Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в роботі:
– проаналізовано стан вивченості екологічної проблематики на сторінках періодичних видань у дослідженнях із соціальної комунікації;
– розглянуто роль соціально-комунікативних процесів у формуванні екологічної свідомості від античності до нових часів;
– здійснено аналіз окремого екологічного видання як засобу формування екологічного світогляду;
–простежено специфіку джерел та функцій екологічної етики журналу „The Ecologist”;
– досліджено особливості деструктивного та творчого етапів екологічної етики часопису;
– з’ясовано зміст і засади екологічної етики, запропонованих у виданні як основа екологічного світогляду;
– розглянуто особливості картини світу, представленої в журналі як альтернатива до сучасного суспільства.
Практичне значення одержаних результатів. Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що її результати можуть бути використані під час подальшого вивчення основних напрямків розвитку екологічної комунікації, у процесі дослідження особливостей комунікаційної культури суспільства, вивчення історії становлення екологічної журналістики як соціально-комунікаційного інституту тощо. Практичне значення передбачає використання висновків дисертаційного дослідження під час створення лекційних курсів з екологічної журналістики й екологічної комунікації, підготовки спецкурсів, семінарських занять, написання навчальних посібників, а також у подальших дослідженнях соціальних комунікацій.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею. Основні теоретичні положення й висновки, що характеризують новизну дослідження, отримані й сформульовані автором самостійно.
Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи викладено в доповідях на Міжнародній науково-практичній конференції „Дискурс у комунікаційних системах” (Київ, 19–20 березня, 2005 р), І Міжнародній науковій конференції „Сучасний інформаційний простір: журналістика і медіаосвіта” (Алушта, 26–30 вересня, 2005 р), Міжнародній науково-практичній конференції „Масова комунікація в Україні та інформаційний виклик ХХІ століття” (Дніпропетровськ, 18–19 листопада 2005 р), Науковій конференції аспірантів філологічного факультету „Актуальні проблеми сучасної філології” (Харків, 31 березня 2006 р), ІІ Міжнародній науковій конференції „Сучасний інформаційний простір: журналістика і медіаосвіта” (Алушта, 26–30 вересня, 2006 р), ІІІ Міжнародній науковій конференції „Сучасний інформаційний простір: журналістика і медіаосвіта” (Алушта, 24–28 вересня, 2007 р); на засіданнях наукового семінару кафедри журналістики ХНУ імені В.Н. Каразіна.
Публікації. Результати дослідження викладено в семи наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях ВАК України.
Структура роботи обумовлена її метою та завданнями. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаної літератури (298 найменувань на 27 сторінках). Загальний обсяг роботи 195 сторінок, з них 168 сторінок основного тексту.
У Вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, охарактеризовано мету та завдання роботи, наукову новизну, визначено методологічні засади дослідження, його теоретичну та практичну цінність, викладено відомості про апробацію результатів розвідки.
Перший розділ "Історіографія проблеми" знайомить зі станом вивчення екологічної тематики в наукових працях із соціальної комунікації.
У першому підрозділі "Роль соціальної комунікації у формуванні екологічної свідомості (від античності до нових часів)" розглянуто еволюцію екологічної свідомості починаючи з давніх часів до сучасного періоду. Протягом історії людства екологічна свідомість була тісно пов’язана з розвитком соціальної комунікації: вербальна комунікація, характерна для первісного суспільства, визначалася ставленням людини до природи, яка обожнювалась; письмова комунікація, особливо з початку свого розвитку, переважно негативно впливала на екологічну свідомість, що пов’язане з поширенням християнських текстів (у Середньовіччя); винайдення книгодрукування на початку сприяло поширенню механістичного погляду на природу (в епоху Відродження). Поступово екологічна тематика вийшла на сторінки книжкових видань і ЗМІ, і в другій половині ХХ ст. завдяки цим каналам масової комунікації стала об’єктом уваги широкого загалу.
Другий підрозділ "Екологічна проблематика в засобах масової інформації як об’єкт дослідження соціально-комунікаційних наук" має три параграфи.
У першому параграфі "Дослідження екологічної проблематики в ЗМІ 1970–1980-х рр. " розглянуто перші спроби вивчення цієї тематики на сторінках періодичних видань, що в 1970-х рр. були репрезентовані розрізненими статтями у спеціалізованих виданнях, а в 1980-х рр. - більш ґрунтовними дослідженнями ("Экологические проблемы в современной публицистике" (1982) Т.О. Беневоленської, "Посібник з екологічної журналістики" (1988) Ш. і К. Фрідман).
Другий параграф "Екологічна проблематика в ЗМІ в дослідженнях соціальних комунікацій 1990-х рр. " розглядає роботи з екологічної проблематики в ЗМІ вказаного періоду. З’ясовано, що вивчення цієї теми здійснюється в кількох напрямках: історія екологічної періодики та природоохоронної пропаганди, теорія екологічної журналістики, екологічна інтернет-журналістика.
