Стан та перспектики екологічної конверсії промислових і сільськогосподарських підприємств Чернігівської області (стр. 8 из 13)

Розрахунки згідно з нормативами можливого виходу органічних добрив від наявного поголів`я у великотоварних господарствах і фактичне його внесення показали, що значні кількості органіки недовиробляються або втрачаються. В цілому по області не доходить до поля 629 тис. тонн гною (40%). В ряді районів ситуація ще гірша. Так, у Менському, Семенівському, Ніжинському, Носівському, Прилуцькому районах втрати гною досягають 63-88%.

Недостатні обсяги застосування добрив, відсутність інших значних джерел поповнення ґрунту елементами живлення обумовили, починаючи з 1993 року, формування гостродефіцитного балансу поживних речовин та гумусу.

Результати агрохімічної паспортизації земель вказують на значне зменшення вмісту фосфору, калію, гумусу в ґрунтах області, а також їх підкислення.

На даний час за вмістом рухомих форм фосфору урожай сільськогосподарських культур лімітується на площі 874 тис. га (84%). Серед цих земель дуже низький і низький вміст фосфору виявлено на площі 67 тис. га. За останні 5 років запаси фосфору зменшились на 7%. Найгірша ситуація із запасами фосфору в Ріпкинському районі, де рослини відчувають його нестачу на 94% орних земель, Городнянському - 93%, Носівському та Щорському районах - 92%.

Становище з калієм ще гірше. Його нестачу рослини відчувають на площі 943 тис. га (91%). За 5 років запаси калію зменшились в середньому по області на 2%. Найбільше площ з недостатнім вмістом калію виявлено у Городнянському, Корюківському та Щорському районах - 99%. Для інших районів Полісся та більшості районів Перехідної зони недостатній вміст калію характерний для 97-98% площ. Площі з дуже низьким і низьким вмістом калію поширені на 34% орних земель області. Таким чином, в умовах області калій є елементом другого мінімуму після азоту.

В умовах різкого зниження обсягів застосування добрив дуже важливо використовувати їх найбільш ефективно.

Розділ 4. Основні напрямки іноваційно-екологічної конверсії промислових і аграрних підприємств

4.1 Конверсія промислових підприємств

Розвиток екологічної кризи поставив складні задачі перед промисловим виробництвом. Виникла необхідність наукового аналізу взаємодії промислового виробництва з природним середовищем, на основі якої почала розвиватися нова галузь загальної екології.

Оптимізація параметрів середовища життя вимагає перегляду стратегії розвитку промислового виробництва з відмовою від екологічно небезпечних технологій. Цей шлях розвитку отримав назву екологічної конверсії промислового виробництва. Екологічна конверсія - багатоплановий та тривалий процес. Він пов'язаний, перш за все, з оцінкою реальної необхідності продукту для суспільства, а сама продукція повинна відповідати високим екологічним вимогам.

Екологічної конверсії гостро потребує видобувна промисловість. Можливості для пом'якшення екологічних збитків від неї існують. Необхідно, перш за все, забезпечити повне вилучення корисних копалин. Втрати сировини при видобуванні та транспортуванні повинні бути мінімальними. Усі супутні продукти видобувної промисловості слід використовувати. Сировина та кінцеві продукти видобувної промисловості повинні правильно зберігатися.

В.І. Савченко (1991) показав на прикладі Східної України повну можливість зниження екологічного ефекту від видобувної промисловості в регіоні. Для цього варто при сейсморозвідці корисних копалин перейти до недовибухових методів збудження коливань. При видобуванні корисних копалин не допускати порушень природних водостоків на місцевості, зберігати родючий шар ґрунту, не допускати відкритого витікання нафти та природного газу.

Важливим елементом екологізації виступає розробка технологій виділення та знешкодження відходів. Перш за все, відходів повинно утворюватися якомога менше. Це досягається за рахунок рециклінгу відходів. Схема рециклінгу відходів проста: первинна сепарація в місцях утворення - сортування та неінтегрована переробка - отримання корисних продуктів або матеріалів. Так, підприємства фірми IBM в 2005 році дали 5600 тонн відходів, але 80% з них були знову залучені у виробництво на основі технологій рециклінгу. На прикладі хімічного підприємства переробка відходів показана на рис.4.1 Розвивається цей напрямок поволі, однак за рециклінгом відходів велике майбутнє.

Рис.4.1 Схема рециклінгу в біохімічній очистці стічних вод хімічному промисловому підприємстві (ВАТ „Чексіл”).

