Результати цієї взаємодії значною мірою залежить від того, яким запасом енергії володіють вільні радикали. В тих випадках, коли ця енергія значна, виникають сильні зміни в будові молекул ДНК, призводячи до летальних мутацій чи до розлому хромосом. В тих випадках, коли енергія вільних радикалів незначна, то їх взаємодія з молекулами ДНК призводить до появи видимих точкових мутацій. На користь цій гіпотезі говорить те, що умови при яких проводилося опромінення (температура, наявність чи відсутність вільного кисню тощо), значною мірою впливають на частоту виникнення індукованих мутацій.
Особливо яскраво гіпотезу вільних радикалів підтверджувала поява індукованих мутацій у деяких мікроорганізмів після вирощування їх в поживному середовищі, яке попередньо було піддано опроміненню великими дозами іонізуючої радіації. В цих випадках індуковані мутації могли виникнути тільки під дією вільних радикалів поживного середовища, які виникли під час його опромінення.
На сьогоднішній день найбільш ймовірним є те, що індуковані мутації виникають як в результаті безпосередньої іонізації атомів в молекулі ДНК іонізуючими частинками, так і в результаті взаємодії з молекулами ДНК вільних радикалів, виникаючих під впливом опромінення в ядерному соці, в цитоплазмі клітини и навіть в поживному середовищі. Але все ж у виникненні індукованих мутацій найбільш важливу роль, напевно, відіграють вільні радикали.
Коли було встановлено, що виникнення індукованих мутацій може бути спричинено не тільки рентгенівським промінням, але також і іншими видами іонізуючої радіації (наприклад гамма-проміння, ультрафіолетове проміння), багато вчених-дослідників приступили до порівняльного аналізу і вивченню якісних особливостей індукованих мутацій, виникаючих під впливом різних мутагенних факторів.
Експериментально доведено, що одним з найсильніших мутагенів є радіоактивне опромінення. Вплив радіоактивного проміння на живий організм характеризується дозою опромінення. Поглинутою дозою опромінення називається відношення поглинутої енергії іонізуючого проміння до маси опроміненої речовини. У міжнародній системі одиниць СІ поглинуту дозу радіації виражають у греях. Один грей дорівнює поглинутій дозі опромінення при якій опроміненій речовині масою 1 кг. Передається енергія 1 Дж.
Природний фон радіації (космічне проміння, радіоактивність навколишнього середовища і тіла людини) за рік становить дозу опромінення приблизно 2*10-3 Гр. на людину. Міжнародна комісія у справах радіаційного захисту встановила для тих, хто має справу з випроміненням, гранично допустиму дозу на рік 0,005 Гр. Доза опромінення в 3-10 Гр. смертельна, якщо вона прийнята за короткий час.
Враховуючи згубну для всього живого дію радіоактивного випромінення, під час роботи з джерелом радіації (радіоактивні ізотопи, реактори тощо) потрібно вживати заходів для радіаційного захисту всіх людей, які можуть потрапити в зону дії проміння. [3]
Опромінення впливає на різні види організмів це можна побачити в таблиці 3.1
Таблиця 3.1 – Вплив опроміння на різні види організмів
| Види організмів | Доза опромінення | Види організмів | Доза опромінення |
| Віруси | 62 - 4600 | Молюски | 120 - 200 |
| Бактерії | 17 - 3500 | Рептилії | 15 - 500 |
| Найпростіші | 100 - 3500 | Риби | 6 - 55 |
| Водорості, лишайники | 300 - 17000 | Птахи | 6 - 14 |
| Покритонасінні | 10 - 1500 | Гризуни | 8 - 15 |
| Голонасінні | 4 - 150 | Велика рогата худоба | 1, 5 - 2,7 |
| Комахи | 580 - 2000 | Людина | 2,5 - 3,0 |
Причини різної чутливості організмів до іонізуючого опромінення досконало ще не вивчено. Низьку чутливість комах і ракоподібних намагаються пояснити підвищеним вмістом в них сполук, які мають радіопротекторні властивості: у комах це каталаза, що розщеплює перекиси, а у ракоподібних - амінокислоти, аміни і поліпептиди, що беруть участь у регуляції осмотичного тиску. Чутливість ссавців до опромінення залежить від індивідуальних особливостей організмів і умов їхньої життєдіяльності. Найчутливішими до дії радіації є ембріони і немовлята, клітини яких мають високу активність росту. Підвищеною є також радіочутливість у старих особин, оскільки у них погіршуються процеси відновлення.
