Техногенні катастрофи, як фактор загрози біорізноманіттю (стр. 3 из 5)
РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНИЙ АНАЛІЗ МЕТОДОЛОГІЧНИХ ПІДХОДІВ ДО ОЦІНКИ ЗАГРОЗ БІОРІЗНОМАНІТТЮ
2.1 Підходи до оцінки ризику і управління ризиком прийняті в країнах НАТО
Аналіз ризиків є базисом у більшості країн НАТО при вирішенні проблем, які пов'язані з оцінкою впливу антропогенної діяльності різного характеру на довкілля взагалі і на біорізноманіття, як його невід'ємну частину. Для ефективного застосування систем управління екологічним ризиком необхідні нові методології.
Існує декілька можливих підходів, застосування яких необхідне для розробки цих нових методик, включаючи застосування методу моніторингу та методу формування родових характеристичних значень для ідентифікованих прототипів ділянок місцевості. Однак, найбільш перспективним підходом на сьогоднішній день є підхід, який в якості стартової позиції застосовує аналіз екологічних ризиків у відношенні до негативних впливів на рецептори, що аналізуються (в нашому випадку - біорізноманіття) [18].
Аналіз екологічних ризиків дає контекст для аналізу всієї ситуації в цілому і здійснення ефективного контролю для конкретного регіону. Він дає загальне судження, хоча інколи і не без труднощів, для ув'язування вирішення проблеми між всіма, хто мас до неї відношення, і може визначати ефективні по вартості методи для забезпечення дієвого засобу управління ситуацією. Цей підхід може також застосовуватись для оцінки необхідного інвестування заходів для запобігання негативного впливу на біорізноманіття.
2.2 Ризики і методологи на основі аналізу ризиків
Основним відмінним фактором методологій оцінки виливу на довкілля на основі аналізу ризиків, а також багатьох інших сучасних методологій є те, що вони визнають, що антропогенна діяльність у більшості своїх проявів на сьогоднішній день несе потенціал згубного впливу наприродне середовище.
Цей підхід суттєво відрізняється від запропонованих раніше, які ставили своєю ціллю пошуки шляхів зниження рівня забруднення на ділянках місцевості до заданого і часто гранично допустимого значення.
При цьому методі спостерігається перехід від оцінки параметрів забруднення місцевості до оцінки показників негативного впливу на рецептор (чи об'єкт впливу). Це забезпечує новій методології багато переваг.
Відповідно до нової методології збиток чи ризик може бути кількох типів:
1. Ризик (загроза) для здоров'я людей на протязі короткого чи тривалого терміну.
2. Ризик (загроза) для флори і фауни, включаючи зростаючий ланцюг харчування.
3. Ризик для екосистеми в цілому, включаючи всю біорізноманіття.
4. Ризик для майнового показникав заданій ділянці місцевості, навіть якщо реалізація не завжди запланована.
5. Ризик для показника використання даної ділянки місцевості, обмежуючий його екологічну цінність.
6. Ризик, який складається в зниженні відповідальності перед іншими через міграції забруднюючих речовин з трансграничними переносами.
7. Ризик, який складається у невідповідності вимогам законодавчих органів, що приводить до штрафів чи до кримінальної відповідальності.
8. Ризик для репутації власника чи користувача даної ділянки землі.
9. Ризик для земельних ресурсів, наприклад, для ґрунтових вод. Часто ці ризики можуть мати одночасний характер і багато з них перекривають один одного. З цього переліку ризиків видно, що обсяг відповідних методів оцінки ризику повинен бути досить широким, для того щоб він був ефективним [10].
Ця непроста ситуація ускладнюється ще й тим фактом, що нема людини, котра б могла вірно оцінити і діяти відносно до ризику. Слід провести різницю між ризиком як таким і ризиком передбаченим. Слід признати, що передбачений ризик - це реальна рушійна сила для прийняття рішучих дій з метою поліпшення екологічної ситуації.
У зв'язку з антропогенним впливом на довкілля, відповідно до нової методології, піднімаються завжди чотири основні питання:
1. Який вплив присутній? - проблема ідентифікації загрози та обстеження місцевості.
2. Які шляхи та напрямок розповсюдження впливу? - проблема міграції.
3. Чи виникає проблема, якщо в даній ділянці місцевості присутній відповідний вплив? - проблема негативного впливу.
4. Якщо вплив дуже значний, то що може бути зроблено для його зниження? - проблема поліпшення ситуації.
Перші три проблеми можуть бути об'єднані в методологію "джерело загрози - шлях проходження - об'єкт впливу", що є однією з чисельних життєздатних різновидів методів аналізу ризиків.
Методологія починається з ідентифікації трьох елементів проблеми управління впливом на довкілля: джерела, шляху проходження і рецептора (об'єкта впливу). Для прикладу, метою аналізу розповсюдження забруднюючих речовин є встановлення зв'язку між такими явищами, як емісія токсичних речовин із забрудненої ділянки місцевості і вплив її на чуттєві точки чи "об'єкти впливу" у навколишнім середовищі. Цей зв'язок являє собою ланцюжок підпроцесів, таких як винос, за яким наступає перенос ґрунтовими водами з наступною абстракцією яка називається "ШЛЯХОМ ПРОХОДЖЕННЯ", що пов'язує джерело ризику з об'єктом його впливу. По загальній методології з проходженням шляху функції переносу впливу будуть більше відноситися до абстракції, чим до фізичного потоку токсичних речовин.
В нашому прикладі ДЖЕРЕЛО ЗАГРОЗИ характеризується природою й інтенсивністю викиду хімічних речовин на даній ділянці місцевості. ШЛЯХ ПРОХОДЖЕННЯ - це ряд явищ міграції забруднюючих речовин і він є вектором. Взагалі існує безліч шляхів проходження між джерелом і об'єктом впливу і чим довше вони вилучені один від одного, тим більше ланок у ланцюзі явищ, що утворять шлях проходження, які варто розглядати і більшим є об'єм робити для аналізу екологічного ризику [18].
ОБ'ЄКТ ВПЛИВУ, як правило, визначається його чутливістю і його місцем розташування в навколишнім середовищі. Це виражається максимальною припустимою величиною впливу і є специфічним для кожного об'єкта.
Теоретично, чутливість об'єкта впливу може бути визначена в токсикологічних величинах у нашому прикладі, якщо детально відома природа хімічних речовин, що впливають на об'єкт і необхідна інформація про залежність між дозуванням і впливом. Однак це не завжди можливо через відсутність відповідної інформації чи через те, що об'єкта досягають забруднюючі речовини в складній суміші окремих компонентів, чий кумулятивний вплив ще добре не досліджено. Проте, у цій галузі був зроблений великий прогрес у відношенні вуглеводів і декількох простих моделей аналізу ризику таких, наприклад, як результати дослідження забруднень на основі аналізу ризику, розроблених в США щодо дослідження матеріалів чи даних про ризик для здоров'я людейв інституті VanHallInstitute [2], де є досить великі бази даних, які стосуються цих речовин. Вони дозволяють зробити дуже ефективну оцінку впливу, якому піддався об'єкт.
У багатьох країнах до проблеми токсикології підходять шляхом розробки стандартів, що стосується концентрації хімічних речовин, а не показників негативного впливу. Такими показниками є гранично припустимі концентрації в стандартах, що базуються на визначенні цих показників, з яких показники А, В і С датських стандартів і рівні впливу на об'єкт, одержали широке визнання [2]. Використання їх привело до істотного спрощення проблеми, але не використовувалися переваги методу аналізу процесу впливу.
Однак практична задача використання даної методології оцінки екологічних ризиків не зводиться тільки до визначення гранично припустимих концентрацій чи показників впливу, а також до того, де вони можуть використовуватися на шляху впливу на об'єкт. Концептуальна позиція навколо проблеми, що полягає в застосуванні величин гранично допустимих концентрацій називається "оболонкою об'єкта". Змінюючи положення цієї оболонки можна значно впливати на ряд припустимих заходів щодо поліпшення екологічної ситуації і зв'язаних з ними витрат.
Шляхи проходження забруднень з'єднують джерело з рецептором, і вони є векторами, що характеризуються напрямком і швидкістю. Вони можуть бути простими, як при конвекції і змішуванні (розсіюванні) через систему ґрунтових вод, чи складними і численними, таким як перемінні трофічні ланцюги харчування і т. ін. Хоча фізичні шляхи проходження можна легко візуально представити, деякі з областей ризику, що були згадані вище, вимагають абстрактного представлення шляхів, з якими дуже важко працювати. У ході фізичних шляхів проходження може мати місце розведення, уповільнення і розсіювання токсичних речовин, що виходять з даної ділянки місцевості, яка забезпечує можливості для біодеструкції чи хімічної стабілізації, чи навпаки, приводити до реконцентрації токсинів шляхом біоакумуляції чи адсорбції.
Для токсичної ділянки варто розглядати, щонайменше, наступні шляхи проходження забруднень.
Типова ділянка
1. Фільтрат, що проходить через мілководну систему ґрунтових вод і локальний водостік.
2. Фільтрат, що надходить у систему глибинних підземних вод, особливо туди, де є важливий водоносний шар.
3. Поверхневий стік токсичних речовин при ерозії чи винос у процесі дисперсії в паровій фазі в навколишнє середовище.
4. Пилова (у виді часток) дисперсія в навколишнє середовище.
5. Сходження по харчовому ланцюжку.
6. Впровадження в ділянку місцевості і фізичне переміщення. Усі ці шляхи проникнення можуть мати місце в якийсь момент в історії даної ділянки місцевості, починаючи від початкового забруднення й у процесі заходів щодо поліпшення екологічного етапу і до попередньої втрати встановленого контролю на цій ділянці. Знову ж шляхи, по яких токсиканти фактично можуть проникати па ділянку місцевості і досягати об'єкта і впливати на нього обумовлюючи збиток, необхідно ретельно досліджувати й описувати.