Природоохоронна діяльність на територіях природно-заповідного фонду України (стр. 3 из 6)
тенденції глобальних змін біосфери. Ця система повинна відображати фоновий, еталонний стан навколишнього природного середовища, регіональні особливості, диференціацію ландшафтів та інших природних комплексів, ступінь їх антропогенної трансформації, враховувати особливості динаміки, сприяти поліпшенню прогнозування змін на різних рівнях організації екологічних систем та стати складовою частиною державної системи моніторингу навколишнього природного середовища України. Для цього в межах територій ПЗФ визначатимуться місця розташування спеціальних полігонів, для яких передбачається:
створення докладних ландшафтних, геоботанічних та інших спеціальних екологічних карт, геоінформаційних систем;
закладання екологічних профілів, пробних площ, які репрезентуватимуть все різноманіття природних комплексів та об'єктів, їх просторово-часові особливості з метою організації на них спеціальних стаціонарних комплексних досліджень.
Програма передбачає створення системи централізованого опрацювання інформації, яка включатиме комп'ютерний банк даних з рядом пов'язаних між собою блоків: географічного, екологічного, ботанічного, зоологічного та інших.
2.1 Сучасний стан проблеми охорони природи
Світова і національна природоохоронна практика свідчить, що головною гарантією збереження унікальних і типових природних ландшафтів, скорочення темпів втрати біорізноманіття є створення і підтримання науково обґрунтованої, репрезентативної та ефективно керованої системи територій та об’єктів природно-заповідного фонду як базового елементу екологічно збалансованого соціально-економічного розвитку як окремих регіонів, так і всієї країни.
У першому десятиріччі незалежності України заповідна справа мала прогресивний розвиток. Проте, за останні п’ять років намітились негативні тенденції в розвитку мережі природно-заповідного фонду і заповідної справи в цілому. Зокрема, знизились темпи зростання площі природно-заповідного фонду за рахунок створення нових територій та об’єктів. Має місце значне відставання розвитку системи територій та об’єктів природно-заповідного фонду в Україні у порівнянні з країнами Європи, де показник заповідності (відношення площі земель природно-заповідного фонду до площі держави) становить у середньому близько 15%. В Україні до 2006 року планувалося довести його до 7%, однак ця мета не досягнута. У різних регіонах показник заповідності коливається від 1% до 15%, причому, у 12 областях України він становить всього 1-3%, у 10 областях має середні значення – 4-9%, і тільки у трьох областях (Закарпатській, Івано-Франківській і Хмельницькій) та містах Києві і Севастополі він перевищує 10%.
Лише три фізико-географічні провінції України (21%) з 14 представлені біосферними заповідниками, а з 57 фізико-географічних областей лише 32 (60%) забезпечені природними заповідниками і національними природними парками.
Відсутня чітко визначена стратегія розвитку заповідної справи, недосконалою залишається система управління на загальнодержавному і регіональному рівнях. У системі Мінприроди не створено належну вертикальну структуру управління, яка б забезпечувала управління і контроль за формуванням та утриманням природно-заповідного фонду в регіонах країни. В підпорядкуванні Мінприроди як спеціально уповноваженого органу державного управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду, знаходиться лише три відсотки від загальної кількості територій та об’єктів загальнодержавного значення, які займають близько 40% їх площі.
Ускладнює стан справ відсутність єдиної системи оплати праці, соціальних гарантій та пільг, належних умов життя і праці працівників установ природно-заповідного фонду, перепідготовки професійних кадрів заповідної справи, кадрової політики і планової перепідготовки фахівців з охорони біорізноманіття. Це не дає змоги забезпечити виконання багатофункціональних завдань, які стоять перед заповідною справою в сучасних умовах.
