Захист навколишнього середовища, підвищення конкурентноздатності продукції (стр. 3 из 12)

- мінімізація впливу на навколишнє середовище;

- економія енергії й матеріалів;

- зниження витрат, пов'язаних з управлінням відходами;

- зниження ризиків виникнення аварійних ситуацій;

- більше висока корпоративна репутація серед органів регулювання, споживачів і громадськості;

- усунення бар'єрів у торгівлі, у тому числі з іншими країнами.

Передумовою до розробки СУНС можуть стати вже функціонуючі на багатьох підприємствах системи управління якістю, оскільки між системами існує структурний, термінологічний і інший взаємозв'язок.

Сертифікація системи на відповідність вимогам стандарту ISO 14001 забезпечує впевненість у тім, що ця організація контролює й виконує всі аспекти впливу її виробничих процесів на навколишнє середовище, і що вона зобов'язалася дотримуватися відповідних екологічних законів і норм, і має намір безперервно поліпшувати свої екологічні характеристики.

1.2 Стандарти України в області екологічного менеджменту

Екологічні норми й вимоги стають сьогодні одним з найбільш важливих інструментів взаємин між країнами, загострення боротьби за ринки збуту продукції, екологічними бар'єрами для обмеження ввозу в країну багатьох видів промислової й сільськогосподарської продукції.

З метою підготовки національних підприємств і організацій до твердих правил світової торгівлі, розуміючи, що наявність сертифікованої системи управління навколишнім середовищем може стати невід'ємною частиною вимог торговельних партнерів, Україна першої серед країн СНД підготувала для безпосереднього впровадження міжнародні стандарти ISO серії 14000.

До 15 травня 2006 року в Україні діють у якості національних наступні стандарти, які встановлюють вимоги й вказівки по керуванню навколишнім середовищем:

– ДСТУ ISO 14001-97. Системи управління навколишнім середовищем. Склад і опис елементів, провідних вказівок по їхньому застосуванню [13];

– ДСТУ ISO 14004-97. Системи управління навколишнім середовищем. Загальні провідні вказівки по принципах управління, системам і коштам забезпечення [14];

– ДСТУ ISO 14020:2003. Екологічні маркування й декларації. Загальні принципи [15];

– ДСТУ ISO 14021:2002. Екологічні маркування й декларації. Екологічні само декларації. (Екологічне маркування типу II) [16];

– ДСТУ ISO 14024:2002. Екологічні маркування й декларації. Екологічне маркування типу I. Принципи й методи [17];

– ДСТУ ISO/TR 14025:2002. Екологічні маркування й декларації. Екологічні декларації типу III [18];

– ДСТУ 2195-99. Охорона природи. Обіг з відходами. Технічний паспорт відходу. Склад, зміст, виклад і правила внесення змін [19];

– ДСТУ 3910-99. Охорона природи. Обіг з відходами. Класифікація відходів. Порядок застосування відходів по генетичному принципі й віднесення їх до класифікаційних категорій [20];

– ДСТУ 3911-99. Охорона природи. Обіг з відходами. Виявлення відходів і надання інформаційних даних про відходи. Загальні вимоги [21].

Під поняттям “екологічне маркування”, “екологічна декларація”, відповідно до стандартів ISO серії 14020, мається на увазі затвердження, у якому зазначені екологічні аспекти певної продукції або послуги. Ці затвердження можуть бути представлені у вигляді формулювань, символу або зображення на етикетці, що прикріплює до продукції або впакування, а також можуть утримуватися в документації на продукцію, технічних бюлетенях, у рекламних матеріалах і т.п.

Метою екологічних маркувань і декларацій є сприяння, шляхом передачі інформації про екологічні аспекти продукції або послуги, розширенню попиту на ту продукцію або послугу, що найменшим образом впливає на навколишнє середовище.

Рішення про застосування екологічного маркування приймається товаровиробником добровільно.

Введення екологічного маркування, як показує світова практика, є одним з інструментів екологічної споживчої політики. Покупець, при певному рівні, що сформувався, добробуту й екологічної свідомості, реально одержує можливість вибирати той або інший товар, віддаючи перевагу “екологічно чистому”. При цьому сам факт існування на ринку товарів з екологічним маркуванням уже є потужним елементом мотивації, переконання, підвищення екологічної свідомості суспільства, стимулом для споживачів - купувати, а виробників - провадити таку продукцію.

У ряді країн екологічне маркування є одним з об'єктів підтвердження відповідності. У результаті споживач одержує з боку держави додаткову позитивну інформацію про продукцію.

Крім розглянутих стандартів Україна прийняла в якості національний стандарт ДСТУ ISO 19011:2003 [22] , що об'єднав аудита систем управління якістю (СУЯ) і екологічний аудит. Рекомендації стандарту необхідні для проведення аудитів СУЯ або СУНС незалежно від того, інтегровані вони чи ні. Цей стандарт застосовується для проведення комбінованих аудитів - одночасно по СУЯ і СУНС.

