнято ще низку актів:

"Про порядок опрацювання та затвердження схем комп­лексного використання та охорони вод" від 2 липня 1976 р., "Про додаткові заходи, щодо посилення охорони природи та поліпшення' використання природних ресур­сів" від 1 грудня 1978 р. та ін., в яких простежувалося намагання реалізувати комплексний підхід до оцінки стану довкілля та його охорони.

У ці ж роки було прийнято низку постанов щодо участі Радянського Союзу в міжнародних угодах у сфері охорони навколишнього середовища. Це, зокрема. конвенції: Про рибальство та збереження живих ресур­сів в Балтійському морі і протоках (1973), Про захист морського середовища району Балтійського моря (1974), Про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори. що знаходяться під загрозою зникнення (1973). Про вод­ноболотяні угіддя, що мають міжнародне значення (1971), Про охорону перелітних птахів та середовища їх проживання (1979) та ін.

Загалом, як підраховано (Н. І. Конищева та ін., 1992), з середини 60х років було прийнято понад 70 загаль­нодержавних документів, що мали б регулювати при­родокористування. однак реалізовувалися вони незадо­вільно. Достатньо відоме, наприклад, ігнорування зако­нодавчих актів навіть щодо такого унікального об'єкта Росії та Бурятії, як озеро Байкал. Дії держави у таких випадках були традиційними: або приймалася нова по­станова — ще "грізніша" та з новими настановами, або переглядалися норми природокористування та забруд­нення, природно — у той бік, який давав би змогу при­ховати хижацьке ставлення до довкілля. Якщо згадати, що на додаток до держави свої стандарти і норми розробляли понад 100 організацій різноманітних міністерств, і ці стандарти нерідко були взяті "зі стелі", то в країні панував цілковитий анархізм щодо збереження довкілля. Уже в роки "перебудови" була здійснена ще одна державного управління в галузі охорони природи і ви­користання природних ресурсів. А тому різко розширю­валася компетенція Ради Міністрів СРСР щодо визна­чення стратегії природокористування. Інакше кажучи, справу охорони природи було передано в руки її го­ловного "губителя" , самого ж результату тогочасна си­стема сподівалася досягти не за рахунок нормальних механізмів, тобто шляхом законодавчої регламентації, а в межах директивно бюрократичного механізму. Зрозу­міло, що така концепція в принципі не спроможна при­звести до позитивного результату.

Регулювання природокористування в Україні, в тому числі і законодавче, було повністю адекватне (симетрич­не) відповідним союзним вимогам, що визначалося ре­альним статусом України в тогочасній державі. Варто навести лише назви деяких актів та постанов, що виз­начали охорону природи та використання природних ресурсів в УРСР і які (за традицією) приймалися спіль­ним рішенням ЦК Компартії України та Ради Міністрів УРСР: "Про посилення охорона природи і поліпшення ви­користання природних ресурсів" (8 травня 1973); "Про організацію виконання постанови ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 1 грудня 1978 р. "Про додаткові заходи по посиленню охорони природи і поліпшення ви­користання природних ресурсів" (23 січня 1979)"; "Про організацію виконання постанови ЦК КПРС та Ради Мі­ністрів СРСР від 19 січня 1988 р" "Про першочергові заходи по поліпшенню використання водних ресурсів у країні" (1 березня 1988 р.). У цьому ж річищі знаходиться і одна з останніх "перебудовчих" постанов Верховної Ради УРСР "Про екологічну ситуацію в республіці та заходах по її докорінному поліпшенню", прийнятій у лютому 1990 р. і фактично спрямованої на реалізацію вже згадуваних постанов ЦК КПРС 1988 і 1989 рр.

3. Тенденції та перспективи розвитку екозаконодавства

Досить значними є і резерви розвитку його відповідності передовим світовим здобуткам. Останні особливо виразно репрезентовані в узагальнен­нях Програми 00Н з навколишнього середовища (ЮНЕП), Міжнародної комісії з навколишнього середовища та розвитку (Комісії Брундтланд) та Декларації Ріо з навко­лишнього середовища та розвитку (Декларації Ріо).

