- опрацювання питання щодо встановлення державних гарантій виплати пенсій застрахованим особам із обов’язкової накопичувальної пенсійної системи;
- удосконалення регулювання у сфері недержавного пенсійного забезпечення шляхом розширення повноважень органів, які здійснюють нагляд за діяльністю недержавних пенсійних фондів у межах повноважень, визначених законами;
- запровадження економічних стимулів для сплати пенсійних внесків;
- забезпечення розмежування функцій органів виконавчої влади щодо державного регулювання та нагляду в системі накопичувального пенсійного забезпечення, зокрема в частині посилення ролі центрального органу виконавчої влади в сфері економіки щодо її впровадження та розвитку.
На другому етапі (2014 - 2017 роки) передбачається:
- завершити реалізацію заходів з підготовки до запровадження обов’язкової накопичувальної пенсійної системи та її поетапного запровадження;
- здійснити поступовий перерозподіл страхових внесків між найманими працівниками та роботодавцями із одночасним запровадженням механізму гарантованого компенсуючого підвищення заробітної плати найманому працівникові;
- забезпечити рівноправність громадян в пенсійній системі – єдині для всіх правила призначення пенсій;
- звільнити бюджет Пенсійного фонду України від не властивих йому виплат;
- запровадити уніфіковану законодавчу базу пенсійної системи;
- забезпечити розвиток накопичувальної системи пенсійного забезпечення;
- впровадити обов’язкові професійні пенсійні програми для працівників, зайнятих на робочих місцях, на яких неможливо уникнути впливу шкідливих факторів виробничого середовища.
- Пенсійна реформа повинна реалізовуватись через широке громадське обговорення її основних напрямів і постійний зворотній зв’язок з тими, кому належить жити за майбутнім пенсійним законодавством.
- З метою забезпечення розробки, фінансово-економічного обґрунтування та широкого громадського обговорення проекту нового пенсійного законодавства Урядом буде утворено колегіальний дорадчо-консультативний орган.
Результатами реалізації Концепції повинні стати:
1. фінансова стабільність пенсійної системи;
2. забезпечення конституційного рівня пенсійних виплат і дотримання положень Європейського кодексу соціального забезпечення та конвенції Міжнародної організації праці про мінімальні норми соціального забезпечення № 102 в частині пенсійного забезпечення;
3. запровадження справедливого механізму зростання пенсійних виплат;
4. створення справедливої, прозорої пенсійної системи;
5. поступовий перерозподіл навантаження зі сплати страхових внесків між роботодавцем та працівником із одночасним гарантованим підвищенням заробітної плати найманому працівникові, що забезпечить контроль за перерахуванням страхових внесків з боку застрахованої особи – майбутнього пенсіонера;
6. правове регулювання пенсійної системи, що здійснюватиметься виключно пенсійним законодавством;
7. розвиток недержавного пенсійного забезпечення.
Впровадження в пенсійній системі накопичувальної складової дасть змогу забезпечити:
- можливість примножити страхові внески громадян та передати накопичений капітал у їх власність з правом його успадкування, а також підвищити індивідуальну зацікавленість громадян у сплаті страхових внесків (кожен накопичує для себе);
- формування джерел довгострокових інвестиційних ресурсів для національної економіки;
- запобігання зростанню фіскального навантаження на роботодавців у частині соціальних нарахувань на фонд оплати праці.
Ризики при зволіканні із реалізацією заходів, визначених Концепцією із подальшим реформуванням пенсійної системи призведе до:
- незабезпечення фінансової стабільності у солідарній системі, що позбавить можливості підвищувати рівень пенсійного забезпечення;
- відстрочення запровадження обов’язкової накопичувальної пенсійної системи;
- постійного підвищення дотацій з Державного бюджету України до Пенсійного фонду України.
Фінансування заходів із реалізації Концепції планується здійснювати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, державного бюджету, міжнародних та вітчизняних донорських і благодійних організацій та інших джерел.
3.2 Шляхи вдосконалення системи НПЗ в Україні та перспективи його розвитку
Нинішній рік став серйозним випробуванням для фондового ринку. Економічна криза та їїнаслідки захопили сьогодні не тільки підприємства, фінансові установи, а майже кожногоукраїнця. Падіння вітчизняного фондового ринку продовжується і несе суттєві загрози дляінвесторів.
Недосконалість законодавчої бази, нерозвиненість організованого ринку цінних паперів, низький рівень фінансової обізнаності населення посилили вплив кризових явищ на діяльність недержавних пенсійних фондів.
Захист пенсійних накопичень та їх примноження за рахунок інвестиційного прибутку з метою здійснення майбутніх пенсійних виплат учасникам знаходиться в руках фінансових установ, які здійснюють управління активами НПФ. Отже, саме від того, як працюють ці установи, як
будують відносини з фондом і як контролюються, значною мірою залежить спроможність фонду здійснювати пенсійні виплати.
