Корінь виникаючих проблем — у відсутності механізмів підрахунку матеріального збитку, наносимого державній скарбниці й населенню регіону (добробут якого в значній мірі залежить від процвітання туризму) у результаті використання реліктових ялівцевих гаїв і курортного узбережжя під будівництво нафтопроводів і нафтових терміналів, тобто прямо сказати — використання не по призначенню. Центральна й Краснодарська ради ВООП у жовтні 2000 року провели із цього приводу регіональна нарада, на яке запросили експертів, що займалися оцінкою вартості земель у регіоні. Було показано, що відсутність прийнятої на державному рівні схеми диференційованої оцінки вартості земель створює передумови для безконтрольного землекористування. Інакше кажучи, поки екологічну, эстетическую, рекреаційну цінність земель, поряд з іншими її коштовними властивостями, не будуть розраховувати в грошовому вираженні, зберегти ці землі не вдасться — якщо тільки у вигляді техногенних пустель. Так що причорноморські заповідники й національні парки з їх лісистими гірськими хребтами, мальовничими каньйонами й водоспадами, джерелами мінеральних вод, унікальними грязьовими вулканами й живим морем поки залишаються в небезпечній заставі нашої безгосподарності й безтурботності.
3.Про міжнародні механізми рішення екологічних проблем
На початку 1980-х років світове співтовариство усвідомило, що погроза нашому звичному існуванню стає реальної у зв'язку з екологічною кризою. І тоді були вперше початі зусилля до створення міжнародних механізмів рішення екологічних проблем, що стосуються так званих ресурсів загального користування. Для здійснення проектів, пов'язаних із глобальними змінами в біосфері, в 1991 р. була створена спеціальна структура — Global Environment Facility (GEF). В 1992 р. конференція в Ріо-де-Жанейро прийняла ряд конвенцій, що стали важливим інструментом виконання вартих перед миром завдань.
Підписали ці документи й чорноморські країни. Ними підписані також Бухарестська конвенція по захисту Чорного моря від забруднення, Одеська декларація. Результатом зусиль Чорноморської екологічної програми (BSEP) стали два важливих і конкретних документи: Трансграничний діагностичний аналіз Чорного моря й Стратегічний план дій по реабілітації й захисту Чорного моря. Підписавши в 1996 р. цей план, чорноморські держави зобов'язалися розробити загальну стратегію захисту й відновлення Чорного моря, керування його береговими й морськими ресурсами на 20 років.
Пройшло чотири роки, і жодне з держав зобов'язань не виконало. Не виконані й положення Бухарестської конвенції про створення Стамбульської комісії й консультативних груп при ній, а також Чорноморського экофонда. Намічені Бухарестською конвенцією й Одеською декларацією масштабні заходи щодо порятунку Чорного моря залишилися на папері. Навпаки, ситуація різко погіршилася, і плани використання Чорного моря становлять нині далеко від його берегів, а містити структури керування, оплачувати відновлення й захист моря змушені берегові держави.
Найтяжка екологічна ситуація зложилася в Одесі. У зоні дії взрывопожароопасного Одеського припортового (аміачного) заводу (ОПЗ) почате будівництво Одеського нефтетерминала. Хоча всі державні й суспільні екологічні експертизи, починаючи з 1992 р. указували на неможливість будівництва нафтових комплексів в Одеській затоці. На ОПЗ відновило небезпечне перевантаження метанолу, зупинене в 1989 р. громадськістю. Зараз на міжнародному ринку різко зріс попит на метанол, що використовується як добавка в бензин для підвищення октанового числа, при виробництві формальдегіду — сировини для виготовлення клею й гуми. Основний виробник метанолу в регіоні, Росія дотепер транспортувала його через фінський порт Котка. Через Одесу ж проходить самий короткий шлях у країни Середземномор'я, що є основними покупцями даної сировини. Намечаются його поставки в Південно-Східну Азію й Америку теж з Одеси. В 2001 р. планується обсяг перевалки довести до 400 тис. т. у рік, а в майбутньому — до 800 тис. т.
Небезпечні виробництва в Одесі ростуть, як гриби, без оповіщення громадськості, хоча його вимагає чинне законодавство республіки. Нещадно знищується берегова зона: зносяться зелені насадження, безконтрольно забудовуються зсувні ділянки, піщані коси, стометрові прибережні смуги строгої недоторканності. Ще 10 років тому запропоновано в законодавчому порядку регламентувати природокористування в цій зоні. В 1995 р. розроблений проект закону про природокористування в береговій зоні Чорного моря. Уже 5 років він не затребуваний ні Міністерством екології й природних ресурсів, ні Верховною Радою, ні Кабінетом міністрів. Усім їм не до екології.
Пора б міністрам чорноморських держав відзвітувати перед платниками податків про ефективність своїх досить частих зустрічей для «урегулювання міжнародних проблем у зв'язку з екологічним навантаженням на Чорне море». Пропозиції за рішенням подібних проблем народилися в зоні планетарної катастрофи — Арала, що гине. Недавній форум неурядових організацій Причорноморського регіону підтримав пропозицію Одеського соціально-екологічного союзу (ОСоЭС) оцінити існуючий антропогенний вплив на экосистему Чорного моря з обліком планованих нафтових і газових терміналів, перспективи видобутку нафти й газу на шельфі Азовського й Чорного морів, участившихся військових навчань НАТО (нарушающих міжнародні угоди про Чорне море). Ця оцінка покаже здатність моря до самоочищення й визначить гранично припустиме навантаження на різні частини його экосистемы. У такій оцінці зацікавлені не тільки країни — республіки колишнього СРСР. Так, жителі Стамбула мають намір переглянути Конвенцію про режим проток, підписану в 1936 р. і вже не враховуючу належним чином дивовижно вирослі за 65 років вантажопотоки через Дарданелли.
Необхідна принципово нова концепція природокористування в басейні Чорного й Азовського морів, заснована на ідеях спільного господарювання країн, зв'язаних загальними ресурсами й цілком залежних від границь стійкості морських экосистем. І повинна бути створена нова структура міжнародного характеру, що несла б відповідальність за екологічний стан Азовського й Чорного морів — «Банк Чорного моря». До екстрених заходів по захисту цих морів варто віднести розробку угоди про квоти на стоки для всіх країн басейну. З ініціативи й при участі Осоэс запропонована Концепція розробки квот на скидання стічних вод для всіх європейських країн, що входять у басейн Чорного моря, виходячи з його ассимиляционной ємності. В основу Концепції покладена ідея спільного використання цими країнами природних ресурсів Чорного моря.
У чорноморських країнах (а їх 21) повинні бути уніфіковані заходи щодо захисту й реабілітації Чорного й Азовського морів. Це повинне покласти початок скоординованим діям різних країн. У цьому контексті дуже важливий і пилотный проект екологічного землеробства в границях водозбірних площ водно-болотних угідь міжнародного значення. Нарешті, на базі одеського риборозплідника ХТМО міг би бути створений міжнародний тренинговый центр по розведенню рідких видів эндемичных і інших риб Чорного й Азовського морів (у тому числі, мідій).
Висновок
У цей час проблема забруднення водних об'єктів (рік, озер, морів, ґрунтових вод і т.д.) є найбільш актуальної, тому що всім відомо – вираження "вода - це життя". Без води людин не може прожити більше трьох доби, але навіть розуміючи всю важливість ролі води в його житті, воно однаково продовжує жорстко експлуатувати водні об'єкти, безповоротно змінюючи їхній природний режим скиданнями й відходами. Тканини живих організмів на 70% складаються з води, і тому В.И.Вернадський визначав життя як живу воду. Води на Землі багато, але 97% - це солона вода океанів і морів, і лише 3% - прісна. Із цих три чверті майже недоступні живим організмам, тому що ця вода "законсервована" у льодовиках гір і полярних шапок (льодовики Арктики й Антарктики). Це резерв прісної води. З води, доступної живим організмам, основна частина укладена в їхніх тканинах.
Потреба у воді в організмів дуже велика. Наприклад, для утворення 1 кг біомаси дерева витрачається до 500 кг води. І тому її потрібно витрачати й не забруднювати.
Основна маса води зосереджена в океанах. Парка з його поверхні вода дає живлющу вологу природним і штучним экосистемам суши. Чим ближче район до океану, тим більше там випадає опадів. Суша постійно повертає воду океану, частина води випаровується, особливо лісами, частина збирається ріками, у які надходять дощові й снігові води. Обмін вологою між океаном і сушею вимагає дуже великої кількості енергії: на це затрачається до 1/3 того, що Земля одержує від Сонця.
Цикл води в біосфері до розвитку цивілізації був рівноважним, океан одержував від рік стільки води, скільки витрачав при її випарі. Якщо не мінявся клімат, то не міліли ріки й не знижувався рівень води в озерах. З розвитком цивілізації цей цикл став порушуватися, у результаті поливу сільськогосподарських культур збільшився випар із суши. Ріки південних районів обміліли, забруднення океанів і поява на його поверхні нафтової плівки зменшило кількість води, що випаровується океаном. Все це погіршує водопостачання біосфери. Більше частими стають посухи, виникають вогнища екологічних нещасть, наприклад, багаторічна катастрофічна посуха в зоні Сахеля.