Основою ефективного використання визначених механізмів є розвиток нормативно-правових засад їх функціонування, що означає внесення змін до чинних та прийняття низки нових законів, які б розширювали можливості їх застосування для досягнення стратегічних економічних цілей розвитку населених пунктів та регіонів. Тому пропонується розробити та прийняти Закон України “Про стратегічне планування”, який би надав легітимності стратегічним планам, що активно розробляються територіальними громадами.
ВИСНОВКИ
Проведене дисертаційне дослідження стратегічного планування економічного розвитку міста як інструмента підвищення ефективності його управління дало можливість зробити такі висновки, що мають теоретичне і практичне значення.
1. Одним з найважливіших наукових результатів є обґрунтування того, що стратегічне планування - закономірний етап еволюції системи планування, і в умовах багатоукладної економіки це основний інструмент державного регулювання соціально-економічного розвитку міських поселень та раціонального використання ресурсів як на загальнодержавному рівні, так і на рівні територіальних громад. Воно являє собою сукупність науково обґрунтованих напрямів, методів та прийомів, які становлять методологію управління адміністративно-територіальними одиницями в умовах підвищеної нестабільності та невизначеності зовнішнього середовища і містить значний потенціал щодо підвищення ефективності прийняття управлінських рішень з боку державних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Стратегічне планування дає змогу органам муніципального управління поєднувати аналіз поточних подій, прогнози соціально-економічного розвитку і сценарії можливого майбутнього з виробленням стратегії, а також формувати загальне бачення перспектив, розробляти плани розвитку, прийнятні для територіальної громади та суспільства в цілому. При цьому стратегічний план розвитку міста має стати основою для розробки генерального плану та програм соціально-економічного та культурного розвитку. Найбільш помітною перевагою запровадження стратегічного планування є досягнення певного консенсусу, узгодженості дій всіх сторін, зацікавлених у реалізації плану.
2. Аналіз літературних джерел та проведені дослідження свідчать, що теорія стратегічного планування і управління розвитком великого міста в Україні перебуває на стадії формування. І хоча зароджувалась вона на теренах колишнього СРСР зусиллями переважно вітчизняних науковців та фахівців, але, як і в багатьох інших випадках, подальший розвиток цієї теорії та імперативний досвід її практичного застосування привносяться сьогодні в Україну із-за кордону, наприклад із США. Базові поняття, моделі, схеми та етапи планування, що використовуються в сучасній практиці, запозичені з теорії планування розвитку організацій, основи якої було закладено ще у 60-х роках минулого століття.
3. Пропонується, розробляючи стратегії економічного розвитку великих міст, враховувати той факт, що вони формуються як міста-підприємці, які являють собою територіальні утворення, що об’єднують місцеві соціальні, політичні і економічні ресурси в єдиний взаємопов’язаний організаційний комплекс. Теоретичне обґрунтування міста-підприємця полягає в новому підході до розуміння економічної організації суспільства: акценти переносяться з проблеми обмеженості ресурсів на проблему недостатності мотивів. Формування міст-підприємців в Україні має стати важливим аспектом регіональної політики держави. Для її реалізації необхідно: підвищити рівень самостійності міст у системі державного управління; сформувати стратегії міського розвитку; посилити увагу до зміцнення економічного потенціалу міст, що зумовлено підвищенням значення економічної конкуренції між країнами і містами та прискорення цього процесу в період глобалізації світогосподарських систем; більш широко застосовувати новий управлінський підхід – маркетинг міста, який являє собою процес створення методами ринкового регулювання сприятливого міського середовища для виробництва товарів і надання послуг та забезпечення життєдіяльності населення на основі виявлення, створення і реалізації факторів екологічно і соціально орієнтованої місцевої політики розвитку і функціонування.
4. В основу вибору стратегії економічного розвитку великих міст необхідно покласти такі принципи: комплексність, що вимагає вирішення всієї сукупності взаємопов’язаних і взаємозумовлених проблем, а не окремих, у тому числі пріоритетних завдань; інноваційність, яка передбачає перехід на інноваційну модель економічного розвитку; економічність, яка має на меті створення відкритої для конкуренції ринкової економіки і сприятливого інвестиційного середовища; гуманітарність, що передбачає вирішення комплексу гуманітарних проблем; екологічність, що передбачає поліпшення стану навколишнього середовища; сталість, тобто підтримка програм розвитку, результати яких не ускладнюють нинішній і майбутній економічний і соціальний розвиток, відповідають критеріям екологічної безпеки і стійкості економічного розвитку.