Є можливості технологічної конверсії в напрямку зниження викидів оксидів сірки та азоту до атмосфери, що дозволить зупинити прогресуюче забруднення атмосфери цими газами та знизити частоту випадання кислотних дощів. Необхідні для цього заходи не складні. Слід:

а) надавати для спалювання попередньо збагачене вугілля;

б) здійснювати очистку від сірки та азоту;

в) проводити очистку продуктів горіння від оксидів сірки та азоту до того, як вони потраплять до атмосфери.

Технологічні процеси та типи відходів в різних галузях промисловості не однакові. Тому форми їхньої екологізації різні.

На підприємствах цукрової промисловості екологічну конверсію варто починати з очистки стічних вод, які забруднюють водойми.

Найбільш досконалий спосіб біологічної очистки. На цукрових заводах Росії та України його почали застосовувати з другої половини XIX століття. Для цього створюються поля зрошення, поля фільтрації та біологічні ставки. Створення штучних біоценозів із найпростіших, мікробів та черв'яків значно прискорює розклад осадку. Від важких металів можна позбутися шляхом осадження їх спеціальними реагентами.

4.2 Конверсія аграрного виробництва

У відношенні сільського господарства перша і найважливіша функція стійкого розвитку - це забезпечення продуктами харчування зростаючого населення. Велика частина економістів вважає, що харчові запаси можуть задовольнити прогнозовані потреби зростаючого населення, але стійкий розвиток вимагає, щоб задоволення одночасно не руйнувало і природне навколишнє середовище.

Насамперед, стійкий розвиток в області сільського господарства зв'язано з головним елементом ресурсного потенціалу сільськогосподарського виробництва, яким є земля. Незважаючи на те, що над проблемами раціонального використання й охорони земельних ресурсів працюють багато установ, проблемі біологізації землеробства приділяється ще недостатньо уваги. Але саме цей напрямок стає в сучасних умовах найбільш важливим.

Можна заперечувати твердження, що розлад людини з природою починається із сільського господарства, однак не можна не визнати, що всезростаючі масштаби ерозії ґрунту, зменшення видової розмаїтості фауни і флори, уніфікація агроландшафтів, забруднення навколишнього середовища пестицидами, нітратами, важкими металами прямо зв'язані саме із сільськогосподарською діяльністю на площі 4,7 млрд. га, що складають понад 30% суші Землі. Зазначені процеси не тільки порушують екологічну рівновагу біосфери, але й істотно знижують продукційний потенціал самих сільськогосподарських угідь.

Парадоксальність сформованої в сільському господарстві ситуації полягає в тому, що галузь, що базується на використанні екологічно безпечної і практично невичерпної енергії Сонця (близько 95% сухих речовин рослин - це акумульована сонячна енергія), виявилася в числі природно небезпечних. Росте забруднення продуктів харчування і ґрунтових вод нітратами і пестицидами, практично не знизилася залежність варіабельність величини і якості врожаю від "капризів" погоди. У зв'язку з цим усе більше виникає необхідність у проведенні конверсії у сільському господарстві.

У світі нараховуються кілька рухів екологічного сільського господарства. Найбільш старим серед всіх організованих є "біодинамічне", що виникло під впливом філософських ідей Р. Штайнера на початку 20-их років у Німеччині і нині розповсюджене на всіх континентах.

Другою по значимості системою екологічного землеробства є органічно-біологічна. Необхідно відзначити, що органічно-біологічне землеробство не є винаходом останнього років. Основи його в основних рисах були закладені в XІ і першій половині XX століття. Початок йому поклала аграрна політика доктора Ханса Мюллера, метою якої було забезпечення існування сільськогосподарських підприємств завдяки більшій незалежності:

від закупівлі засобів виробництва (добрив, засобів захисту рослин, кормів) з метою знизити витрати на виробництво. При цьому передбачалося "самим відновлювати родючість ґрунту";

від реалізації продукції. Фермери завдяки продукції більш високої якості створюють власний ринок збуту, орієнтований на споживачів, що піклуються про своє здоров'я, на захисників навколишнього середовища і т.д. [5]

Екологічне сільське господарство визначається як система господарювання, де різко обмежується або вилучається використання штучних хімічних добрив, хімічних засобів захисту і регулювання розвитку рослин, хімічних кормових додатків і стимуляторів росту худоби. Воно повинно базуватися здебільшого на використанні біологічних прийомів і методів ефективного господарювання - сівообігу, органічних і зелених добрив, азотофіксуючих рослин, рослинних і післяжнивних залишків, спеціальній механічній обробітці ґрунтів, біологічних способів захисту рослин, селекції рослин тощо. Екологічне сільське господарство засноване на повазі до довкілля, підтриманні плодючості ґрунтів, збереженні генетичної різноманітності.