Доля біосфери - проблема, що стосується не тільки всіх без винятку вчених, незалежно від їхньої спеціальності, але практично й кожного з нас.
У першому розділі роботі було висвітлено різні підходи до тлумачення поняття "біосфера", наведені її межі та будова. Особлива увага була приділена працям засновника вчення про біосферу В. І. Вернадського. Саме Вернадський вперше показав, що область системної взаємодії живої й косної речовини являє собою найбільшу екосистему, надскладну оболонку Землі, а сукупна діяльність живих організмів у біосфері проявляється як геохімічний фактор планетарного масштабу.
На основі робіт В. І. Вернадського й інших дослідників, які зробили великий внесок у вивчення біосфери планети, пропонується розрізняти три основні її форми: біологічної систематики, біогеографічні, екологічні. Речовинний склад біосфери включає сім глибоко різнорідних, але геологічно не випадкових частин: живу речовину; біогенну речовину - народжуване й перетворене живими організмами (горючі копалини, вапняки й т.д.); косну речовину (утворену без участі живих організмів); біокосну речовину – косну речовину, перетворену живими організмами (вода, ґрунт, кора вивітрювання, мули); речовину радіоактивного розпаду (елементи й ізотопи уранового, торієвого й актиноуранового ряду); розсіяні атоми земної речовини й космічних випромінювань; речовину космічного походження у формі метеоритів, космічного пилу й ін.
У будові й морфології біосфери винятково важливе значення для розвитку живої речовини мають наступні її елементи (зверху вниз): шар живої речовини, так звана "плівка життя"; педосфера, або ґрунтовий покрив; ландшафтно-екологічні системи - функціональні системи, що включають живі організми й середовище їхнього перебування; кора вивітрювання, тобто зона руйнування й перетворення гірських порід, їхніх мінерально-геохімічних змін у верхній частині земної кори під впливом різних факторів; давня біосфера (палеобіосфера) - комплекс гірських порід, рельєфу й інших ландшафтних компонентів, що залягають нижче сучасної біосфери й похованих під її новітніми утвореннями; численні мінерали верхньої частини земної кори й біосфери: глини, вапняки, боксити й т.д.; природні води осадової оболонки; мільйони органічних й органо-мінеральних з'єднань: вугілля, графіт, гумусові речовини, нафта, природні гази; мінеральні ресурси біосфери й земної кори, розповсюджені у формі вільних елементів: міді, срібла, золота, вісмуту, платини й т.д. Останні - головне джерело сировини для металургії, хімічної промисловості й багатьох інших галузей. Їхній видобуток і використання в економіці ростуть рік у рік.
Отже, зі сказаного випливає, що біосфера є результатом складного механізму геологічного й біологічного розвитку косної й біогенної речовини. З одного боку, це середовище життя, а з іншого боку - результат життєдіяльності. Головна специфіка сучасної біосфери - це чітко спрямовані потоки енергії й біогенний (пов'язаний з діяльністю живих істот) круговорот речовин.
Крім того, у розділі були розглянуті гіпотези виникнення біосфери та етапи її еволюції.
Другий розділ роботи присвячений ролі живої речовини на планеті. Спочатку вводиться поняття про живу речовину, як одну із центральних ланок концепції біосфери, розглядаються наукові ідеї В. І. Вернадського про живу речовину. Далі наводиться коротка характеристика шести рівнів організації живої матерії.
Найбільше уваги приділено функціям живої речовини, головними з яких за В. І. Вернадським є газова, концентраційна, окислювально-відновна, біохімічна та біогеохімічна діяльність людини. А. В. Лапо пізніше за свого колегу (1987) використав інший підхід і виділив не 5, а 4 функції біострома: енергетичну, деструктивну, концентраційну та середовищеутворюючу. Але можна відмітити, що багато функцій за Вернадським співпадають з функціями, виділеними Лапо.
Роль живої речовини у географічній оболонці надзвичайно важлива. Більшість оболонок, що входять до складу географічної оболонки більшою або меншою мірою видозмінені життям, а окремі її елементи (грунт, органогенні осадові породи, окремі види корисних копалин та ін.) могли виникнути тільки завдяки живій речовині. Біосфера хоча й є найлегшою оболонкою геосфери, однак її роль постійно збільшується протягом геологічної історії, відповідно, збільшується зростає і її роль у глобальних процесах, що відбуваються на планеті. На земної поверхні немає хімічної сили, що більш постійно діє, а тому й більш могутньої по своїх кінцевих наслідках, ніж живі організми, узяті в цілому. Цим і визначалася актуальність нашої теми.
Мета дослідження полягала в з’ясуванні характерних властивостей живої речовини, рівнів організації, функцій, що їх виконує жива речовина у географічній оболонці.
При написанні курсової роботи поставлені завдання були виконані, головна мета дослідження досягнута.
Список використаних джерел
1. Баландин Р.К. "Вернадский: жизнь, мысль, бессмертие", -М.: Знание, 1988.
2. Білявський Г. О. та ін. Основи екології: Підручник / Г. О. Білявський, Р. С. Фурдуй, І. Ю. Костіков. – К.: Либідь, 2004.- 408.
3. Г. В. Войткевич, В. А. Вронский. Основы учения о биосфере: Кн. для учителя. – М.: Просвещение, 1989.-160 с.: ил., карт.
4. Лапо А. В. "Следы былых биосфер", М.: Знание, 1979
5. Николайкин Н. И. Экология: Учеб. для вузов / Н. И. Николайкин, Н. Е. Николайкина, О. П. Мелехова. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Дрофа, 2003. – 624с.: ил.
6. О. І. Федоренко, О. І. Бондар, А. в, Кудін. Основи екології: Підручник. – К.: Знання, 2006. – 543с.
7. Петров. К. Н. Биогеография с основами охраны биосферы.
8. Р. П. Федорищак. Загальне землезнавство: Навч. посібник. – К.: Вища шк.., 1995. – 223с.
9. Чебышев Н. В., Гринева Г. Г., Козарь М. В., Гуленков С. И. Биология: Учебник. – М.: ВУНМЙ, 2000. – 592с.
10. Ю. Д. Бойчук, Е. М. Солошенко, О. В. Бугай. Екологія і охорона навколишнього середовища: Навчальний посібник. – Суми: ВТД "Університетська книга", 2002. – 284 с.