Географія антропогенних ландшафтів України
ЗМІСТ
ВСТУП
Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ АНТРОПОГЕННОГО ЛАНДШАФТОЗНАВСТВА
1.1. Порівняльний аналіз підходів до оцінки антропогенного впливу на ландшафт
1.2. Поняття „антропогенний ландшафт”
Розділ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА АНТРОПОГЕННИХ ЛАНДШАФТІВ УКРАЇНИ
2.1. Класифікація антропогенних ландшафтів
2.2. Зональні антропогенні ландшафти України
2.3. Азональні антропогенні ландшафти України
Розділ 3. ПОШИРЕННЯ АНТРОПОГЕННИХ ЛАНДШАФТІВ ПОЛТАВЩИНИ
3.1. Характеристика зональних антропогенних ландшафтів Полтавщини
3.2. Характеристика азональних антропогенних ландшафтів
ВИСНОВКИ
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
До початку ХХІ ст. людство перетворилося на потужну техногенну силу. Інтенсивний антропогенний вплив призводить до змін не лише в окремих природних комплексах, а й до значних змін природних ландшафтів у цілому.
Для України указана проблема особливо актуальна, адже природно–ресурсний потенціал ненормовано експлуатується, а територія індустріально розвинених регіонів зазнає надмірного антропогенного навантаження та забруднення. За запасами корисних копалин Україна посідає вагоме місце серед держав світу. Це зумовило формування потужного гірничо видобувного комплексу. Внаслідок його експлуатації сформувалися гірничо промислові ландшафти. У великому різноманітті способів антропогенного перетворення ландшафту гірничо–видобувні роботи мають найбільш негативні наслідки, адже трансформація і навіть повне знищення ґрунтового й рослинного покриву тут протікають найбільш інтенсивно.
Активно впливаючи на земельні ресурси, розорюючи грунти, людина сприяла утворенню сільськогосподарських ландшафтів. Вони формуються і розвиваються під впливом людини, але функціонують за природними закономірностями.
Теоретичною базою вивчення антропогенної трансформації геосистем є концепція антропогенних модифікацій природних ландшафтів А.Г. Ісаченка, теорія антропогенного ландшафтознавства, розроблена в працях Ф.М. Мількова, В.І. Федотова, Г.І. Денисика; ландшафтної екології М.Д. Гродзинського та В.М. Гуцуляка; антропогенної трансформації ландшафтів Л.І. Куракової, А.Н. Шищенко, Л.Л. Малишевої; урбаністичної географії П.Г. Шищенко, В.А. Кучерявого, А.Е. Чайки, О.Ю. Дмитрука.
Отже, значне поширення різних класів антропогенних ландшафтів на території України та Полтавщини і глибина перетворення природи в них обумовлює актуальність теми нашого дослідження.
Аналіз існуючих підручників та посібників із шкільної географії свідчить, що стан сучасних ландшафтів, глибина та різноманітність антропогенних впливів на них, в змісті шкільної географічної освіти майже не відображені. Виняток складає курс фізичної географії, України, програма якого передбачає вивчення сучасних ландшафтів України, проте достатнього змістовного забезпечення цього питання у більшості підручників та посібників немає. Тому шкільна географічна освіта в Україні потребує узагальнюючих праць про сучасні антропогенні ландшафти на території нашої країни. Усе вищезазначене обумовило вибір теми нашого дослідження.
Дипломна робота присвячена актуальній проблемі сьогодення – аналізу формування та поширення антропогенних ландшафтів України.
Спеціальних досліджень, присвячених антропогенним ландшафтам Полтавщини не проводилося. У працях, що розглядають антропогенні ландшафти України територія Полтавщини характеризувалася побіжно, у складі геосистем вищого рангу.
Тема: географія антропогенних ландшафтів України.
Об’єктом дослідження дипломної роботи є антропогенні ландшафти України та Полтавщини.
Предметом дослідження є особливості класів різних антропогенних ландшафтів України та Полтавщини й їх поширення.
Мета: узагальнити та систематизувати відомості про зональні і азональні антропогенні ландшафти та їх поширення на території України та Полтавщини.
Виходячи з мети дослідження було поставлені такі завдання:
- з’ясувати теоретичні засади антропогенного ландшафтознавства;
- охарактеризувати ознаки і поширення зональних і азональних антропогенних ландшафтів України;
- проаналізувати поширення антропогенних ландшафтів на території Полтавщини.
Теоретична новизна дослідження полягає у доповненні прийнятої в Україні класифікації антропогенних ландшафтів (автор Г.І. Денисик). Ми пропонуємо розширити класифікацію, взявши до уваги ландшафти, пов’язані з духовним життям людини − тафальні та сакральні.
При написанні дипломної роботи застосовувались методи обробки географічної інформації: системного аналізу, ландшафтний, екологічний, історичний, описовий, порівняння і прогнозування, а також принципи оптимізації природного середовища.
Практичним внеском автора є характеристика поширення антропогенних ландшафтів Полтавщини.
Оскільки існує проблема слабкого теоретично–методичного забезпечення вивчення сучасних антропогенних ландшафтів у шкільних географічних дисциплінах, то результати даного наукового дослідження доцільно використовувати студентам педагогічних ВНЗ, учителям географії, учням при вивченні матеріалу про сучасні ландшафти Землі, України, Полтавщини.
