Навіть цей приклад, в якому описано далеко не повністю можливе співтовариство живих организмов4, показує, наскільки непростою є задача розмежування біотопів, наскільки різним можуть бути результати такого розмежування, якщо у фокусі дослідження знаходитимуться, відповідно, тільки рослини, наземні комахи, грунтова мезофауна, один вид або співтовариство птахів або ссавців. Звідси неминучою є множинність типологічних або класифікаційних рішень і відсутність загальноприйнятих схем підрозділу урбанізованих біотопів. Найбільш детально розробленими є схеми, що застосовувалися при вивченні рослинного покриву і населення птахів міст.
Як вже було відзначене вище, виділення біотопів урбанізованих біогеоценозів повинне ґрунтуватися на обліку ландшафтної структури території. В цьому випадку типологічні схеми можуть використовуватися для опису і порівняння рослинності і тваринного населення різних таксономічних груп в різних містах, що знаходяться навіть на різних континентах. Хоча в даний час поки що немає робіт, що узагальнюють досвід типології і класифікації біотопів урбанізованих територій в різних країнах, як головні ознаки, що використовуються для виділення біотопів, можна відзначити:
• наявність водоймищ або водотоків;
• наявність і характер забудови;
• ступінь вираженості штучних покриттів;
• вид міської інфраструктури;
• наявність, тип і ступінь вираженості рослинного покриву.
Такий підхід дозволяє виділити достатньо крупні біотопічні одиниці (групи макробіотопів), практично співпадаючі з класами антропогенного ландшафту і придатні для самої загальної характеристики рослинного покриву і тваринного населення будь-якого міста:
• водні і болотяні біотопи;
• біотопи забудованих територій;
• біотопи автомобільних, залізничних магістралей, трубопроводів, ліній електропередач з їх смугами відчуження;
• біотопи деревно-чагарникових насаджень;
• відкриті біотопи з переважанням трав'яної рослинності.
Подальший підрозділ всередині виділених груп ґрунтується на використовуванні особливостей землекористування і функціонального зонування території міста, "морфології" і структури природних і техногенних елементів ландшафту, ґрунтового покриву і рельєфу, тобто в кожній групі макробіотопів існують самостійні критерії виділення біотопічних одиниць більш низького рангу, аж до мікробіотопів, наприклад, окремих будівель, споруд, дерев і їх частин. Так, при вивченні фауни і тваринного населення забудованих територій потрібно мати на увазі, що окремі будівлі, як техногенні об'єкти, хоча і не можуть розглядатися як таксономічні ландшафтні одиниці рангу фації, проте є місцепроживаннями співтовариств багатьох видів тваринних (в основному членистоногих), які в містах не зустрічаються зовні споруд людини; для деяких же видів птахів і ссавців (переважно синантропних) будівлі є необхідними елементами місцепроживань, що використовуються для розміщення кубел, укриття і кормодобування.
Наприклад, характеризуючи фауну жител людини, Клаусніцер (1990) виділяє такі мікробіотопи:
-не постійно опалювальні житлові будинки — зовнішня оболонка будівель: зовнішні стіни (озеленюються, не озеленюють), дахи, балкони;
-внутрішні приміщення: горища, поверхи, підвали.
Аналогічним показнику гемеробності для водних екосистем є показник сапробності, пов'язаний з вмістом органічних забруднюючих речовин у воді. Як цілі співтовариства, так і окремі види рослин і тварин можуть розміщуватися по шкалі залежно від їх відношення до ступеня гемеробності або сапробності місцепроживань.
Неоднорідність умов зростання, контроль з боку людини обумовлює неоднорідність складу і нерівномірність розміщення рослинності в місті. "Лісистість" міської території на різних ділянках складає від 1 до 98%. На відміну від типового європейського міста епохи Середньовіччя, майже повністю позбавленого рослинного покриву, сучасні міста з їх системою штучних зелених насаджень, приміських лісів, парків і рослинним покривом, що спонтанно формується, на будь-яких ділянках з порушеним грунтовим субстратом, де контроль з боку людини слабшає, вже не є "царством каменя, металу, скла і бетону", символом перемоги Людини над Природою (Ле Корбюзье). І якщо в епоху Відродження, коли людина "розкрила" свої міські поселення для рослин, відвів значні площі під пристрій садів, парків, "італійських двориків", фонтанів, а міста сталі більш світлими, просторими, провітрюваними, зелені насадження розглядалися як свого роду елемента розкоші, що відповідає в першу чергу естетичним запитам людини, то в сучасну епоху, після двох сторіч панування "промислового міста", міські насадження вже не є красивим, але необов'язковим елементом міської структури, далеким від задоволення насущних потреб людини. Саме рослинність робить урбоекосистему повноцінною екосистемою, і наявність сіті зелених насаджень в місті стає вже не символом багатства і розкоші, а умовою виживання людини [14].