Третій параграф "Вивчення екологічної проблематики в соціально-комунікаційних дослідженнях 2000-х рр. " презентує новітні дослідження в цій галузі. ХХІ ст. характеризується зрушеннями в розвитку вітчизняних соціально-комунікаційних дослідженнях екологічної проблематики ("Масова комунікація та екологічна політика", "Екологічна проблематика в ЗМІ" О.О. Бєлякова). Провідним напрямком досліджень у 2000-х рр. стає екологічний PR, що в країнах колишнього СРСР почав активно розвиватись у другій половині 1990-х рр.; триває вивчення сучасних тенденцій розвитку екологічних ЗМІ, зокрема екологічної інтернет-журналістики.
У третьому підрозділі "Екологічна етика як предмет дослідження" наведено визначення поняття "екологічна етика", що витлумачується і як самостійна наукова дисципліна, що виділилася в середині 1970-х рр., і як міждисциплінарна сфера дослідження, що сформувалася на межі природничих і суспільствознавчих наук, і як особливий світогляд, визначений історичним етапом розвитку європейської культури. Розглянуто типологію екологічної етики, її зв'язок із різними сферами суспільного життя. Зазначено, що екологічна етика являє собою ефективний засіб формування в людини адекватного ставлення до екологічних проблем та усвідомлення необхідності їх негайного розв’язання через радикальну трансформацію усталеного погляду на природне довкілля.
У другому розділі "Журнал „The Ecologist” як складова соціально-комунікаційної системи" подано загальну характеристику часопису.
Перший підрозділ "Журнал „The Ecologist” на тлі доби" присвячено розгляду передумов, що склалися у світі напередодні появи журналу: розгортання хімічної, біологічної та ядерної небезпеки; глобалізація екологічних проблем, що поступово стали предметом наукових студій; публікація книги американської дослідниці Р. Карсон "Мовчазна весна", що привернула значну увагу до екологічної етики; активізація та глобалізація наприкінці 1960-х - на початку 1970-х рр. екологічного руху.
У другому підрозділі "Історія журналу “The Ecologist”" розглянуто основні етапи становлення та розвитку часопису, його проблематику, головні публікації, авторський склад. Зазначено, що „The Ecologist”, перше число якого вийшло в 1970 р., став одним із перших екологічних періодичних видань, які підключилися до обговорення екологічних проблем на міжнародному рівні, інформуючи про найактуальніші з них і пропонуючи власні шляхи розв’язання, у такий спосіб забезпечивши потребу в екологічній комунікації. Незважаючи на те що, за задумом засновника Е. Ґолдсміта, журнал мав стати „рупором” країн „третього світу”, а головна функція його комунікативної діяльності мала зводитися до дослідження проблем, характерних для цих регіонів, часопис позиціонував себе як альтернативне антиглобалістське видання, що відзначалося охопленням широкого кола тем. Проаналізовано проблематику журналу, зазначено, що протягом свого розвитку часопис постійно розширював коло досліджуваних проблем, які з часом поступово привертали все більшу увагу громадськості (глобальне потепління, клонування, генетично модифікована продукція тощо). Значній популярності видання сприяв його авторський склад, до якого входили екологічні журналісти, науковці й члени екологічних рухів.
Третій підрозділ "Екологічна етика журналу „The Ecologist”: типологія, джерела, функції, етапи побудови" присвячений аналізові екологічної етики часопису, що дає уявлення про світоглядні позиції журналістів видання відносно сучасної та майбутньої екологічної ситуації на планеті. Розглянуто джерела екологічної етики журналу: східні релігійні вчення, діяльність американської дослідниці Р. Карсон, яка висловлювала радикальні ідеї стосовно індустріального типу розвитку.
Ґрунтуючись на усталеній типології, визначено напрямок екологічної етики журналу як екобіоцентричний (синтетичний), оскільки матеріали часопису однаковою мірою провадять і біоцентричні (права тварин, клонування людини тощо) і екоцентричні (збереження планети Земля, проблема забруднення гідро - й атмосфери тощо) ідеї. Зазначено, що екологічну етику журналу „The Ecologist” не можна віднести й до одного конкретного різновиду (благоговіння перед життям, концепція біорегіону та ін), оскільки по суті вона синтезує ідеї кількох еколого-етичних концепцій: біоетики, "звільнення тварин", глибинної екології, гіпотези Геї та екофемінізму. Поєднання різнорідних ідей визначає різноплановий характер екологічної етики журналу „The Ecologist”: з одного боку, предметом уваги стає планета Земля як велика суперсистема (глибинна екологія, гіпотеза Геї, екофемінізм), з іншого - окрема жива істота (біоетика, "звільнення тварин").