Держфінпослуг, Ради НПФ, КУА і недержавно-пенсійна громадськість (USAІD та Світовий банк) докладають чималих зусиль для розвитку накопичувальної пенсійної системи і, особливо, НПФ в Україні, а досягнення мізерні. Є дві групи проблем, які гальмують хід пенсійної реформи, формування накопичувальної пенсійної системи та недержавного пенсійного забезпечення. Перша – в корпоративному середовищі, куди входять НПФ, КУА тощо, друга - в державному.
Щодо корпоративних проблем, то, хоча ринок послуг НПФ ще зовсім невеликий, і водночас простір для дій неймовірно широкий для всіх та й інтереси нібито у всіх спільні, але єдності серед його учасників недостатньо.
Візьмемо, наприклад, ставлення до запровадження єдиного порядку визначення чистої вартості одиниці пенсійних внесків. Наявність такого порядку посилить довіру до системи НПФ, бо дасть змогу вкладникам порівнювати діяльність різних фондів, бути в курсі того, що відбувається з їхніми пенсійними грошима, і на цій основі приймати обгрунтовані рішення. Та і світовий досвід засвідчує: немає іншого шляху для завоювання довіри вкладників, ніж відкритість інформації та зрозуміла система оцінки результатів роботи фондів.
Положення про порядок визначення чистої вартості активів НПФ, яке не відповідає ні вимогам, ні потребам ринку ще з моменту його затвердження в 2004 році. Зміну його змісту поставлено в залежність від доопрацювання аналогічного Положення з визначення вартості чистих активів ІСІ (інститутів спільного інвестування), поправки до якого вже майже чотири роки не може прийняти Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку.
Крім того, слід приділити увагу й збільшенню пропозиції якісних інструментів інвестування для пенсійних фондів. Оскільки їхні активи мають довгостроковий характер, а акції більш стійкі до інфляції, ніж боргові інструменти, варто дозволити підвищити частку акцій в портфелі НПФ принаймні до 50 відсотків. Збільшення активів НПФ та запровадження обов'язкової накопичувальної системи потребують підвищення якості акцій, які Фонд держмайна виставляє на біржу. ПФ можуть інвестувати лише в акції елітних емітентів, тоді як Фонд майна пропонує сьогодні для продажу через біржу низькоякісні цінні папери.
Треба також дозволити пенсійним фондам купувати цінні папери ІСІ. В усьому світі є така практика, бо тим самим зменшуються ризики управління коштами. До того ж ці фонди диверсифіковані і з них завжди НПФ може вийти.
Тепер про проблеми державного рівня. Вперше про НПФ і створення в Україні трирівневої пенсійної системи йдеться в указі Президента від 1998 року. Та через десятиріччя складається враження, що досі у високих державних інституціях панує думка: пристойну пенсію можна отримувати в рамках існуючої державної Солідарної системи. Варто лише її реформувати, збільшити ресурси Пенсійного фонду, справедливо призначити державні пенсії. Але в країнах Європи ще на початку 90-х років минулого століття зрозуміли, що державна пенсія може забезпечити лише прожитковий мінімум. А все інше має бути за рахунок другого і третього рівнів, розвиток яких є такими ж пріоритетними, як і наповнення Солідарної пенсійної системи.
Протягом останніх років, замість комплексного розвитку всієї пенсійної системи йде однобоке нарощування ресурсів Пенсійного фонду (і це чомусь називають пенсійною реформою). Та грошей у фонді не вистачає. І це при тому, що в Україні, зокрема, один із найвищих у світі обов'язковий збір до ПФ - 35,2 відсотка. А середня пенсія за віком трохи більша третини середньої зарплати тоді, як у Європі, де реально діє трирівнева пенсійна система, - мінімум 70 відсотків. Якщо ж врахувати гроші, які видають у "конвертах", то, за даними Мінекономіки, це співвідношення становитиме 14 відсотків.
Встановивши доходи Пенсійного фонду на рівні майже 80 відсотків доходів Державного бюджету та направляючи на фінансування дефіциту поточні податкові надходження, держава спотворює пропорції й так слабкої економіки. Від макрофінансових диспропорцій страждає все суспільство. До речі, всі економічні кризи в Україні розпочиналися з негараздів у державних фінансах. Отже пенсійна політика має орієнтуватися на помірне зростання державної пенсії при випереджаючих темпах збільшення пенсій із накопичувальної пенсійної системи і, особливо - з її приватної складової.
Місце НПФ в структурі пенсійного забезпечення, на мій погляд, можна розглядати в двох аспектах:
1) формування фінансових ресурсів та рух грошових потоків у цій системі;
2) аналіз активності клієнтів сфери НПЗ.