ЮНЕП нині зробила рішучий крок у напрямку те­оретичного і практичного втілення вимог концепції стій­кого розвитку як найоптимальнішої моделі для глобального розвитку та розвитку окремих ккраїн регіонів. У зв'язку з цим на себе вона покладає такі функ­ції:

· забезпечення (в межах 00Н) керівництва і надання допомоги у справі відновлення, охорони та поліпшення екологічної бази розвитку;

· спостереження, оцінка та регулярне оприлюднення показників щодо зміни стану довкілля та природних ресурсів;

· підтримка пріоритетних науково-технічних досліджень з найважливіших проблем охорони довкілля та природних ресурсів

· опрацювання критеріїв та показників якості природного середовища, а також базових принципів довготривалого використання та регулювання регулювання природних ресурсів;

· підтримка природоохоронних планів і програм, здійснюваних та фінансованих безпосередньо зацікавленими державами;

· стимулювання укладання міжнародних угод, а також підтримка і заохочення опрацювання міжнародно правових норм, конвенцій та спільних угод про охорону навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів; надання допомоги іншим міжнародним інституціям з екологічної експертизи їхніх програм та підготовці кадрів;

Якщо порівняти існуючий в Україні Закон про охо­рону природи і засади діяльності ЮНЕП, то можна по­мітити, що деякі з принципів останньої не відображені в законі. Так, у ньому відсутні регулятиви щодо відт­ворення екосистем, довготривалого використання дов­кілля, пітримки пріоритетних наукових напрямків та технологій, показники якості довкілля та багато іншого. Саме в цьому напрямку, очевидно, і слід вдосконалю­вати чинне екологічне законодавство.

У червні 1992 р. у Ріо-де-Жанейро відбулася Конференція ООН з навколишнього середовища та розвитку, яка ухвалила підсумковий документ — Декларацію Ріо Головна риса цього фору­му — найвищий рівень представництва: на конференції були присутні делегації практично всіх держав — чле­нів 00Н, причому їх очолювали керівники країн. Укра­їнську делегацію очолював тодішній Голова Верховної Ради України І. С. Плющ, який виступив на конференції зі спеціальною доповіддю.

Декларація Ріо містить 27 принципів, які визначають ставлення 00Н до проблем навколишнього природного середовища та розвитку. Вже перший принцип проголошує:

"Турбота про людей займає центральне місце в зусиллях щодо забезпечення сталого розвитку. Вони мають право на здорове та полодотворне життя в гармонії з природою з природою".

Декларація розгортає цю тему, наголошуючи на ме­ханізмах досягнення закріплених екологічних прав лю­дини. Особливий наголос, тут робиться не лише на функціях держави щодо власних громадян, а й усього міжнародного співтовариства перед цивілізацією. Важ­ливим є те, що Декларація передбачає захист природ­ного середовища та ресурсів .навіть для народів, що живуть в умовах гніту та несвободи. Інакше кажучи, ставлення до ресурсів країни вже перестає бути суто її внутрішньою справою, але становить предмет занепо­коєння міжнародного співтовариства. Тут, власне, про­ступає загальна тенденція зміни статусу 00Н, міжнародних інституцій взагалі, які пов'язані зі значною активізацією їх діяльності та рішучими діями в оборону прав і свобод людей в "гарячих" точках планети.

Для України принципи Декларації Ріо мають винят­кове значення, оскільки відомо, що нашій державі не під силу впоратися з існуючими екологічними пробле­мами, особливо з наслідками Чорнобильської катастро­фи. Це проблема, яка зачіпає інтереси багатьох країн світу, має і розв'язуватися їхніми спільними скоордино­ваними зусиллями. Поряд з тим, кожна з країн, що під­тримали Декларацію, своєю власною мудрою природо­охоронною політикою вносить свою частку в забезпе­чення сталого, збалансованого розвитку людства в ці­лому. На цій конференції: від імені нашої країни зазначалося:

"будуючи нову, незалежну Україну як державу, інтегровану в європейське і світове співтовариство, "ми будуємо світ XXI століття — світ співпраці, взаємодопомоги та глобального екологічного партнерства вільних і рівних на­родів Землі — планети, яку маємо захистити як найкращий витвір Бога й Природи в безмежному й холодному Космосі".

Декларація Ріо об'єднує країни та народи в досяг­ненні поставлених цілей, гуртує їх у всепланетну єд­ність будівничих своєї власної домівки.

Таким чином, можна зробити висновок, що екологічне законодавство є важливою складовою частиною право­вої держави, спрямованої на захист, збереження та роз­виток навколишнього природного середовища та природних ресурсів, формування екологічної культури суспільства.