Реферат:
Принципи права природокористування
ПЛАН
Вступ.. 3
Принципи права природокористування.. 4
Висновок.. 21
Література.. 23
Розглянувши основні ознаки права природокористування і структурувавши його за видами, згідно з класифікаційними ознаками, що визначаються законодавством України, можна виділити і принципи права природокористування. Адже право природокористування як система правових норм, об’єднаних у правовий інститут, базується на ряді принципових положень, постулатів, які визначають перспективний напрям розвитку права. Головними серед них є такі:
- цільовий характер використання природних ресурсів;
- додержання екологічних і санітарно-гігієнічних вимог у процесі використання природних ресурсів;
- збалансованість економічних і екологічних чинників у процесі природокористування;
- екосистемний підхід до природи як до цілісного організму, незаподіяння в процесі використання одного природного ресурсу шкоди іншим;
- непорушення в процесі природокористування прав та інтересів інших власників і користувачів природних ресурсів;
- безоплатність загального і платність спеціального природокористування та деякі інші.
Усі ці принципи відображено в екологічному законодавстві України. Розглянемо деякі з них.
Принцип цільового характеру природокористування закріплений усіма базовими актами природоресурсного законодавства України. Особливістю вітчизняного законодавства є поширення цього принципу не лише на природокористувачів, а й на власників природних ресурсів. Зміст цільового характеру природокористування полягає в обумовленій законодавством можливості використовувати природний об’єкт (його частину) лише за тим цільовим призначенням, для якого він переданий у власність чи наданий у користування і недопустимість, за загальним правилом, його використання за іншим цільовим призначенням.
Деякі акти природоресурсного законодавства (передусім земельного) поділяють природні ресурси на категорії, визначаючи особливості режиму використання кожної з таких категорій. Цей поділ вирішально впливає і на цільовий характер природокористування конкретних суб’єктів, яким відповідні ресурси передаються у власність чи надаються в користування. Так, відповідно до ст. 19 ЗК землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:
- землі сільськогосподарського призначення;
- землі житлової та громадської забудови;
- землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;
- землі оздоровчого призначення;
- землі рекреаційного призначення;
- землі історико-культурного призначення;
- землі лісового фонду;
- землі водного фонду;
- землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Земельні ділянки кожної категорії земель, не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. А зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання в користування, вилучення (викуп) земель, і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об’єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Зміна ж цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Законодавство захищає порядок встановлення та зміни цільового призначення земель. Порушення такого порядку є підставою для:
- визнання недійсними рішень органів державної влади та місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам;
- визнання недійсними угод щодо земельних ділянок;
- відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною;
- притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.
Використання землі виключно за цільовим призначенням є головним обов’язком як власників земельних ділянок (ст.91 ЗК України), так і землекористувачів (ст.96 ЗК України).
При наданні земельних ділянок у цільове користування (так само як і у власність) обов’язково враховується поділ земель на відповідні категорії. Крім того, надання у власність чи передача в користування земельних ділянок тієї чи іншої категорії також здійснюється для певних потреб. Законодавство при цьому встановлює ряд обов’язкових правил природокористування. Одним із найважливіших серед них є пріоритетність сільськогосподарського використання земель, тобто землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання (ст.23 ЗК України). Землі сільськогосподарського призначення можуть надаватись у власність чи користування фізичних чи юридичних осіб для однієї з таких потреб:
- для ведення фермерського господарства (ст.32 ЗК України);
- під особисте селянське господарство (ст.33);
- для сінокосіння та випасання худоби (ст.34);
- для індивідуального чи колективного садівництва (ст.35);
- для городництва (ст.36).
Лісове законодавство, реалізуючи відповідний універсальний принцип, передбачає такі види цільового використання лісових ресурсів:
- заготівля деревини під час рубок головного користування;
- заготівля живиці;
- заготівля другорядних лісових матеріалів (пень, луб, кора, деревна зелень тощо);
- побічні лісові користування.
При цьому відповідний перелік не є вичерпним. Законодавством України можуть передбачатися й інші види цільового використання лісових ресурсів (ст.50 Лісового кодексу України).
Хронологічно більш пізнє законодавство про рослинний світ певною мірою розвиває принцип цільового використання природних ресурсів, у тому числі лісових, стосовно дикорослих та інших несільськогосподарського призначення судинних рослин, мохоподібних, водоростей, лишайників, а також грибів, їх угруповань і місцезростань. Законом України "Про рослинний світ" (1999 р) передбачаються такі види цільового використання рослинних ресурсів (ст.10):
- збирання лікарських рослин;
- заготівля деревини під час рубок головного користування;
- заготівля живиці;
- заготівля кори, лубу, деревної зелені, деревних соків тощо;
- збирання квітів, ягід, плодів, горіхів, насіння, грибів, лісової підстилки, очерету тощо;
- заготівля сіна;
- випасання худоби.
Принцип цільового використання водних ресурсів закріплений Водним кодексом України та іншими актами водного законодавства. Основними видами водокористування за цим кодексом є:
- забір води з водних об’єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв (ст.48 та ін);
- скидання у водні об’єкти зворотних вод (статті 48, 70-75);
- користування водами для потреб гідроенергетики (ст.66) та водного транспорту (ст.67);
- користування водними об’єктами для потреб повітряного транспорту (ст.53);
- використання водних об’єктів (їх частин) для промислового добування риби, іншого водного промислу, для ведення мисливського господарства (ст.68);
- використання вод для протипожежних потреб (ст.69),
- інші види водокористування та користування водними об’єктами, передбачені водним законодавством України.
Звичайно, наведені види водокористування та користування водними об’єктами є основними. Вони мають і свій внутрішній поділ, який знаходить відображення в законодавстві. Так, перший із вищенаведених видів водокористування має суттєві особливості в сфері питного і господарсько-побутового водопостачання населення (глава 11 Водного кодексу), використання вод для потреб сільського, лісового господарства (ст.65), для потреб промисловості (ст.66), для інших державних і громадських потреб та інших галузей економіки. А скидання у водні об’єкти зворотних вод як вид цільового водокористування буде різнитися за особливостями режиму при скиданні у водні об’єкти промислових, комунально-побутових, шахтних, кар’єрних, рудникових чи дренажних вод.
Кодекс України про надра також чітко закріплює принцип цільового характеру використання надр. Згідно з його ст.14 надра можуть надаватись у користування для такого цільового призначення:
- геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислових розробок родовищ корисних копалин загальнодержавного значення;
- видобування корисних копалин;
- будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод;
- створення геологічних територій та об’єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам’ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади та ін);
- задоволення інших потреб.
Цільовий характер використання об’єктів тваринного світу встановлений фауністичним законодавством. Так, Закон України "Про тваринний світ" виділяє такі види використання цих природних об’єктів:
- мисливство;
- рибальство, включаючи добування водних безхребетних тварин;
- використання диких тварин з метою отримання продуктів їх життєдіяльності;
- добування (придбання) диких тварин з метою їх утримання і розведення у напіввільних умовах чи в неволі;
- використання корисних властивостей життєдіяльності тварин - природних санітарів середовища, запилювачів рослин тощо: