На особливе значення дослідження вини при розгляді кримінальних справ звертає увагу Пленум Верховного Суду України. Так, у пункті 2 своєї Постанови від 7 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи» Пленум зазначив, що при призначенні покарання відповідно до статей 65-69 КК України суди мають враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, сукупність усіх обставин, що його характеризують (форма вини, мотив, спосіб, характер вчиненого діяння, ступінь здійснення злочинного наміру, тяжкість наслідків), особу винного й обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання [4, 2].
РОЗДІЛ 2. Форми вини як обов’язкової ознаки суб’єктивної сторони складу злочину
2.1. Вина у формі умислу
Згідно зі статтею 24 КК України умисел поділяється на прямий (dolus directis) і непрямий (dolus eventualis). Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.
Ознаками інтелектуального моменту прямого і непрямого умислів є:
а) усвідомлення суспільно небезпечного характеру свого діяння;
б) передбачення його суспільно небезпечних наслідків (ключовими словами, які відповідають першій і другій ознакам інтелектуального моменту, є: усвідомлення й передбачення).
Ознака вольового моменту прямого умислу полягає в бажанні особи настання суспільно небезпечних наслідків, а непрямого умислу - у не бажанні, але свідомому припущенні їх настання (ключові слова: бажання і свідоме припущення).
Розглянемо сутність ознак, які характеризують прямий і непрямий умисел.
Усвідомлення суспільної небезпеки діяння означає розуміння винним як фактичного, так і соціального його характеру. Так, ухиляючись від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, особа розуміє, що через це має місце фактичне ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах [5, 212] - фактична сторона діяння, чим порушується встановлений законодавством порядок оподаткування юридичних і фізичних осіб, який забезпечує за рахунок надходження податків, зборів та інших обов’язкових платежів формування доходної частини державного та місцевих бюджетів, а також державних цільових фондів - соціальна сторона діяння.
Закон не вимагає усвідомлення особою кримінальної протиправності діяння, яке нею вчиняється. Внаслідок притаманностізлочину ознаки суспільної небезпеки, вона практично є очевидною. Тому особа, що вчинила злочин, не може посилатися нанезнання кримінального Закону з метою уникнути відповідальності. Стосовно цього питання римляни казали: Lex est ab aеterno (Закон існує вічно). Згідно з частиною 2 статті 68 Конституції України незнання Законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Передбачення особою суспільно небезпечних наслідків свого діяння означає відображення у її свідомості подій, які неминуче або можливо стануться в майбутньому.
Отже, на думку автора курсової роботи, це передбачення самих наслідків. Воно може бути передбаченням їх неминучості (постріл з пістолета у скроню передбачає неминучу смерть), або передбачення реальної можливості їх настання (постріл у людину на значній дистанції; безладна стрільба у приміщенні, де знаходяться люди). Це також передбачення хоча б у загальних рисах розвитку причинного зв’язку між діянням і наслідками, що мають статися.
Що ж до вольового моменту, то він різний у зазначених видахумислу, і саме по ньому проходить поділ умислу на прямий інепрямий. Вольовий момент умислу вирішує питання про ставлення особидо суспільно небезпечних наслідків свого діяння.
При прямому умислі особа, як уже зазначалося автором курсової роботи, бажає настання суспільно небезпечних наслідків, а при непрямому - не бажає, але свідомо припускає їх настання. Бажання означає, що особа цілеспрямовано діє в напрямкудосягнення тих суспільно небезпечних наслідків, досягнути якихвона поставила собі за мету [6, 119].
Свідоме припущення настання суспільно небезпечних наслідків означає, що особа не зацікавлена в їх настанні, вони виступають як побічний результат діяння винного, бо він прагне досягти інших наслідків. Що ж до тих наслідків, які настали, товін ставиться до них байдуже, не замислюючись з цього приводу,або без всяких конкретних підстав сподівається, що вони не настануть. Скажімо, пропускаючи електричний струм через дріт,закріплений на паркані ділянки, особа не бажає ураження нимкого-небудь, але свідомо це припускає стосовно осіб, які захочутьпроникнути на ділянку. Смерть потерпілого від електрострумубуде кваліфікуватись як вбивство з непрямим умислом.
