По суті вже сьогодні людство повинно налаштовуватися на «екологічну революцію», яка і є засобом запобігання самознищенню і відновлення рівноваги екологічних систем.
Усі попередні революції – сільськогосподарська, промислова, науково-технічна, енергетична – призводили до поглиблення глобальної екологічної кризи.
Можна сказати, що на сучасному етапі екологічне управління має відігравати роль стимулюючого механізму «екологічної революції».
4. ЗАГАЛЬНІ ВЛАСТИВОСТІ СКЛАДНИХ СИСТЕМ
Емерджентність. Властивості системи навряд чи можна збагнути лише на основі характеристик її складових частин. Вирішальне значення тут має взаємодія між елементами системи. Складання системного цілого й утворена при цьому інтеграція підпорядковуються іншому, можливо, дещо схожому за характером дії закону формування, функціонування та еволюції.
Різноманіття елементів системи. Система не може складатися з абсолютно ідентичних елементів.
Стійкість. Переважання внутрішніх взаємодій у динамічній системі над зовнішніми визначає її сталість і здатність до самозбереження. Зовнішні впливи на природну систему, якщо вони переважають її внутрішню енергетику взаємодії, призводять до безповоротних змін, деградації і навіть до загибелі системи.
Динамічність. Будь-яка жива (екологічна) система є по суті динамічною, а тому і відкритою системою.
Еволюційність. Виникнення і становлення всіх систем зумовлено еволюцією. Самопідтримувальні динамічні системи еволюціонують у бік ускладнення організації і виникнення системної ієрархії, що є результатом ланцюгової реакції трансформації ієрархій і дає життя підсистемам у структурі систем. Наслідком збільшення складнощів і різноманіття вважається динамізм еволюції, чим і пояснюється прискорене проходження її ступенів (етапів), рівноцінних за своїми якісними зрушеннями.
Моделювання. Будь-яка реальна система може бути подана у вигляді певного образу, який називають моделлю системи. Моделювання, як правило, супроводжується незначним спрощенням і формалізацією взаємозв'язків у системі.
5. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ: ПРЕДМЕТ І МЕТОД ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ
Управління – це процес впливу на систему для переведення її в новий стан чи для підтримки її в якомусь установленому режимі. Воно характеризується наявністю системи, причинного зв'язку між її елементами, керуючої і керованої підсистем, динамічного характеру системи і керуючого параметру. Вихідним, тобто початковим, пунктом управлінської діяльності є формування і вибір цілей, кінцевим – їхнє досягнення. Риси, властиві усім видам управління, можна об'єднати в 2 групи: статистичні(властиві формі та структурі управління) і динамічні(властиві процесу управління).
Предметом теорії управління є закономірності управління як цілісного, комплексного компонента економіки. Теорія управління вивчає закони системи управління в цілому, закони синтезу її компонентів.
Закономірності управління як цілого – це насамперед закономірності формування системи управління: її структури, її кадрів, її технічної бази, її методів. їх вивчає теорія управління.Крім того, закони управління – це закономірності функціонування системи управління, взаємодії її елементів. їх також вивчає теорія управління.
Таким чином, саме теорія управління вивчає цілісні комплексні закономірності управління – і системні, і локальні. Цим обумовлений інтерес до теорії управління з боку працівників, які мають справу з управлінням у цілому, тобто для керівництва. Якщо теорія планування насамперед орієнтована на працівників планування, а бухгалтерський облік і статистика – на працівників облікових органів, то теорія управління – це насамперед наука для керівників.
У силу наявності в управлінні двох типів закономірностей: закономірностей-принципів і закономірностей-конкретних рекомендацій – у рамках теорії управління й у рамках загального предмета і методу виділяються дві самостійні частини. Перша з них називається теорією управління. Вона вивчає і розкриває принципи управління – системні і локальні. Друга – теорія управлінського мистецтва. Вона використовує підхід зразків і виробляє рекомендації для конкретних ситуацій.
Отже, метод теорії управління включає: логічнийметод і метод зразків.У свою чергу логічний метод розкривається в наступних підходах: плановий, системний, комплексний, оптимізаційний, прагматичний. Метод зразків властивий управлінському мистецтву.
Плановий підхід свідчить про те, що деякі з управлінських процедур повинні обов'язково підкорятися плануванню (наприклад, фінансування, загальна стратегія виконання робіт, контроль та ін.).
Системний підхід означає, що управління розглядається як єдине ціле, що органічно зв'язує всі його елементи. Тому теорія управління йде від загального до конкретного і ціле має визначальне значення стосовно його елементів.
Комплексний підхід полягає в розгляді управління як єдиного цілого, що складається з економічних, організаційних, технічних, правових і психологічних аспектів.
Оптимізаційний підхід виражається в прагненні досягти кількісної визначеності в аналізі проблем управління і на основі цього побудувати математичну модель, що дозволяє знаходити оптимальні рішення.
Прагматичний чи прикладний підхід методу теорії управління означає безпосередню орієнтацію на запити практики з метою задоволення їх і можливою передбачення майбутніх потреб управління.
У теорії управління виділяють дві частини: теорія управління, що побудована на базі логічного методу і мистецтво управління, що включає емпіричні узагальнення.
У теорію управління входять такі чотири розділи: механізм управління, структура управління, процес управління й удосконалювання управління. їхній зміст визначається єдиним об'єктом управління. Основою теорії управлінського мистецтва є поняття «зразок». Зразком є критично проаналізований окремий випадок із практики (може бути як позитивним, так і негативним). Зразок включає опис ситуації, аналіз проблеми і варіантів її рішення, характеристику обраного шляху й отриманого результату. Щоб зразок став елементом теорії управлінського мистецтва він обов'язково повинен включати рішення, його аналіз і висновки.
Література
1. Максименко Н.В., Задніпровський В.В. Організація управління в екологічній діяльності. – Х., ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2005, – 192 с.
2. Шевчук В.Я., Саталкін Ю.М., Білявський Г.О. та ін. Екологічне управління. – К., „Либідь”, 2004, – 430 с.