Забруднення, згідно з прийнятим ООН визначенням, це екзогенні хімічні речовини, що зустрічаються в неналежному місці, в неналежне час і в неналежному кількості. Особливо сильно забруднені повітряна та водна середовища.
Основний внесок у забруднення повітря вносять підприємства чорної і кольорової металургії, вугільної промисловості, хімії та нафтохімії, будіндустрії, енергетики, автотранспорту. Особливо гостро стоїть проблема забруднення повітря у великих містах і промислових центрах. Деякі екологічно небезпечні метали, наприклад, ртуть, свинець, кадмій, переносяться атмосферними потоками і потрапляють у водойми, осідають на дно річок озер і морів. Зростання загальних показників захворюваності людей викликані забрудненнями навколишнього середовища. Так, наприклад, забруднення повітря від нафтохімічного комбінату в місті Еккаіті (Японія), викликало «еккаітську астму», забруднення водного середовища кадмієм - отруєння, що отримало назву «Ітай-Ітай», ртуттю - хвороба «Мінамата».
Значну загрозу забруднення діоксином представляють викиди автомобільного транспорту. Ці забруднення накопичуються не тільки в районах автотрас, але і виявляються за багато км. від них. Вони мають властивість накопичуватися в організмі людини, що живе в несприятливому середовищі і викликати погіршення самопочуття і навіть отруєння.
Забруднення земної поверхні та водних екосистем відбувається і в результаті радіоактивного забруднення. Основними джерелами радіоактивного забруднення є випробування ядерної зброї, робота АЕС, які використовують водойми як охолоджувачів, що призводить до вступу у них разом зі стічними водами радіоактивних ізотопів, які поглинаються водної біоти та донними відкладами.
Відносно новим поняттям у екологічної безпеки є біологічне забруднення. Визначення його включає два пункти: привнесення в середу і розмноження в ній небажаних для людини організмів і проникнення (природне або завдяки діяльності людини) в експлуатовані екосистеми і технологічні пристрої, видів організмів, чужих даними екосистемам. Один з видів біологічного забруднення - викиди підприємств мікробіологічного синтезу. Виробничі потужності цієї галузі сучасної біотехнології, особливо у фармакологічній промисловості, постійно зростають. Багато лікарських препаратів, наприклад, антибіотики, вакцини одержують шляхом мікробіологічного синтезу. До складу викидів та скидів зі стічними водами фармакологічних заводів входять мікробні клітини і їх фрагменти, живильне середовище для мікроорганізмів. Масштаб цього виду забруднення, може бути дуже великий, а так само великі його вплив на здоров'я людини та тварин.
У зв'язку з біологічним забрудненням не можна не згадати і бактеріологічне забруднення, пов'язаних з виробництвом бактеріологічної зброї, яке виробляється незважаючи на існуючі заборони (мікроорганізми великий забійної сили, високої стійкості до всіх відомих антибіотиків).
До кінця ХХ століття постало питання про небезпеку так званого генетичного зараження навколишнього середовища. Ризик цього виду біологічного забруднення, пов'язаного з генною інженерією, стає все більш реальним. Можливість випадкового викиду організмів, вироблених за допомогою генної інженерії, існує завжди, а так само можливий навмисний викид .. Екологічна оцінка такого викиду утруднена, оскільки властивості нових мікроорганізмів невідомі. Наслідком маніпуляції з геном може бути генетична ерозія - втрата існуючого генофонду. Найбільшому ризику генетичного забруднення схильні рідкісні та зникаючі види, популяції яких знаходяться в стадії деградації. Самостійну проблему з серйозними соціально-етнічними проблемами представляє собою втручання в геном людини («покращення різновиди людей»).
Глобальні екологічні проблеми з усією очевидністю показують необхідність консолідації зусиль усіх країн для їх вирішення. Основний стереотип мислення, що сформувався в світі до кінця ХХ століття з перспективою на ХХI століття, висловлює Стратегія сталого розвитку.
Вперше термін «стійкий розвиток» був використаний в документах у 70-х роках, коли з'явилася ідея розробки Всесвітньої стратегії охорони природи. Її висунули міжнародні організації: Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів, Програма (комітет) ООН з навколишнього середовища, Всесвітній фонд дикої природи. У ній фокусувалося увагу на небезпеки змін у біосфері Землі і пропонувалося вжити низку дієвих заходів щодо їх пом'якшення. Стратегія сталого розвитку була прийнята в 1992 році, але вона продовжує бути в центрі загальної уваги і в даний час. Сталий розвиток було визначено як процес відповідає потребам сьогодення, але позбавляє майбутні покоління можливості задовольнити свої потреби. В ООН створено спеціальну комісію зі сталого розвитку. Мета Стратегії виробити основні шляхи та способи пристосування життя до глобальних змін.
Негативні тренди змін у навколишньому середовищі та стан здоров'я населення в багатьох країнах світу призвели до усвідомлення необхідності інтеграції та об'єднання зусиль у вирішенні глобальних екологічних проблем і забезпечення екологічної безпеки. Форми співробітництва різноманітні. Це різного рівня організації, комісії, комітети, міжнародні угоди (конвенції та протоколи до них), глобальні системи та служби спостережень, дослідницькі програми та проекти.
В ході міжнародного співробітництва увагу зосереджено на наступних екологічні проблеми.
1. Клімат і його зміни, 2. Проблема «чистої води», 3. забруднення навколишнього середовища, 4. Відходи, 5. Втрата біорізноманіття і втрата видів, 6. Прибережні райони, 7. Медична екологія, 8. Безпека біотехнологій, трансгенних продуктів і продуктів харчування.
Список використаної літератури
1. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25.06.91 р. станом на 10 лютого 2003р.-К.: Парламентська видавництво, 2003.-52с.
2. Дмитренко І. Екологічне право України: Підручнік.-К.: Юрінком Інтер, 2001.-352с.
3. Никаноров А., Хоружа Т. Глобальна екологія: Навчальний посібник.-М.: Вид-во Пріор, 2000.-285с.
4. Орлов М. Сталий розвиток і правова охорона навколишнього середовища / / Підприємництво, господарство і право.-2000 .- № 6.-С.42-46.
5. Пєтухова Т.А. Безпека життєдіяльності: Конспекти лекцій.-Одеса, 2002 .- 86с.
6. Екологія, охорона природи й екологічна безпека / Під ред. В.І. Данилова-Данільяна.-М.: Вид-во МНЕПУ, 1997.-543 с