Через низький рівень фінансового і матеріального-технічного забезпечення погіршується і так незадовільний стан функціонування установ природно-заповідного фонду, які фінансуються на рівні 35% від потреб. Не забезпечується належне фінансування природоохоронних заходів, наукових досліджень, еколого-освітньої, рекреаційної діяльності, практично не виділяються кошти на капітальні видатки. Відсутність транспорту, засобів зв’язку, обладнання, службових та лабораторних приміщень, рекреаційної інфраструктури, музеїв природи та інформаційних центрів роблять неможливою реалізацію завдань щодо збереження унікальних природних комплексів та об’єктів.
Відсутність необхідних державних інвестицій у розвиток національних природних парків, регіональних ландшафтних парків і біосферних заповідників стримує розвиток рекреаційної галузі, яка може стати основою для екологічно збалансованого розвитку регіонів та створення нових робочих місць. У той же час недосконалість існуючого законодавства не дає змоги залучати іноземні інвестиції.
Система державної охорони природно-заповідних територій України не відповідає сучасним вимогам та міжнародним стандартам. Низький професійно-кваліфікаційний рівень працівників служби державної охорони природно-заповідного фонду України, обмеженість їх прав та правова незахищеність, відсутність служб державної охорони у штучно створених об’єктах природно-заповідного фонду України не дозволяють повною мірою забезпечити охорону природних комплексів.
Недосконалість існуючої законодавчої бази щодо врегулювання питань охорони і забезпечення невиснажливого використання природних ресурсів у межах природно-заповідного фонду, відсутність ефективного контролю за дотриманням режимів, низький загальний рівень екологічної освіти та інформованості населення призводить до нецільового використання земель природно-заповідного фонду, вилучення їх для різноманітних господарських потреб, у тому числі під будівництво. Особливо гостро стоїть це питання в наш час у зв’язку із здійсненням земельної реформи. Крім того, значну кількість земельних ділянок, на яких розташовані території та об'єкти природно-заповідного фонду, не переведено до відповідної категорії земель, а їх межі не встановлено в натурі. Зростає загроза втрати зарезервованих для подальшого заповідання цінних природних комплексів.
Роль природно-заповідного фонду у збереженні біотичного та ландшафтного різноманіття в умовах ринкової економіки є фундаментальною та ключовою. Тому забезпечення подальшого розвитку заповідної справи є одним з найважливіших пріоритетних напрямів довгострокової політики держави і буде здійснюватися шляхом реалізації Загальнодержавної цільової екологічної програми розвитку заповідної справи на період до 2020 року.
2.2 Програмно-цільовий метод планування природоохоронної діяльності
Програмно-цільовий метод у територіальному плануванні використовується при розробці програм з вирішення конкретних регіональних проблем природоохоронного сектора економіки. Такі програми охоплюють природоохоронний комплекс конкретної території з метою забезпечення охорони природного середовища. Для цього поряд з основними цільовими завданнями в регіональній програмі необхідно передбачити розвиток інфраструктури, раціональне використання трудових, природних та матеріальних ресурсів, раціональну просторову організацію виробництва.
На практиці програмно-цільовий метод застосовується для поглиблення системного комплексного підходу до планування розвитку охорони навколишнього середовища.
Програмно-цільове планування не замінює галузевого планування, а є його природним розвитком, конкретизує вибір цілей розвитку охорони довкілля в плановому періоді. При використання цього методу система цілей виступає вихідним пунктом планування, а кожній великій проблемі відповідає планова програма її вирішення.
Програмно-цільовий метод забезпечує розробку програмного розрізу плану, тобто погодженої з планом сукупності комплексних цільових програм розвитку міжгалузевих комплексів природоохоронної діяльності.
Розробка програми розвитку охорони довкілля залежно від її виду, типу та інших особливостей має свою специфіку, але є спільні етапи цього процесу (рис. 1).
Рис. 1. Етапи розробки програми розвитку природоохоронної діяльності у регіоні
Розробка цільової програми починається з визначення її цільової настанови, яка відображає місце програми в загальній системі програм перспективного плану регіону й республіки. Разом з тим визначаються суспільні потреби, які мають бути задоволені внаслідок реалізації програми, встановлюються орієнтовні рівні та терміни виконання програмних завдань.