Захист навколишнього середовища, підвищення конкурентноздатності продукції (стр. 6 из 12)

– попередженню ввозу в країну екологічно небезпечних технологій, продукції, відходів;

– попередженню забруднення;

– захисту споживача від несумлінності виготовлювача (продавця, виконавця).

Екологічна сертифікація може проводитися в обов'язковій і добровільній областях. Обов'язкової сертифікації в Системі УкрCЕПРО підлягають об'єкти, які відповідно до діючого законодавства повинні відповідати вимогам по охороні навколишнього середовища, забезпеченню екологічної безпеки й збереженню біологічної розмаїтості. Добровільної сертифікації можуть бути піддані інші об'єкти з обліком сформованої міжнародної й закордонної практики у відповідності зі ст. 16, 17 Закону України “Про підтвердження відповідності”.

Об'єкти обов'язкової екологічної сертифікації:

– системи управління охороною навколишнього середовища, регламентовані міжнародними стандартами, розроблювальні в ISO/TС207 “Управління охороною навколишнього середовища”, у якому Україна бере участь;

– продукція, шкідлива для навколишнього середовища, включаючи озоноруйнівні речовини й утримуючу їхню продукцію, передбачувані до ввозу в Україну й вивіз із України, а також товари, увезені на митну територію України;

– екологічно шкідливі технології, включаючи ввезені на митну територію України й використовувані на промислових і дослідно-експериментальних об'єктах підприємств і організацій оборонних галузей промисловості;

– відходи виробництва й споживання, включаючи небезпечні й інші відходи, що є об'єктом трансграничного перевезення, і діяльність у сфері обігу з відходами;

– види тварин і рослин, їхньої частини або деривати, що попадають під дію Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни й флори, що перебувають під погрозою зникнення, добуті у відкритому морі судами, що плавають під прапорами України.

Зростаючі екологічні вимоги й одночасно гостра конкуренція на світових ринках змушують компанії займатися охороною навколишнього середовища й вишукувати шляхи для демонстрації своєї прихильності екологічним цінностям. Саме потреби бізнесу в досягненні економічних цілей з урахуванням природоохоронних вимог і формування сприятливого екологічного іміджу па основі загальновизнаних підходів до оцінки діяльності в області охорони навколишнього середовища визначили доцільність підготовки міжнародних стандартів спеціальної серії, що пропонують до використання уніфіковані процедури управління охороною навколишнього середовища, які можуть бути інтегровані в загальну діяльність по адміністративному керуванню підприємством і гарантувати певний, не перевищуючих припустимих меж рівень споживанні природних ресурсів і впливу на навколишнє середовище [26].

Існує думка, що сертифікація як самоціль впровадження систем екологічного менеджменту характерна тільки для нашої країни й визначається особливостями взаємин наших підприємств із закордонними партнерами але приводу експорту товарів, інвестиції, кредитів, придбання ліцензій і т.зв. Однак проведені дослідження показують, що швидко розвинуті процеси сертифікації систем екологічного менеджменту в усьому світі визначаються в основному зовнішньоекономічними передумовами. При цьому в європейських країнах певне значення мають правова підтримка й урядові міри, але практично повсюдно найважливішим фактором є забезпечення міжнародної довіри до стану екологічного управління підприємства-товаровиробників.

Оскільки сертифікація систем екологічного менеджменту обумовлена зовнішньоекономічними передумовами, її актуальність істотно розрізняється по галузях. Найбільш затребувана вона в галузях із твердою конкуренцією: у виробництві металу й металопрокату, хімічної продукції, електричного й оптичного встаткування, машин і будівельної продукції. У той же час, наприклад, у газовій промисловості сертифікація систем екологічного менеджменту має обмежене поширення.

Хоча сам стандарт ISO 14001:2004 [1] указує, що він не призначений для використання з метою створення нетарифних бар'єрів у торгівлі, формально ніхто не забороняє компаніям жадати від своїх постачальників сертифікати на відповідність цьому стандарту. Більше того, це вимога може бути частиною їх корпоративної екологічної політики й заохочуватися суспільною думкою в їхніх країнах (з екологічної точки зору), а заодно й захищати своїх товаровиробників від зовнішньої конкуренції з товаровиробниками з інших країн, де екологічний менеджмент не має широкого поширення.

З викладеного вище видно, що поняття екологічної сертифікації охоплює як аспекти екологічного аудита, так і екологічного маркування. Екологічна сертифікація функціонує в багатьох країнах миру, що говорить про її ефективність у справі забезпечення охорони навколишнього середовища.

У цей час із ініціативи Госпотребстандарта ведуться роботи зі створення системи екологічної сертифікації в Україні. У зв'язку із цим розглядаються питання реформування законодавства України (природоохоронного, підтвердження відповідності, санітарно-епідеміологічного), підготовки переліку продукції (процесів, послуг), що повинна підлягати екологічній сертифікації в обов'язковому порядку, розробки технічних регламентів, що встановлюють екологічні вимоги, розробки правил акредитації органів по екологічній сертифікації, підготовки аудиторів по сертифікації СУНС.

4.2 Порядок проведення сертифікації системи управління навколишнім середовищем

Сертифікацію системи управління навколишнім середовищем в Системі проводять органи по сертифікації систем якості (далі - органи по сертифікації), акредитовані на право проведення цих робіт, а у випадку їхньої відсутності - організації, яким доручене виконання функцій органа по сертифікації за рішенням національного органа України по сертифікації.

Порядок проведення сертифікації системи управління навколишнім середовищем регламентується ДСТУ 3419-96 [27].

Виготовлювач, що претендує на сертифікацію СУНС в Системі, подає в акредитований у Системі орган по сертифікації заявку.

Орган по сертифікації СУНС розглядає заявку й посилає підприємству-заявникові:

- опитну анкету для проведення попереднього обстеження системи якості підприємства-заявника;

- перелік вихідних матеріалів, які повинне подати підприємство в орган по сертифікації для проведення попередньої (заочної) оцінки системи управління навколишнім середовищем й стани виробництва.

Підприємство-заявник заповнює опитну анкету, готовить всі необхідні вихідні матеріали й подає їх в орган по сертифікації.

Процес сертифікації систем управління навколишнім середовищем складається з таких етапів (рис. 4.1)

- попередня (заочна) оцінка системи управління навколишнім середовищем;

- заключна перевірка й оцінка системи управління навколишнім середовищем;

- оформлення результатів перевірки;

- технічний нагляд за сертифікованою системою управління навколишнім середовищем протягом терміну дії сертифіката.

Попередня (заочна) оцінка системи управління навколишнім середовищем здійснюється з метою визначення доцільності продовження робіт із сертифікації системи управління навколишнім середовищем підприємства й, у випадку встановлення такої доцільності, розробки, програми перевірки.

Попередня оцінка здійснюється комісією органа по сертифікації шляхом проведення аналізу документів і вихідних матеріалів, отриманих від підприємства. До складу комісії повинен бути включений хоча б один аудитор, атестований у Системі.

Орган по сертифікації призначає головного аудитора, що формує комісію з компетентних фахівців для проведення аналізу отриманих матеріалів і підготовки попередніх висновків. Головний аудитор призначається навіть тоді, коли аналіз проводиться однією особою. До складу комісії не включають співробітників підприємства-заявника, а також представників інших підприємств, зацікавлених у результатах сертифікації СУНС підприємства-заявника. Склад комісії затверджується керівником органа по сертифікації.

Попередня (заочна) оцінка системи управління навколишнім середовищем завершується підготовкою письмового висновку про доцільність або недоцільність проведення заключної перевірки й оцінки системи управління навколишнім середовищем.

У випадку позитивного рішення орган по сертифікації посилає заявникові висновок і просить господарського договору на проведення заключної перевірки й оцінки системи управління навколишнім середовищем. У випадку негативного рішення за результатами оцінки у висновку приводять причини такого рішення й всі невідповідності перевіряємої системи вимогам відповідних нормативних документів. Всі невідповідності повинні бути усунуті до відвідування виготовлювача комісією. Після обліку всіх зауважень комісії підприємство може подавати документи на повторну попередню оцінку системи управління навколишнім середовищем. Повторну попередню оцінку підприємство оплачує окремо.

Заключна перевірка й оцінка системи управління навколишнім середовищем.

Перевірка здійснюється комісією, що проводила попередню оцінку, або іншою комісією, до складу якої обов'язково входять експерти, що виконували попередню оцінку. До складу комісії обов'язково включають експерта-фахівця по розробці й (або) технології виробництва відповідної продукції. Склад комісії затверджується керівником органа по сертифікації, з ним також знайомлять виготовлювача. Виготовлювач може відхилити запропонований склад комісії, якщо він уважаю, що здійснення (проведення) перевірки цим складом може викликати конфліктні ситуації.

Рисунок 4.1 – Процес проведення сертифікації системи управління навколишнім середовищем

На основі результатів аналізу матеріалів, що надійшли від підприємства-заявника на етапі попередньої оцінки, комісія розробляє програму (план) заключної перевірки системи управління навколишнім середовищем (з урахуванням специфіки підприємства, що випускає продукції, вимог споживачів і ін.), програми й методики перевірки й оцінки стану виробництва й готовить необхідні робочі документи.