Оскільки суспільно небезпечні наслідки від злочинів з прямим і непрямим умислом цілком порівнянні, Закон не формулює окремо злочинів, що характеризуються прямим умислом, і злочинів, що характеризуються непрямим умислом.
Зауважимо, що формулювання, дані у статті 24 КК України, стосуються тільки злочинів із матеріальним складом (бо в другій ознаці інтелектуального моменту та в ознаці вольового моменту йдеться про суспільно небезпечні наслідки). Щодо умислу стосовно злочинів з формальним складом, то він полягає в усвідомленні особою суспільно небезпечного характеру свого діяння і в бажанні його вчинити. Тому умисні злочини з формальним складом можуть вчинятися тільки з прямим умислом.
Щодо непрямого умислу, то він можливий тільки у злочинах з матеріальним складом (умисне вбивство, умисне знищення або пошкодження майна). До того ж констатування наявності непрямого умислу можливе тільки у закінченому злочині (бо готування і замах з непрямим умислом неможливі). Якщо у наведеному раніше прикладі з електричним струмом ніхто не буде травмований, кваліфікувати це діяння як замах на вбивство не можна [7, 123].
У межах формулювання прямого умислу теорія і практика кримінального права знають певні його різновиди.Так, за часом виникнення умислу розрізняють заздалегідь обдуманий умисел і такий, що раптово виник.При заздалегідь обдуманому умислі є певний розрив у часі між виникненням наміру вчинити злочин і його реалізацією (те, що в деяких країнах зветься «передумисний злочин»). При умислі, що раптово виник, намір вчинити злочин виникає раптово і зразу ж реалізується (так званий «непередумисний злочин»). Як правило, злочини з високим ступенем суспільної небезпеки характеризуються заздалегідь обдуманим умислом, хоча можуть бути вчинені і з умислом, що раптово виник (це стосується вбивств, хуліганств, зґвалтувань, розбійних нападів). Дослідження питання часу виникнення наміру вчинити злочин і його наступної реалізації має суттєве значення для індивідуалізації покарання.
У двох випадках Закон розглядає злочин, вчинений з умислом, що раптово виник, як привілейований. Це умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання [8, 116], й умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання.
Ці злочини, вчинені в стані так званого афекту, тобто сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого, караються значно м’якше, ніж аналогічні, вчинені не в стані афекту. Встановлення факту вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого, є обставиною, що у всіх випадках пом’якшує покарання.
Залежно від визначеності мети, якої хоче досягти особа,вчиняючи злочин, умисел поділяється на визначений і невизначений. При визначеному умислі особа чітко уявляє собі, якихсаме наслідків вона хоче досягти. Недосягнення цих наслідків зпричин, що не залежали від її волі, буде розглядатись як замахна конкретний злочин. Скажімо, з метою вбивства наноситьсяудар каменем по голові. Якщо смерть не настала, це буде розглядатися як замах на вбивство.
При невизначеному умислі особа передбачає настання наслідків свого діяння, але вони неконкретизовані, будь-які з них «задовольняють» злочинця. Так, наносячи удари потерпілому, злочинець усвідомлює, що вони можуть призвести до різних наслідківщодо здоров’я потерпілого, і згодний на будь-які з них. У такихвипадках кваліфікація здійснюється за наслідками, що фактично настали. У нашому випадку це можуть бути й легкі тілесні ушкодження, й середньої тяжкості, й тяжкі.
2.2. Вина у формі необережності
Другою формою вини є необережність. Порівняно з умисними злочинами необережні, виходячи з особи злочинця, вважаються менш небезпечними, але за своїми суспільно небезпечними наслідками не тільки не поступаються нічим умисним злочинам, а й можуть перевищувати їх: достатньо пригадати Чорнобильську трагедію, загибель шахтарів на шахтах Донбасу, катастрофу з літаком на аеродромі під Львовом.
Необережність поділяється на злочинну самовпевненість (luxuria) і злочинну недбалість (negligentia). Згідно з частиною 2 статті 25 КК України необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення. Згідно із частиною 3 статті 25 КК України необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити. Необережні злочини сконструйовані як злочини з матеріальним складом, але деякі склади формальних злочинів, передбачені в КК України, можуть вчинятися як умисно, так і через необережність: порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів [9, 320], розголошення державної таємниці, й отже, форму вини тут треба встановлювати відносно конкретного діяння.