Сталий розвиток Чернігівської області (стр. 2 из 12)

Загальна площа земель лісового фонду на 01.01.2009 р. становить 727,8 тис. га, в тому числі вкритих лісовою рослинністю – 659,3 тис га (20,7% від загальної площі області). Відсоток площ, вкритих лісом, у різних районах не однаковий. У північних районах – 20-41% від загальної площі, то в південних – 7-20% (рис.1.1) [1].

Рис 1.1. Карта Чернігівської області

Чернігівська область є зоною ризику і ймовірності виникнення техногенної небезпеки. Тільки в самому обласному центрі знаходяться 13 небезпечних об’єктів, де зберігається і використовується понад 316 тонн небезпечних хімічних речовин.

В цілому природно-екологічні умови сприятливі для сталого соціально-економічного розвитку Чернігівщини за умови стабілізації стану екологічної безпеки в регіоні.

1.2 Демографічна ситуація

Область продовжує лідирувати в Україні за темпами скорочення населення. Щорічно, в середньому, жителів Чернігівщини стає менше майже на 13 тис. чол. Причин безліч: і складна соціально-економічна ситуація в регіоні, і безробіття, що штовхає людей в пошуки роботи за межами області, і наслідки Чорнобильської катастрофи. Демографічна криза на Чернігівщині продовжується. Незважаючи на зростання народжуваності, сумна тенденція вимирання населення – кількаразове перевищення показника смертності над рівнем народжуваності – не припиняється. У сільській місцевості негативні тенденції набули кризового характеру: у 2005 р. природне скорочення сільського населення перевищувало скорочення міського більше, ніж у 2 рази. Триває процес зменшення і кількості сільських населених пунктів. За 20 років з карти області зникло більше 30 сіл. Окремі показники, що характеризують демографічну ситуацію в області, наведені в табл. 1.1.

Таблиця 1.1 Демографічні дані

№п/п	РокиНаявність,тис. чол	2004	2005	2006	2007	2008	2009
1.	Всього населення	1264,6	1236,1	1216,0	1198,3	1179,2	1159,9
Міське	745,4	716,5	709,9	704,5	698,8	694,1
Сільське	519,1	519,5	506,1	493,8	480,4	465,8
Чоловіки	569,9	560,4	551,5	543,3	534,5	525,2
Жінки	644,6	675,6	664,5	654,9	644,7	634,7
Дорослі	1066,3	996,4	987,1	978,9	970,5	960,5
Діти	198,3	239,7	228,9	219,4	208,6	199,4
2.	Кількість народжених, чол.	8451	8684	8813	8922	8826	9445
Народжуваність, на 1000 чол. по області	6,7	7,0	7,2	7,5	7,5	8,1
по Україні	7,8	8,1	8,1	8,5	9,0
3.	Кількість померлих, чол.	24,8	24,6	24861	24,8	25,4	24,5
Смертність, на 1000 чол. по області	19,6	19,9	20,4	20,7	21,6	21,1
по Україні	15,3	15,7	15,7	16,0	16,6
4.	Немовляча смертність,на 1000 чол.	11,2	11,1	10,3	11,2	11,7	9,2
5.	Природний приріст,на 1000 чол.	-12,9	-12,9	-13,2	-13,2	-14,1	-13,0

Як видно з таблиці 1.1. дещо знизилась загальна кількість наслення, незначно зросла народжуваність та смертність за останні 6 років, природний приріст населення перебуває на низькому рівні [6].

За даними обласного управління статистики середня очікувана тривалість життя у 2008–2009 роках становила 66,8 років: в міських поселеннях – 68,4 р., сільській місцевості – 63,8 років. Найбільш поширені хвороби, що забирають життя мешканців області – хвороби системи кровообігу (70,2 % загальної кількості померлих) та злоякісні новоутворення (9,5 %).Як позитивний факт слід відмітити зменшення у 2009 р. материнської смертності, який вважається інтегрованим індикатором репродуктивного здоров'я жінокі відображає не лише стан загального здоров'я, якість медичної допомоги вагітним, а й поєднану взаємодію цих чинників з економічними, екологічними, санітарно-культурними, соціально-гігієнічними та іншими чинниками. Демографічний стан в області складний. Спостерігається постаріння населення, зменшення дітей та осіб працездатного віку. Чернігівська область завдяки своїм сприятливим кліматичним умовам та природним ресурсам має значний оздоровчий потенціал.Таким чином природно-екологічна, демографічна та соціально-економічна ситуація в області в цілому сприяє не тільки стабілізації екологічної безпеки, життєдіяльності населення, а й переходу до сталого розвитку суспільства в цілому.