Крім традиційних функцій, виконуваних рослинним блоком в будь-якій екосистемі, а саме — виробництво первинної продукції в результаті фотосинтезу, споживаної потім консументами і редуцентами (після відмирання частин рослин), і формування життєвого простору для консументів і редуцентів (середовищеутворююча функція), — в урбоекосистемі істотне значення придбавають такі функції рослинності, як:
• охолоджування міського "острова тепла" за рахунок збільшення альбедо поверхні і транспірування;
• стабілізація вітрового режиму, "розвантаження" повітряних мас;
• збільшення відносної вогкості повітря і "згладжування" її су точних і сезонних коливань;
• виділення кисню (як побічного продукту фотосинтезу) в атмосферу;
• збільшення концентрації негативно заряджених іонів (позитивно впливаючих на здоров'я людини) в атмосфері над дерево-чагарниковими насадженнями;
• виділення біологічно активних речовин, що пригнічують розвиток патогенних агентів в атмосфері;
• поглинання забруднюючих атмосферне повітря пилу і газів;
• зниження рівня шуму унаслідок поглинання енергії що викликають його механічних коливань;
• затримання частини опадів і зменшення поверхневого стоку;
• у водних і болотяних екосистемах — формування умов аеробного розкладання забруднюючих воду речовин, поглинання біогенних елементів;
• поліпшення структури, збільшення проникності і, у ряді випадків, родючості ґрунтів;
• затримання снігового покриву і талих вод;
• закріплення сипких ґрунтів, зниження рівня ерозії;
• поліпшення візуальних властивостей урбанізованих ландшафтів.
Свідоме використовування людиною перерахованих функцій рослинного покриву у формуванні і оптимізації урбанізованого середовища утілилося в теорії і практиці фітомеліорації.
Фітомеліорація — напрям прикладної екології, що полягає в дослідженні, прогнозуванні і використовуванні рослинних систем для поліпшення геофізичних, геохімічних, біотичних, просторових і естетичних характеристик оточуючого людину середовища, проектуванні і створенні штучних рослинних угрупувань (включаючи цілеспрямоване використовування природних рослинних співтовариств) з високими перетворюючими фізичне середовище властивостями.
Використовування фітомеліоративних систем припускає залучення механізмів зміни середовища незаселеного, заснованих на принципах компенсації (наприклад, заповнення запасів кисню повітря, спожитого населенням, промисловістю і енергетикою), опірності зовнішній дії (наприклад, здатність слабо чутливих до газопилового забруднення рослин поглинати домішки з атмосфери) і посилення (наприклад, виділення фітонцидів). Залежно від комплексу поставлених задач виділяють п'ять напрямів фітомеліорації (Додаток В).
Будь-яке рослинне угруповання природного або штучного походження, що використовується в цілях меліорації оточуючого людину середовища, є фітомеліоративною системою. Для класифікації фітомеліоративних систем використовують різні ознаки.
По-перше, залежно від того, рослини яких життєвих форм переважають у складі фітомеліоративних систем, розрізняють деревно-чагарникові насадження, трав'янисті наземні співтовариства і водно-болотяні співтовариства.
Залежно від приналежності видів рослин до різних екологічних груп по ознаці умов зростання їх підрозділяють на наступні типи:
• з переважанням рослин повітряно-водної групи;
• з переважанням напівзанурених і занурених рослин;
• з переважанням плаваючих рослин;
• комбіновані.
По-друге, за походженням і ступені участі людини в контролі функціонування рослинних систем розрізняють:
• культурні фітоценози — рослинні співтовариства, створені людиною для отримання первинної продукції (поля, сади, газони і т.п.);
• штучні рослинні угрупування, що не володіють фітоценотичною структурою (штучні вуличні або внутрішньоквартальні насаждення, з штучними покриттями між окремими деревами);
• спонтанні фітоценози — порушені природні співтовариства і співтовариства синантропних рослин;
• природні фітоценози.
По-третє, по ознаці цільового використовування фітомеліоративні системи ділять на наступні категорії: