— Гірські території поступово переходять у приватні руки. Це добре чи погано для екологічної ситуації?
— В принципі, нічого поганого тут немає, приватизація — закономірний процес. Але в Карпатах вона відбувається у якийсь «дикий» спосіб — приватні території дбайливо охороняються озброєними вартовими, але невідомо, хто власник. Там часто не дозволено пройти туристові, а іноді й науковця не пускають... Приватизація повинна бути прозорою і врегульованою, а гроші краще би вкладати не у розбудову маєтків, а в турботу про довкілля…
— Який відсоток території у Карпатах займають заповідники?
— Близько 15 відсотків. Зокрема, на Прикарпатті діють аж три національні парки, ще один проектується — це доволі високий показник.
— Чи задовільно працюють природоохоронні території?
— Основна біда в роботі заповідників — недофінансування і нестача наукових співробітників. А є ще одна серйозна проблема: жителі гірських районів не зацікавлені у тому, щоб заповідні території розширювались. Справа у тім, що кожен заповідник повинен містити осередки, в яких заборонено будь-яке втручання людини у природні процеси. У нас такого поки що немає, бо держава не в змозі виплачувати компенсації тисячам мешканців заповідних територій. Якщо заборонити їм користуватися природними ресурсами — землею, лісом, — то вони просто не матимуть із чого жити...
— Невже на Західній Україні ніхто не займається переробкою сміття?
— Це так. Мені, наприклад, відома лише одна особа — мешканець Верховини, який робить спроби пакувати сміття й вивозити його з села. З іншого боку, саме населення налаштоване проти заводів, де би побутові відходи спалювалися. Хоч це і найдешевший спосіб утилізації, він обертатиметься забрудненням атмосфери. Та й не кожному хочеться бачити зі свого вікна труби заводу і хмари диму.
— Повернімося до впливу туризму на довкілля. Чи є в першому хоч якісь позитиви для екоситуації?
— Як не дивно, є. Турист, який із задоволенням ходить у Карпати і милується їхньою красою, поступово стає «екологічно свідомим», виховує своїх дітей у тому ж дусі. По-друге, туристи все частіше самостійно організовують екологічні акції, нехай це і звичайні «прибирання» в Карпатах...
— Можете назвати кілька карпатських куточків з найчистішим довкіллям?
— Найчистіші — верхів’я Бистриці Солотвинської поблизу гори Сивуля. У 2002 році повені зруйнували мости на лівих витоках ріки, і відтоді автотранспорт там не їздить, а праві витоки протікають через Гуту, закритою для мандрівників територією президентської резиденції. Досить чисте верхів’я Білого Черемоша (він знаходиться у прикордонній зоні, де ходять не так багато туристів), а також потоки Свіча й Мізунка — там, де сходяться кордони Львівської, Івано-Франківської та Закарпатської областей.
— А де ситуація з довкіллям навпаки складна?
— В районі Яблуницького перевалу. Там високе демографічне навантаження, а на самому хребті вирубано багато лісу. Те ж стосується пониззя течії Чорного Черемоша, де стрімко розвивається туристична інфраструктура. А через розташоване тут селище Верховина йдуть тисячі туристів у маршрути по Чорногорі.
— Підсумуймо...
— Я б усе-таки не робив сумних висновків. По-перше, екологічна культура в українського туриста не нижча, ніж, скажімо, в польського чи німецького — «дикуни» будь-де знайдуться. А от освіта справді на високому рівні — в Україні нараховується 106 кафедр екології. Дослідження довкілля, проведені на Прикарпатті, за ґрунтовністю не мають аналогів у Європі. І фахівцям-екологам добре відомо, що потрібно робити для покращення стану довкілля. Щоправда, екологічна й туристична культура населення росте швидше, ніж економічні можливості реалізації необхідних заход
Список використаної літератури
1. ГОСТ 28681.3-95 Межгосударственный стандарт. Туристско-экскурсионное обслуживание. Требования по обеспечению безопасности туристов и экскурсантов. Дата введения в Украине 1997.01.01 //Уніфіковані технології готельних послуг: Навч. посіб./ За ред. проф. В. К. Федорченка, Л. Г. Лук’янова, Т. Т. Дорошенко, І.М. Мініч. — К.: Вища школа, 2001. — 237 с.
2. Борисов К.Г. Международный туризм и право. — М.: НИМП, 1999. — 234 с.
3. Гуляев В.Г. Организация туристских перевозок. — М.: Финансы и статистика, 2001. — 512 с.
4. Квартальнов В. А. Иностранный туризм. — М.: Финансы и статистика, 1999. — 312 с.
5. Маринин М.М. Туристские формальности и безопасность в туризме. — М.: Финансы и статистика, 2002. — 144 с.
6. Менеджмент туризма: Экономика туризма: Учебник. — М.: Финансы и статистика, 2002. — 320 с.
7. Таксанов А. Некоторые аспекты безопасности в туризме: методологический подход к безопасности в туризме //«Васко да Гама» — Менеджмент и маркетинг в туризме. — 2002. — № 3. — С. 15-21.
8. Туризм и гостиничное хозяйство / Под ред. проф. д.э.н. Чудновского А.Д. — М.: Издательство ЭКМОС, 2000. — 400 с.