2. Стан питання та методологічні основи сталого розвитку

2.1 Огляд літературних джерел до дослідженості теми

Дослідження управлінських аспектів концепції стійкого розвитку здійснено у роботах Б. Є. Большакова, Р. А. Перельота, А. Д. Урсула, Д. М. Гвішіані та інших вітчизняних та зарубіжних авторів. Результатом досліджень стало визначення особливостей методології управління стійким розвитком, розробка математичного інструментарію управління, визначення соціального контексту управлінської діяльності в умовах глобалізації.

Однак відносно малодослідженим аспектом залишилася проблема адаптації концепції стійкого розвитку для практичних потреб державного управління.

Андрейцев В.І. в своїй роботі [2] аналізує правові основи екологічної безпеки. Гриник І.В. [5] приділяє значну увагу збалансованому розвитку агроекосистем на прикладі Чернігівської області.

Качинський А.Б. [7] звертає свою увагу на питання екологічної безпеки України, проводять детальний аналіз, оцінку та розглядають сутність державної політики в даному напрямку роботи.

Шевчук В.Я. та Саталкін Ю. М. [8] висвітлюють питання екологічного управління, його структуру, місце та значення в структурі сталого розвитку.

У посібнику [24] узагальнено матеріали щодо методів та моделей управління станом довкілля з метою досягнення умов сталого розвитку держави та її територій. Показано місце соціально-демографічної та екологічної складових у вирішенні глобальної проблеми забезпечення сталого розвитку та економічної безпеки держави на різних рівнях ієрархії господарювання та управління. Наведено відомості про підходи до кількісної оцінки впливу екологічних чинників на рівень економічної безпеки території, а також шляхи нейтралізації негативного впливу екологічно небезпечних виробництв на рівень економічної безпеки території.

Проблема "людини у природі" постійно осмислювалася класиками вітчизняної й зарубіжної науки. Не одне покоління українських школярів заучувало напам'ять загалом справедливе висловлювання Ф. Енгельса з приводу лісів Месопотамії та екологічних наслідків вирубування їх. Сучасне покоління українців має більшу можливість розширити свої уявлення щодо колізії людина — природа, вивчаючи праці Дж. А. Тойнбі, Л. Гумільова, К. Юнга, Тейяр де Шардена, Ф. Броделя, П. Тутківського, В. Антоновича, Ю. Липи та інших раніше недоступних для нашого читача авторів [12].

В праці [16] зміни природного середовища розглядалися як побічний ефект розвитку промисловості, тобто як закономірне, хоч і небажане, явище.

Причину ірраціонального результату, який розглядається в праці [19] НТП слід вбачати в методології, згідно з якою екологічні проблеми тривалий час намагалися розв'язувати в межах охорони природи й раціонального використання її ресурсів.

Розвиток людини відбувається за тими ж самими закономірностями, що й всієї живої речовини. При відповідному градієнті щільності жива речовина розтікається так, як вода розтікається за законами гравітації, а не за законами організованого соціуму. Окремі елементи цих прогнозів проявляються вже тепер.

Однією з умов стійкого розвитку [6] суспільства є збереження, культивування духовних зв'язків народу (нації) зі своєю землею. Лише суспільство, яке тісно пов'язане зі своєю природою й добре розуміє місцеві (локальні, регіональні) проблеми проживання на даній йому Богом та історією землі, здатне створити стійку модель у відповідному секторі біосфери. Проблема єдності народу та його землі є центральною в концепції стійкого розвитку. Принагідно зауважимо, що зазначена єдність має також психотерапевтичний ефект: у суспільствах, де її ще не втрачено, людина відчуває усі радощі життя в тому унікальному вигляді, в якому вони представлені у природному стані безвідносно до того, чи йдеться про м'які ландшафти України або крижані поля Арктики.

Отже, нинішня модель індустріально-споживацького суспільства в системі економіка — природа ще зорієнтована на техногенний розвиток (економічне зростання за будь-яку ціну). Така спрямованість зумовлює принципову неможливість захистити в належний спосіб довкілля й зберегти природні ресурси від запланованого руйнівного технічного тиску. Ось чому природоохоронні заходи здебільшого виявляються недостатньо ефективними, а природоохоронне законодавство засвідчує свою недієвість.

Перехід до стійкого розвитку — це насамперед зміна пріоритетів у системі економіка — природа: ідеться не про охорону природи від всесильної економіки, а про її підпорядкування екологічному імперативу — настійній вимозі дотримуватися законів природи й розуміти і безперечно сприймати вимоги й обмеження, що визначаються цими законами в усіх сферах життєдіяльності суспільства [26].

Питання про стійкий екологічно безпечний розвиток уперше було поставлене Світовою комісією з навколишнього середовища та розвитку. У доповіді цієї комісії "Наше спільне майбутнє" (1987р.) наведено визначення цього поняття: "Стійкий розвиток – це такий, який забезпечує потреби нинішнього покоління без заподіяння шкоди можливості майбутнього покоління забезпечити свої потреби".