В Україні цей високоефективний елемент ринкової інфраструктури поки що не діє. Страхова справа, монополізована державою, виконує лише функцію акумулювання вільних коштів населення.
Загальна ринкова інфраструктура об'єднує безпосередні атрибути ринкового механізму, які характеризують рух грошей, товарів, капіталів, праці та ін.
Грошова система. Її елементами є грошова, фінансово-кредитна, податкова системи. Гроші (готівкові та безготівкові) — інструмент, який абстрактному змісту цінності (вартості) надає реальності, конкретності, дієвості.
Грошова система— форма грошового обігу, яка історично формується в країні та закріплюється її законами.
Її утворюють такі взаємопов'язані елементи:
— масштаб цін національної грошової одиниці, який забезпечує її купівельну спроможність;
— певний порядок чеканення національних монет;
— емісія державних грошових знаків і порядок їх обігу (забезпечення, випуск, вилучення);
— організація і регламентування безготівкового обігу;
— організаційні центри грошового обігу (міністерство фінансів (казначейство), центральний емісійний банк).
Основою для емісії грошей є:
— вартість товарної маси, що виробляється в країні;
— боргові зобов'язання держави перед центральнимбанком у вигляді урядових цінних паперів;
— запаси іноземної конвертованої валюти.
Кредитно-паперові гроші— всі види грошей, які не мають внутрішньої товарної вартості.
Іноді їх називають фідуціарними грошима, тобто такими, що засновані на довірі.
Кредитні гроші — узагальнююче поняття. До них належать різні види грошей, які об'єднують у дві великі групи: готівкові і безготівкові (депозитні) гроші. Готівкові гроші — переважно паперові гроші у вигляді банкнот і казначейських білетів, а також цінні папери. Безготівкові (депозитні) гроші — найпоширеніший вид кредитних грошей.
На них припадає до 90 % від усієї грошової маси країни, їх основою є депозит — тимчасово вільний грошовий капітал, покладений на поточний рахунок у банку. Отже, належне їх функціонування можливе лише в економіці з розвинутою кредитною і банківською системами.
Останніми роками набули поширення так звані електронні гроші— безготівкові гроші, обіг яких базується на новій технології, яка дає змогу переказувати гроші й реєструвати інформацію про ці перекази безпаперовим способом — за допомогою електронних розрахункових систем.
Фінанси — сукупність економічних відносин, які опосередковують утворення, розподіл і використання грошових фондів у процесі розподілу та перерозподілу суспільного продукту і національного доходу.
Сукупність фінансових відносин утворює фінансову систему.
Фінансова система — сукупність форм, методів і цілей формування, розподілу та використання фондів грошових засобів держави, суб'єктів господарської діяльності, населення.
Фінансову систему України утворюють:
— бюджетна система: Державний бюджет, бюджет Автономної Республіки Крим, місцеві бюджети;
— централізовані цільові фонди грошових коштів загальнодержавного призначення;
— фінанси підприємств різних форм власності, організацій, установ і галузей народного господарства;
— майнове та особисте страхування;
— кредит (державний і банківський). Державний бюджет. Фінансову політику здійснюєдержава. Найдієвішим механізмом її реалізації є Державний бюджет України і місцеві бюджети.
Державний бюджет — система грошових відносин, що виникають між державою, підприємствами і населенням у процесі формування і використання централізованого фонду грошових ресурсів для успішного виконання її функцій.
Бюджет дає змогу державі розв'язувати ті соціально-економічні проблеми, які не в змозі розв'язати механізм ринку: через бюджет (надходження (податки) і видатки) відбувається перерозподіл доходів з тим, щоб забезпечити певну справедливість, фінансуються соціальні програми (освіта, охорона здоров'я, пенсійне забезпечення тощо), оборона, державне управління, фундаментальна наука. Серед бюджетних статей — витрати, пов'язані з вирішенням регіональних, структурних та інших загальнонаціональних завдань.
Водночас бюджет не повинен бути перевантажений централізацією економічних, соціальних функцій, оскільки що більше функцій, зокрема господарських, бере на себе держава, то більше вона повинна концентрувати в бюджеті грошових коштів, а основним джерелом цих коштів є податки. Отже, централізація господарських функцій в руках держави неминуче спричиняє податковий тиск, що певною мірою підриває підприємницьку ініціативу. З огляду на це країни з розвинутою ринковою економікою намагаються формувати бюджет в обсягах, які дають змогу державі виконувати ті завдання, які не виконує ринок. У такий спосіб унеможливлюється необґрунтоване втручання держави в економіку. Перетворення бюджетних асигнувань на капіталовкладення допускається лише в особливих випадках, зокрема для реалізації цільових народногосподарських програм, що контролюються законодавчими органами. У ринковій економіці ті, кому потрібні інвестиції, звертаються не до уряду (бюджету), а до банків і фондової біржі.
Головним джерелом формування доходної частини державних і місцевих (муніципальних) бюджетів є податки.
Податки — обов'язкові нормовані платежі до державного і місцевих бюджетів, які вносять окремі особи, підприємства, організації, установи.
В Україні податкова система передбачає такі основні види податків:
— для підприємств: податок на дохід (прибуток) і на додану вартість; обов'язкові платежі до Фонду соціального страхування, Чорнобильського фонду, Фонду стабілізації і зайнятості, а також на спорудження шляхів сполучення;
— для населення: прибутковий податок.
Крім цих податків, існують акцизи (непрямі податки), платежі до державного і місцевих бюджетів, що регламентуються законодавчими актами різних рівнів.
Ринкова система належно функціонує лише за постійного циркулювання в ній грошових потоків (готівкових і безготівкових). Безперервність такого циркулювання забезпечує кредитна система.
Кредит (лат. сгесіо — вірю) є формою руху грошового капіталу, наданого кредитором позичальнику на умовах відстрочення платежу та платності за користування ним.
Кредитна система — сукупність банків та інших кредитно-фінансових установ (інвестиційних і страхових компаній, фондів), які мобілізують вільні грошові ресурси і надають їх у позику.
Кредитні відносини передбачають, з одного боку, наявність тимчасово вільних грошових капіталів, власники яких готові надати їх як позику на певний термін за певну винагороду (відсоток), а з іншого — підприємців, які бажають тимчасово використати їх у своїй виробничій діяльності.
Основними формами кредиту є комерційний і банківський.
Комерційний кредит — кредит одного підприємця іншому у вигляді відстрочення платежу за поставлені товари або надані послуги.
Інструментом такого кредиту є комерційний вексель, до ціни якого входить ціна товару (послуги) плюс відсоток.
Банківський кредит — кредит, наданий банком чи іншою кредитно-фінансовою установою підприємцям та іншим позичальникам у вигляді грошових сум.
Різновидом комерційного чи банківського кредиту є споживчий кредит. Його об'єктом, з одного боку, є товари тривалого користування (меблі, автомобілі, холодильники, телевізори і т. д*), а з іншого — банківські позики на споживчі цілі (наприклад, на будівництво або придбання житла). Виділяють також державний кредит — кредит, де суб'єктом (кредитором або позичальником) є держава, та іпотечний кредит — довготермінові позики під заставу нерухомості (землі, виробничих і житлових будівель).
Основу кредитної інфраструктури становить банківська система.
Банк — організаційна одиниця бізнесу, яка є посередником між кредитором і позичальником.
Сфера діяльності банків — операції з позичковим (грошовим) капіталом. Вони виконують такі види операцій: пасивні, активні, комісійні.
Торговельні підприємства, біржі, банки, кредитні та бюджетні установи надають ринковій системі організаційної завершеності, поєднують виробників і споживачів у єдиному господарському процесі [10, c. 95 ].
2. Біржі як складова частина ринкової інфраструктури.Перші біржі з'явилися у XV-XVIст. в Італії, Нідерландах, Франції. На зібраннях купців велися переговори й укладалися торгові угоди. Ось чому словом «біржа» стали називати зібрання комерсантів.
Ошибка! Источник ссылки не найден.
Рис. 1 Ринкова інфраструктура.
Товарна біржа— це асоціація юридичних і фізичних осіб, які здійснюють оптові(торговельні) операції за стандартами, зразками у спеціально відведеному місці, причому ціни на товари встановлюються в умовах вільної конкуренції
Товарну біржу слід розглядати як ринок ринків. Великі біржі, на яких концентруються попит і пропозиція товарів світової торгівлі, дають можливість визначити місткість ринку та умови конкуренції, обмінятися інформацією. Біржова ціна як результат вільної конкуренції є орієнтиром для інших ринків.
У країнах із розвиненою ринковою економікою товарні біржі переважно функціонують як безприбуткові асоціації, звільнені від сплати корпоративного прибуткового податку. Головними статтями їхнього доходу є засновницькі та пайові внески і відрахування організацій, що є засновниками біржі; доходи від надання послуг членам біржі та іншим організаціям; виручка від інших операцій.
Універсальними називають біржі, які торгують товарами різних груп. Наприклад, на американськім біржі «Чикаго Борл офтрейд» реалізують пшеницю, кукурудзу, овес, сою, бройлерів, фанеру, золото, срібло, нафту, бензин, мазут тощо, тобто продовольчі та непродовольчі товари. Об'єктом продажу Київської універсальної товарної біржі є продукти харчування, худоба тощо. Біржі, об'єктом торгівлі яких є окремі товари або їхні групи, називають спеціалізованими.У свою чергу, їх поділяютьна спеціалізовані широкого профілю і вузькоспеціалізовані.Наприклад, на американській біржі «Чикаго Меркантайл Ексчейндж» здійснюється купівля-продаж сільськогосподарської продукції (великої рогатої худоби, свиней, продуктів їх переробки тощо), біржа «Канзас-Сіті Борд оф трейд» є вузькоспеціалізованою, оскільки торгує лише одним товаром — пшеницею.