Ефект дії радіації залежить також від того, які саме тканини і органи зазнали опромінення. Всі органи і частини тіла теплокровних тварин і людини за своєю радіочутливістю поділяють на окремі групи. [5]
В даній таблиці можна побачити які наслідки опромінення радіації на живі істоти
Таблиця 3.2—Дія радіації на живі істоти
| Поглинена доза, Гр | Наслідки | Прояв |
| менше 0,1 | Спадкові порушення (генетичні ефекти), які рідко виникають. | У потомстві |
| 0, 1 - 1,0 | Віддалені наслідки (соматичні ефекти). | Через кілька років |
| 1,0 - 2,0 | Легка форма променевої хвороби. Ослаблений імунітет. | Через кілька місяців |
| 2,0 - 3,0 | Гостра форма променевої хвороби. | Через 1 - 2 місяці |
| 3,0 - 10, 0 | Середня форма променевої хвороби, що переходить у важку. Ураження кісткового мозку. | Через 12 - 30 діб |
| 10, 0 - 50, 0 | Кишкова форма променевої хвороби. | 7 - 10 діб |
| 50 - 100 | Токсична форма променевої хвороби. | 4 - 8 діб |
| понад 100 | Церебральна форма променевої хвороби. | Кілька годин |
Останніми десятиліттями до природних джерел іонізуючих випромінювань додалися штучні, зумовлені людською діяльністю: дедалі ширше використання джерел іонізуючих випромінювань в медичній практиці для діагностики та терапії; випробування ядерної зброї в різних середовищах Землі; промислові процеси, наукові дослідження із застосуванням методу мічених радіоактивних атомів; атомна енергетика. Використання іонізуючих випромінювань в медицині.
Опромінення в медичних цілях зумовлює істотну складову дози, поглинутої людиною. Опромінення відбувається під час проведення рентгенодіагностики, внаслідок вживання препаратів, до складу яких входять радіоактивні речовини, з метою діагностики, а також у ході радіаційної терапії при онкологічних та деяких інших захворюваннях.
Щорічна середня доза опромінення, пов'язаного з методами медичного обстеження, становить 0,4...1 мЗв. Наслідки випробувань ядерної зброї. За період з 1945 по 1980 р. здійснено більш як 400 ядерних вибухів в атмосфері. Випробування атомної зброї супроводжуються викидами великої кількості різних радіонуклідів, що виникають внаслідок поділу урану, а також в ядерних реакціях за участю нейтронів. Найбільшу небезпеку для сучасного та наступних поколінь становлять радіоактивні ізотопи, які мають великий період напіврозпаду: 14C, 137Cs, 90 Sr, тритій. За рахунок цих радіонуклідів накопичується основна частка очікуваної дози. Найбільшою техногенно-екологічною катастрофою є аварія на Чорнобильській АЕС. В наслідок цієї катастрофи у навколишнє середовище потрапила величезна кількість радіоактивних речовин. Аварійний викид Чорнобильської АЕС склав понад 50 млн. техногенних радіонуклідів, у зв'язку з чим у 1991 році додаткову сумарну дозу більше 0.01 Зв отримало понад 8300 осіб. В наслідок їх дії у всіх мешканців Землі в тій чи іншій мірі відбулися не перед бачувальні (можливо навіть згубні) мутації, які вже сьогодні призводять до народження неповноцінних дітей, збільшенню захворювань на рак та інших важких хвороб. Якщо не вжити заходів то подальший вплив радіації може настільки змінити генотип людини (та інших живих організмів), що від попередньої людини “нічого не залишиться” — вона перетвориться на мутанта. А чи корисно це буде, чи ні сьогодні сказати важко. Тому краще запобігти цьому [4].
4. МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ В СФЕРІ ОХОРОНИ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ ТА ОЗОНОВОГО ШАРУ
Конституція України 1996 року визнає право на сприятливе для життя і здоров’я навколишнє середовище та відшкодування шкоди завданої порушенням цього права. Крім того, кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан навколишнього середовища, про якість продуктів харчування і предметів побуту, а також право на її розповсюдження (Ст. 50). Також держава зобов’язана забезпечувати екологічну безпеку і підтримувати екологічну рівновагу на території України, долати наслідки Чорнобильської катастрофи, зберігати генофонд українського народу (Ст. 16). Таким чином в Конституції України закріплена екологічна функція держави. [6]
Україна є учасницею багатьох міжнародних договорів у сфері охорони навколишнього середовища і конкретно з охорони атмосферного повітря та озонового шару.Закон України "Про міжнародні договори України" 2004 року встановлює, що "Укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства." (Ст. 17). І в цьому ж законізабезпечується дотримання таких договорів " Міжнародні договори України підлягають неухильному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права." (Ст. 12).
Завдання регулювання відносин у галузі атмосферного повітря, відвернення і зменшення шкідливого хімічного, фізичного, біологічного та іншого впливу на атмосферне повітря, забезпечення його раціонального використання для виробничих потреб покликаний вирішувати Закон України “Про охорону атмосферного повітря” від 16 жовтня 1992 р.
Порядок розробки і затвердження нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами затверджено наказом Міністерства екобезпеки України від 18 липня 1996 р. №75.