Узагальнені результати дослідження апробувалися під час проходження педагогічної практики в школі і втілені в розробках уроків 8-9 класів (фізична географія України), основний зміст роботи відображено у статті „Антропогенні ландшафти Полтавщини“, опублікованої в збірнику матеріалів ІХ студентської наукової конференції.
Дипломна робота складається з трьох розділів, кожен з яких послідовно висвітлює поставлені завдання. Дипломна робота нараховує 85 сторінок, список літератури складається з 50 найменувань.
Розділ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ АНТРОПОГЕННОГО ЛАНДШАФТОЗНАВСТВА
1.1. Порівняльний аналіз підходів до оцінки антропогенного впливу на ландшафти.
Географи намагаються проникнути в механізм техногенних порушень геосистем і встановити його географічні закономірності. Але в судженнях з щодо цих проблем багато спірного і невирішеного.
Багато теоретиків фізичної географії (А.Г. Ісаченко, Б.В. Виноградов, М.Д. Гродзинський, В.М. Пащенко, С.В. Міхелі) притримуються поглядів про провідну роль природної основи та природничих закономірностей в створенні та функціонуванні сучасних ландшафтів, навіть сильно зміфнених антропогенним впливом.
Розглянемо зазначений натуралістичний (природничий) підхід до аналізу сучасних ландшафтів детальніше. До цих пір не повністю подолані пафос «перетворення природи» і зневажливого відношення до об’єктивних законів. Зустрічаються безпідставні твердження, ніби антропогенна діяльність за своїми масштабами вже зрівнялась з природними процесами, а в ряді випадків навіть перевищила їх. А звідси випливає, що тепер географічна оболонка набула «природно–суспільного характеру» і природні системи стали функціонувати і розвиватися за суспільними законами.
У цих твердженнях багато помилкових суджень. Перш за все тут перебільшена роль техногенного «внеску» в природні процеси. Зазначимо лише, що на техногенну складову припадає приблизно 1% природного глобального вологообміну, а щодо інших процесів, то там відповідна частина ще менша. Наприклад величина техногенного тепла, що надходить в географічну оболонку, становить тисячні частки відсотку по відношенню до надходження сонячного тепла. Звичайно ці цифри не дають підстав для самовпевненості, оскільки в майбутньому вони можуть зрости, а зараз в окремих локальних ситуаціях наближаються до критичного значення.
Але в будь–якому випадку було б філософською помилкою вважати, що природа стала розвиватися за суспільними законами. Суспільні закони керують поведінкою людей, але неприпустимо приписувати суспільні процеси природним системам, будь то системи не змінені чи змінені людиною. Всі речовини, матеріали процеси техногенного походження підпорядковані тим не природним (фізичним, хімічним, біологічним) законам, що і їх природні аналоги.
Виробничі викиди втягуються у загальний кругообіг речовин, мігрують і вступають в реакцію, акумулюються. Антропогенно зумовлена ерозія підпорядкована законам природи; домашні тварини і культурні рослини живуть не за суспільними законами.
Конструктивному підходу до пізнання антропогенних і техногенних трансформацій в природних комплексах навряд чи сприяє антропоцентричний погляд на природу взагалі та на геосистеми особливо. Згідно цьому погляду існує суперсистема «природа–суспільство», в якій природа підпорядкований блок, що виступає не як об’єктивна реальність, а як «засіб задоволення багатосторонніх потреб суспільства.» Деякі автори стверджують, що тепер ландшафт ніби перестав бути самим собою і «перетворився» в предмет і засіб праці чи в екосистему людини, в якій людина – „господар”, а інше являє інтерес, оскільки є його потребою.
Суть панування людини над природою полягає у вмінні пізнавати її закони і правильно їх застосовувати. Історичний досвід людства доводить, що чим вищий рівень розвитку виробництва і чим глибше воно вторгається в природний комплекс, тим краще треба знати його природні «механізми», тим повніше треба враховувати діючі в ньому об’єктивно незалежно від нас природні закономірності. Існує думка, що більшість сучасних ландшафтів – антропогенні, тобто створені людиною чи «рукотворні».
Згідно Ф.М.Мількову, достатньо змінити будь–який компонент, щоб ландшафт «автоматично» перетворився на антропогенний.
У кожного об’єкта повинен бути свій простір виявлення, але в антропогенних ландшафтів такого немає, вони ніби безрозмірні, а мінімальні їх розміри нічим не обмежені.
Як відомо, поняття «ландшафт» передбачає ідею комплексу, включаючи деякі обов’язкові компоненти, такі, як клімат, твердий фундамент та інші, причому не у вигляді впорядкованого набору, а в їх взаємній зумовленості. Ландшафт не можна називати за одним компонентом. Наприклад «еоловий», «чорноземний». Але про що ж з ландшафтно–географічної точки зору говорить «малоповерховий» чи «рисовий»? Антропогенні ландшафти у вказаному змісті ніяк не прив’язані до природної основи ландшафту, відірвані від неї, існують ніби самі по собі, ніби природна основа перестала існувати чи втратила своє значення.