Слід пам'ятати, а це добре знають хлібороби, що кожен кілограм врожаю «коштує» з часом дорожче. Необхідно дедалі більше витрачати енергії. А невдовзі ціна на енергію інтенсивно зростатиме, тому що викопне паливо (енергія) належить до вичерпних ресурсів, які незабаром (через 50-60 років) будуть вичерпані. Тому, можливо, слід вкладати кошти не у зрошення, а в генетику для виведення посухостійких високоврожайних сільськогосподарських культур.
Для цього необхідно припинити зрошення там, де немає надійного самопливного дренажу (не вертикального, який потребує електроенергії), де підвищилися рівні ґрунтових вод, а також у місцях розташування полів на прибережних територіях. Для поліпшення природного дренажу території розораність її необхідно зменшити на 30 % за рахунок схилових земель, які треба заліснити. Лісистість Степу України довести до 10-12 %, а території країни в цілому - до 28-32 %.
У державній політиці стосовно землеробства основним повинен бути напрям по збільшенню врожайності сільськогосподарських культур.
Збільшення врожайності вдвоє на вдвічі менших площах більш екологічно й економічно доцільне.
Актуальним є створення наукового центру, який би виробив зважену програму розвитку землеробства на екологічних засадах і який зумів би врахувати ті проблеми, які постануть перед країною у недалекому майбутньому (криза паливних, водних та інших природних ресурсів).
Окрему потенційну загрозу глобального значення становить впровадження методів біоінженерії для одержання генетично модифікованих рослин і тварин. Не існує гарантій того, що харчові продукти, добавки до них є безпечні для людей (і живого в цілому).
Проведені у світі тестування не можуть бути прийнятими, тому що генетично модифіковані продукти з'явилися лише недавно (в 1973 р. вперше перенесений ген з одного організму в інший; в 1990 р. був дозволений до застосування (при виготовленні сиру) харчовий продукт, модифікований методом біотехнології, в 1994 р. - з'явився сорт томатів, одержаний з використанням біотехнологічних методик) і вплив їх на здоров'я людей може бути виявлений лише у наступних поколіннях. І є ще одне застереження щодо застосування біотехнологічних методик. Воно випливає з одного із законів екології, який стверджує, що «природа знає краще». Цей закон говорить про те, що, доки ми не маємо абсолютно достовірної інформації про механізми і функції природи, ми шкодимо природі, бажаючи її поліпшити. Так що загроза ця потенційна і лише ймовірна, але у випадку її здійснення вона може бути найстрашнішою і з тяжко передбачуваними наслідками.
Найважливішими проблемами сучасності, які ще донедавна були локальними, а нині перетворились на національні й всесвітні - глобальні, є проблеми екологічної безпеки.
Людство створило технічну цивілізацію, розвиток якої супроводжується дедалі більшим споживанням енергії, води та інших природних ресурсів. При цьому природа розглядається лише як засіб чи ресурс. Люди поставили себе над природою, забувши, що вони частина її і підкоряються її законам. Це, власне, і є причиною екологічної кризи, яка проявляється у деградації навколишнього середовища, небезпечному його забрудненні, спрощенні екосистем.
Використання природних ресурсів і забруднення навколишнього середовища зрівнялися за масштабами з природними процесами саморегуляції. Це призводить до порушення екологічної рівноваги, яка склалась протягом тривалого часу еволюції і спричинює в окремих регіонах екологічні кризові ситуації, небезпечні для людей і довкілля.