Завдяки зусиллям ЮНЕП підписано велику кількість міжнародних договорів і конвенцій, утому числі Конвенцію ООН із морського права Конвенцію про біологічне різноманіття. Конвенцію з Koнтролем за транскордонним перенесенням небезпечних відходів та їх використанням. Конвенцію про міжнародну торгівлю видами флори і фауни, що перебувають під загрозою зникнення, дев'ять конвенцій про охорону морів (зокрема й Чорного моря), Монреальський протокол до Віденської конвенції про речовини, що руйнують озоновий шар. Також укладено понад 10 конвенцій щодо спільного вирішення проблем охорони навколишнього середовища на Європейському континенті.
Крім ЮНЕП, у системі ООН функціонує ще багато спеціалізованих установ, які координують та організовують міжнародне співробітництва у природоохоронній сфері. До них належать ЮНЕСКО, Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), Продовольча і сільськогосподарська організація (ФАО), Міжнародна морська організація (ММО), Міжнародне агентство з ядерної енергетики (МАГАТЕ), Всесвітня метеорологічна організація (ВМО) разом із Всесвітньою мережею моніторингу забруднення повітря.
Нарешті, до системи ООН входить чимало організацій та установ, які тією чи іншою мірою причетні до вирішення екологічних проблем. Це, зокрема. Центр ООН із населених пунктів (ГАБІТАТ), регіональні економічні комісії ООН у Європі, Африці, Латинській Америці тощо, Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) та ін. Зазначені структури сприяють захисту планетарного навколишнього середовища і реалізації екологоспрямованих заходів.
Сучасна структура організаційного механізму міжнародного співробітництва у сфері природокористування та охорони довкілля € такою:
• центральні установи ООН, насамперед ЮНЕП;
• спеціалізовані установи ООН (ЮНЕСКО, ВООЗ, ФАО, ММО, МАГАТЕ, ВМО);
• міждержавні регіональні програми співробітництва (Європейський Союз, Світова організація торгівлі, Співдружність Незалежних Держав, Європейська економічна комісія та ін.);
• міждержавні субрегіональні програми співробітництва (наприклад Програма захисту басейну Чорного моря, Дунаю);
• міждержавні багатосторонні угоди (зокрема Угода про співробітництво в галузі екології та охорони навколишнього середовища держав СНД);
• двосторонні міжурядові угоди;
• міжнародні неурядові організації (Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів; Всесвітній фонд диких тварин; Міжнародна рада наукових союзів та багато інших).
Україна є учасницею майже 250 міжнародних державних галузевих програм у сфері охорони довкілля, 47 двосторонніх міжнародних угод, 25 угод багатостороннього співробітництва, які певною мірою сприяють реалізації рішень самітів «Ріо-92» і «Ріо+ІО». У державі діє більше 40 двосторонніх міжнародних угод. Україна є країною значної кількостіприродоохоронних конвенцій, то мають прикладний характер. На стадії опрацювання перебувають іще понад 20 міжнародних конвенцій, угод та протоколів, які найближчим часом будуть ратифіковані.
Унікальне геополітичне розташування нашої держави зумовлює те, що будь-які міжнародні відносини прямо чи опосередковано пов'язані з екологічними чинниками. З іншого боку, через те, що історично й географічно Україна інтегрована в європейське навколишнє природне середовище, від рівня та якості напрацювання і впровадження політико-економічних й організаційних механізмів європейської екологічної інтеграції залежить і рівень розв'язання власних екологічних проблем, які по суті є транснаціональними і глобальними.
Протягом 90-х років із державами-сусідами укладено кілька десятків угод із регіонального співробітництва, в яких ідеться про спільні заходи щодо охорони довкілля (наприклад, у межах Карпатського регіону, басейнів Дунаю, Дніпра, Чорного моря тощо). Особливо слід зазначити результативність роботи української сторони на шляху підписання нових міжнародних угод під час проведення 5-ої Всеєвропейської конференції міністрів охорони навколишнього середовища «Довкілля для Європи» (Київ, травень 2003 p.): міждержавної рамкової Конвенції про захист та сталий розвиток Карпат; протоколу Реєстрів викидів та перенесення забруднювачів до Орхуської конвенції; протоколу про стратегічну екологічну оцінку, який запускає в дію Конвенцію про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті; протоколу про цивільну відповідальність та компенсацію збитків, спричинених унаслідок транскордонного впливу промислових аварій. Ними започатковано основи для подальшої розробки та вдосконалення управління охороною навколишнього середовища та використання природних ресурсів у такому великому регіоні.
Інтенсивно розвиваються договірні партнерські відносини України з міжнародними організаціями. Певні переваги в цьому аспекті порівняно з іншими країнами СНД створює традиційне членство України в ООН та її спеціалізованих природоохоронних установах. Своєю чергою в Україні, як і в інших державах, охорона довкілля потребує зусиль уряду і громадськості (за допомогою міжнародних партнерів, у тому числі ООН), аби відповідальність суспільства за стан навколишнього середовища була втілена в офіційну політику, макроекономічні й виробничі процеси, освіту та, звичайно, в усі аспекти повсякденного життя.
Представництво ООН в Україні допомагає урядові розробляти відповідні законодавчі акти й норми природокористування, надаючи інформацію про природоохоронні глобальні та регіональні угоди тощо. Через Комісію з виконання рішень Конференції з навколишнього середовища й розвитку ООН активно підтримує дії українського уряду щодо реалізації Програми порятунку Чорного моря, в якій беруть участь велика кількість країн, та Програми захисту басейну Дунаю, за якою співпрацюють 11 держав.
У 1996 р. під егідою ООН розпочато виконання нової Програми з екологічного відродження басейну Дніпра — спільно з Російською Федерацією та Білоруссю. Представництво в Україні ООН — основної міжнародної організації, яка бере участь у Чорнобильських програмах, — спонсорує також різноманітну діяльність із реабілітації потерпілих, у тому числі оздоровчу програму ВООЗ та роботу мережі соціопсихологічних реабілітаційних центрів ЮНЕСКО. Отже, основні зусилля міжнародних природоохоронних організацій спрямовані на підвищення екологічної безпеки України, адаптації нашої держави до світових вимог у галузі охорони довкілля.
Розширення та зміцнення механізмів економічного співробітництва всіх держав у сфері екології, поширення позитивного досвіду природокористування та охорони природи є гарантом міжнародної екологічної безпеки, орієнтації світового співтовариства на пошук ефективних шляхів розв'язання нагальних глобальних та регіональних екологічних проблем. У зв'язку з цим наша держава має забезпечувати власні екологічні інтереси у зовнішньоекономічній діяльності, створювати ефективні інструменти досягнення міждержавного паритету у вирішенні питань транскордонного перенесення шкідливих речовин, промислових викидів та скидів, стимулювати залучення іноземних інвестицій на екологічні цілі, а також ретельно виконувати свої міжнародні зобов'язання з проблем навколишнього середовища.
1.Огляд світової екологічної ситуації засвідчує, що деградація довкілля спричинюється комплексом взаємопов'язаних суспільних (антропотехногенних) і природних (екологічних) чинників. Основною детермінантою виступає дія суспільного чинника. Отже, вирішення екологічних проблем переважно залежить від характеру розвитку соціальних відносин, складовою яких є ієрархічна багатокомпонентна сукупність відносин «природа—людина—суспільство».
2.Суспільною оболонкою, в якій здійснюється техніко-технологічна взаємодія людини з природою (процес природокористування) є виробничі відносини щодо привласнення, використання, розподілу й відтворення природних благ.
3. Взаємодія суспільства з навколишнім природним середовищем по суті розкривається як цілісна сукупність власне економічних, техніко-економічних і соціально-екологічних суперечностей. Неспроможність соціально-економічної системи вчасно створити адекватні форми і способи розв'язання цих суперечностей призводять до їхнього де градаційного руху, граничний ступінь якого обертається екологічною кризою.
4. Одностороннє вирішення екологічних проблем соціально-економічного розвитку будь-якою державою вже неспроможне істотно вплинути на підвищення рівня екологічної безпеки господарювання на планеті. Саме завдяки спільним цілеспрямованим діям світового співтовариства можна усунути загрозу глобальної екологічної кризи.
5.Екологічні чинники стають одними з визначальних у формуванні та функціонуванні міжнародних економічних відносин. Водночас розширення міжнародного економічного співробітництва посилює вплив світогосподарських зв'язків на динаміку процесів суспільного виробництва в межах окремих держав, набираючи Ці,. значення самостійного чинника формування екологічної ситуації в країнах—учасницях міжнародного економічного обміну.
6.Завдяки збалансованим екологоконструктивним зусиллям, здійснюваним державами задля соціально-економічного прогресу й гармонізації взаємовідносин між цивілізацією та природою, які окреслені концепцією сталого розвитку світової спільноти, створюються реальні передумови для подальшого збереження природно-ресурсового потенціалу з метою забезпечення життєвих потреб нинішнього і майбутніх поколінь.
7.Концепція сталого розвитку орієнтує на реалізацію екологічно спрямованих заходів щодо структурної перебудови національної економіки і міжнародних економічних відносин, на екологізацію всіх видів життєдіяльності суспільства шляхом комплексного проведення відповідних заходів організаційного, технологічного, фінансово-кредитного, міжнародно-правового, адміністративного плану, які здійснюватимуться світовим товариством, його регіональними інституціями та кожною країною окремо.