2 ПРОЦЕСНИЙ ПІДХІД ДО ПОБУДОВИ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ НАВКОЛИШНІМ СЕРЕДОВИЩЕМ

Тільки після ознайомлення керівництва й фахівців підприємства з вимогами ISО 14001 [1] і попередньої оцінки екологічного стану підприємства можна приступати до розробки системи менеджменту охорони навколишнього середовища.

Модель цієї системи представлена й описана в ISО 14001 [1]. Модель має форму спіралі, що символізує вимогу до поліпшення стану навколишнього середовища й постійний підйом на більше високу ступінь (рис. 2.1).

Рисунок 2.1 - Модель системи екологічного менеджменту охорони навколишнього середовища

Вимоги, що втримуються в ISО 14001 [1], призначені для застосування у всіх організаціях незалежно від їхньої галузевої специфіки, розміру, географічних, соціальних і культурних умов, а також форм власності.

Стандарт не встановлює твердих вимог до екологічної ефективності, крім зобов'язань відповідати застосовуваним законодавчим актам і регламентам і постійно поліпшувати систему. Швидкість і розмах цього процесу визначає сама організація з обліком технічних, економічних і інших можливостей [23].

Перший «блок» моделі - Екологічна політика (тобто підприємство повинне усвідомлювати - до чого воно прагне, які його стратегічні цілі й пріоритети).

Відповідальність за визначення й реалізацію Екологічної політики лягає на вище керівництво.

Відповідно до ISО 14001 [1] Екологічна політика повинна:

– відповідати характеру, масштабу й впливам на навколишнє середовище діяльності організації, її продукції або послуг;

– включати зобов'язання відносно постійного поліпшення навколишнього середовища й запобігання її забруднення;

– включати зобов'язання відносно відповідності належному природоохоронному законодавству й регламентам, а також іншим вимогам, які поширюються па організацію;

– створювати основи для встановлення цільових і планових екологічних показників і їхнього аналізу;

– бути документально оформленої, доведеної до відомості персоналу організації й зрозумілої йому;

– періодично аналізуватися на придатність;

– бути доступної громадськості.

В Екологічній політиці вище керівництво повинне підтвердити свою прихильність справі охорони навколишнього середовища й обов'язково забезпечувати адекватними ресурсами досягнення поставлених цілей.

У тексті Екологічної політики варто уникати декларацій і нездійсненних цілей.

Другий «блок» моделі - Планування (тобто визначення, «як домогтися результатів»).

Ціль планування - створення умов для реалізації Екологічної політики.

Для розробки плану варто почати наступні дії:

– ідентифікувати екологічні аспекти й оцінити їхній вплив на навколишнє середовище;

– ідентифікувати вимоги законодавчих актів і інші вимоги, що поширюються на підприємство;

– розробити цільові й планові екологічні показники;

– розробити програму (програми) менеджменту охорони навколишнього середовища.

При плануванні необхідно встановити (згідно із Екологічною політикою) систему пріоритетів і черговість виконання завдань відповідно до гостроти проблем. Плани повинні бути конкретними, а результати - вимірними.

Ідентифікація екологічних аспектів є постійним процесом, що визначає минуле, дійсне й потенційно можливе (позитивний або негативне) вплив діяльності організації на навколишнє середовище. Цей процес може охоплювати також ідентифікацію впливу на здоров'я, безпеку й оцінку екологічного ризику.

Доцільно оцінювати розміри впливу кількісно, наприклад:

– масштаб впливу,

– тривалість впливу,

– інтенсивність (твердість) впливу,

– імовірність події та ін.

Визначення аспектів взаємодії з навколишнім середовищем повинне здійснюватися з урахуванням результатів внутрішніх і зовнішніх перевірок і «попередньої історії» організації. При цьому необхідно враховувати:

– нормальний стан виробництва;

– ненормальний стан виробництва;

– екстрені ситуації, аварії.

Приклади впливу на навколишнє середовище:

– контрольовані й неконтрольовані викиди в атмосферу;

– контрольоване й неконтрольоване скидання забруднених вод;

– відходи;

– забруднені землі;

– шум, запахи, пил;

– використання сировини й природних ресурсів;

– територіальні особливості впливу;

– зміна ландшафтів;

– рекультивація земель і ін.

Організація повинна встановити й скласти перелік обов'язкова законодавчих актів і вимог, які на неї поширюються, і визначити потенційні можливості для поліпшення своєї діяльності й розвитку, оцінювати стан і відповідні досягнення конкурентів.

Організації повинні відслідковувати вимоги законодавчих актів і інші, стосовні до них вимоги, а також зміни в зазначених документах. Ці відомості необхідно вчасно повідомляти відповідним службам і окремим працівникам.