5. Формування та реалізація стратегій мають супроводжуватися розвитком партнерських відносин між міською владою, державними і недержавними структурами, громадськими організаціями та населенням, що дасть змогу більш ефективно реалізовувати поставлені цілі на основі продуктивної співпраці в різних сферах життєдіяльності міста. Її результатами мають бути збільшення обсягів виробництва, надходжень до бюджету міста, посилення конкурентних стимулів, покращання соціально-економічного і екологічного стану в місті.
6. Стратегічна місія розвитку Києва полягає в забезпеченні високої якості життя населення і створенні адекватного міського середовища на основі сталого розвитку міста, яке передбачає постійне збалансоване функціонування територіальної громади, спрямоване на створення повноцінного життєвого середовища для сучасного та наступних поколінь шляхом раціонального використання ресурсів, технологічного переоснащення і реструктуризації підприємств, удосконалення соціальної, виробничої, транспортної, інженерної інфраструктури міста, поліпшення умов проживання, відпочинку і оздоровлення громадян, збереження та збагачення культурної спадщини, а також ефективного виконання столичних функцій і функцій світового міста.
7. Результати аналізу ресурсної бази столиці України – міста-героя Києва переконують, що стратегії економічного розвитку мають розроблятися на інноваційній основі, яка передбачає формування нових і найновіших галузей і виробництв, інформатизацію процесів життєдіяльності. Інноваційна модель розвитку економіки міста Києва має ґрунтуватися на розробці механізму кластерного оновлення всіх сфер життєдіяльності міста. Остання полягає в підтримці міською владою існуючих кластерів і формуванні нових мереж підприємств і організацій.
8. Визначено, що “столичність” як атрибут державності, з одного боку, і урбаністичного розвитку - з другого, набуває надміського просторового масштабу, тому регіон, що оточує столицю, має бути її різноманітним доповненням, активно з нею взаємодіяти, тобто бути засобом посилення і розширення можливостей столиці щодо виконання нею відповідних функцій. Принципова єдність Києва і Київської області зумовлює необхідність розробки пропозицій щодо взаємопов’язаного містобудівного розвитку столиці та області, формування раціональної системи розселення, створення єдиних регіональних систем інженерної та транспортної інфраструктур, рекреаційної системи, а також системи історико-культурних заказників, заповідників, національних парків та інших територій, що охороняються. Тому в стратегії розвитку Києва потрібно передбачити створення на базі столиці та приміської зони “столичного округу”.
9. Доведено, що поряд із столичними функціями Київ має виконувати функції світового міста, яке матиме глобальне значення і в якому концентруватиметься виробництво не стільки товарів, скільки інформації і послуг, насамперед фінансово-управлінських та ділових.
Список опублікованих автором праць за темою дисертації
1. Вакуленко В.М. Концептуальні напрями стратегічного планування економічного розвитку міста // Упр. сучасним містом. - 2001. - № 1-3. - С. 83-86.
2. Вакуленко В.М. міський маркетинг як інструмент стратегічного планування економічного розвитку міста // Упр. сучасним містом. - 2002. - № 4-6. - С. 92-95.
3. Вакуленко В.М. Проблеми управління комунальною власністю великих міст у сучасних умовах // Вісн. УАДУ. - 1996. - № 1. - С. 172-185.
4. Вакуленко В.М. Методологічні аспекти стратегічного планування економічного розвитку великого міста // Упр. сучасним містом. - 2002. - № 10-12 (8).- С. 7-13.
5. Вакуленко В.М., Ігнатенко О.С., Лебединська О.Ю. та ін. Державне регулювання розвитку соціальної інфраструктури населених пунктів України: Навч. посіб. - К.: Вид-во УАДУ, 2002. - 112 с. - авторських 46 с.
6. Вакуленко В.М., Дехтяренко Ю.Ф., Драпіковський О.І. та ін. Економіка міст: Україна та світовий досвід. Навч. посіб. / За заг. ред. В.Макухи. - К.: Основи, 1997. - 243 с. - Авторських 25 с.
7. Вакуленко В.М. Актуальні проблеми управління великими містами в Україні // Проблеми теорії і практики державного управління і місцевого самоврядування: Матерiали щоріч. наук.-практ. конф. проф.-виклад. складу та слухачів УАДУ. Київ, 31 трав. 1996 р. - К.: Вид-во УАДУ, 1996. - С. 162-164.
8. Вакуленко В.М. Проведення муніципальної реформи в Україні // Актуальні проблеми реформування державного управлiння: Матерiали щоріч. наук.-практ. конф. проф.-виклад. складу та слухачів УАДУ. Київ, 29 трав. 1997 р. - К.: Вид-во УАДУ, 1997. - С. 210-212.